Читати книгу - "Грішниці. Сфінкс"

Флорінда журилася. Зате коли йому щось подобалось і він її хвалив, бідолашна жінка сповнювалася гордістю і сприймала це як нагороду. Сьогодні Рохеліо був заклопотаний приїздом Тереси, хворобою Ліліни і думками про свої невдачі. Він не лаявся, як завжди, коли доводилося їсти в «цьому свинюшнику». Швидко проковтнув сніданок, машинально випив каву і, сказавши дружині, щоб принесла ранкову газету, знову пішов дочки.

— Як ти себе почуваєш, донечко?

— Краще. Набагато краще.

Дівчинка була дуже вразлива, і це викликало часом різкі зміни в її організмі. Тепер вона й справді дихала вільніше й не відчувала в горлі докучливого лоскоту, від якого всю ніч кашляла і випльовувала кров. Радіючи, вона раз у раз крутилася під ковдрою.

— Татунечку, які в тебе руді вуса!

— Цс-с! Лікар гнівається, що ти багато говориш і смієшся.

Він спохмурнів, узяв газету, яку йому принесла Флорінда, і зручніше вмостився в кріслі. В кімнаті запала важка тиша: ще сумніше блимала лампадка, що й удень горіла перед образом святого Роке. Ліліна, яка хотіла бавитись, ображено заплющила очі й задрімала. Рохеліо гортав газету, думаючи про своє. Ця гнітюча бідність і вульгарна обстанова, що складалася з дешевих меблів; облуплених стін і драної постільної білизни, дратували його, викликали бажання втекти. Єдиною відрадою було те, що Флорінда, як і всі простолюдки, дбала про лад у домі, особливо клопочучись чоловіковою кімнатою, де стояли велика шафа з дзеркалом, гарне горіхове ліжко та умивальник, що правив йому за туалетний столик. Але сьогодні йому чогось здавалося, що на нього от-от упаде стеля, — аж не міг спокійно читати. До того ж ці газети тільки й галасують про дурноверхих політиканів…

Рохеліо випустив з рук газету і, обхопивши сплетеними пальцями коліно, задивився на стелю. Його обсіли гіркі роздуми. Він давно вже злостився на Тересу за ті злидні, які вона йому принесла, через Дурну гордість дозволивши братові обікрасти себе. От і тепер відчував, як у душі його збурюється лють на коханку, наче вона була винна і в тому, що хворіє його дочка. Скрушно подумав, що всіх тих дурниць, які він вчинив, уже не можна виправити.

В його пам'яті виразно поставало минуле…

Два його брати, котрі, як казали батьки, хоч і були міцненькі, померли рано, так що він їх і не пам'ятав. Його батько, іспанець, був полковником волонтерів і митним чиновником. Використовуючи своє становище, він без упину хапав гроші й залишив по собі чимале багатство. Рохеліо з ніжністю згадував веселого й добродушного здорованя, який, коли син хворів, витягав з-під матраца скриньки з золотими монетами і давав йому гратися. Його дім скидався на крамницю: був повний картин, кришталю, музикальних скриньок, коштовних дрібничок, що їх розбагатілий митник купував без розбору й кидав де попало. Рохеліо змалку не знав ні в чому обмежень; батьки над ним упадали і вкладали в ліжко, досить тільки було йому раз чхнути. Усі його бажання, хоч які б вони були, зразу задовольнялись. Батько тринькав на нього гроші, мати не шкодувала поцілунків і ласки, і отак, наче в чарівній казці, промайнуло його дитинство.

У дванадцять років хлопець пішов до школи. Там він навчився голитися уламком скла, щоб швидше росла борода, лаятись і читати напам'ять катехізис. Одягався, як син герцога, бундючився батьковим багатством і гудив бога та святих, хоч після того, забившись десь у куток, гірко каявся і цілував хрестик, який носив на шиї. Через кілька років він уже відвідував будинок розпусти і полював за вигнаними з роботи служницями, які обрали собі легший шлях. Але для повної слави Рохеліо бракувало хвороби кохання, що її школярі вважали за посвяту в мужчини, і завоювання справжньої жінки — з тих, що не продаються за два дуро. Щодо першого, то всі його зусилля були марні — його ніяк не зараховували до потерпілих у сласних сутичках. Зате з жінкою йому поталанило: навряд чи хто з його приятелів міг похвалитися такою здобиччю, як Флорінда.

Це сталося, коли йому було сімнадцять років. Коханець Флорінди, роз'їзний агент невеличкого комерційного товариства, часто приходив до батька Рохеліо, і вони надовго зачинялись, розмовляючи про свої справи. Старий кілька разів посилав сина до комерсанта додому з різними дорученнями, і там Рохеліо познайомився з дівчиною. Худенька Флорінда, несмілива й мовчазна, вабила молодою свіжістю й великими гарними очима. Вона була сирота й раніш жила в тітки, яка примушувала дівчину працювати за служницю і зовсім не піклувалася про неї. І небога, й тітка походили з простолюдців, яких страшна бідність робить лютими й грубими. Тітка безжально била дівчину, а її чоловік, похмурий і жадібний жерстяник, знущався над нею, бо намагався нишком збезчестити її, а дівчина опиралась. Із рабства Флорінду визволив отой підстаркуватий комерсант. Він забрав дівчину від родичів і став жити з нею. Траплялося, що й він лупцював її, коли був роздратований, але вона на те не зважала.

Попри всю свою розбещеність, Рохеліо був тоді ще дуже сором'язливий і не насмілився одразу ж залицятися до цієї ніжної жінки, яка припала йому до вподоби. Він терпляче дожидав, поки комерсант натішиться Флоріндою і покине її. А що вишукані манери Рохеліо не залишили Флорінду байдужою, то хлопець легко досяг мети, куди легше, ніж сподівався. Старий коханець став жертвою, його першого обдурили й безцеремонно відкинули геть, віддавши перевагу молодшому суперникові.

Флорінда була на сьомому небі від щастя, яке випало на її долю, а надто коли мати Рохеліо, боячись гріха, наполягла на тому, щоб вони взяли шлюб. Рохеліо, не усвідомлюючи до пуття, на що йде, був у захваті від самої думки, що зможе спати з коханою вдома, і радо дозволив повести себе до шлюбу…

— Який я ідіот! Я завжди був ідіотом! — гірко вигукнув Рохеліо, дійшовши у своїх спогадах до весілля, і підхопився з крісла так рвучко, що Ліліна злякано здригнулась.

Йому стало жаль себе й від згадки про любов до Тереси, яка засліпила й оглушила його так, що він і досі ще не прийшов до тями. Те, що він так легко домігся кохання вродливої незайманої дівчини, загоїло рану, якої