Читати книгу - "Грішниці. Сфінкс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Так вони й жили. Рохеліо ділив свій час між Тересою і потворною безправною жінкою, що належала йому по закону, в домі якої він завжди зустрічав світанок: адже так вимагала кохана. У гіркі хвилини він глузував із себе, що без опору погоджувався волочити подвійні кайдани подружніх обов'язків, знаючи наперед, що ніколи не стане в нього сили перебудувати своє життя. Які вигоди приносило йому кохання Тереси? Якби він, побавившись, кинув її, як роблять деякі чоловіки, що мають здоровий глузд, то, певне, ця вродлива жінка могла б знайти собі не одного на його місце. І як дякувала Тереса за його вірність? Вона боронила свою невідчепну ідею — вдавати перед родиною, що для них вона вже не існує. А ота тварюка — брат— скористався цим і за життя сестри привласнив її добро. Рохеліо ніяк не розумів, як могла так поводитися розсудлива людина. Він оддав їй усе, що міг, а вона не хотіла забрати від егоїстичного тирана — свого брата — те, що могло принести їм щастя і спокій. Будучи надміру матеріалістом, щоб зрозуміти такі речі, Рохеліо думав тільки, що для Тереси менше важила його любов, аніж доля її родини, і ця думка викликала в нього ревнощі.
«Що ж, я можу залишити її,— казав він собі в сотий раз, — нехай шукав кого хоче». Про дітей не турбувався, бо сам був бідний, а вони багаті. Коли б Тереса залишилася сама, вона все одно не відмовилась би від свого і не стала повією, хоч і не навчилася заробляти на життя власною працею. Він із запалом брався здійснювати всякі плани, але ніколи не доводив їх до кінця. У свій час навіть поривався розлучитися з дружиною і взяти шлюб із Тересою, але кохана відкинула його несміливу ідею. Згодом він і сам переконався, що це неможливо. Отже, знову покорявся й страждав, бо йому завжди бракувало сили узятися до якогось прийнятного діла й виборювати своє щастя.
Але за останні шість місяців, що їх він прожив у Гавані, далеко від Тереси, думки його змінилися докорінно. Він заприятелював з чоловіками й жінками, котрі вельми впливали на його погляди. Захопився легковажним життям міста, яке спокушало на кожному кроці. Йому часто здавалося, що він проходить мимо омріяного в снах раю, — адже бідність не дозволяла йому разом з усіма розважатися. Тоді прокляв своє минуле і в чорній безнадії огудив любов. Листи Тереси, щирі й пристрасні, дратували його. Чому вона не залишилася там із дітьми, щоб не надокучати йому? Він більш-менш справно відповідав коханій, намагаючись відтягнути її приїзд. А тим часом знаходив розраду в дружбі з гарними й добре вдягненими грішницями, яких надибував час від часу. Коди йому несподівано повідомили, що везуть дітей, він мало не луснув з досади. Вважав, що він уже став іншою людиною, яка порвала з минулим. Чекаючи дітей, запитував себе, чи не краще написати коханій прямо, що він пориває з нею. Добре знаючи Тересу, був певен, що вона не скаржитиметься й не докорятиме. Все можна розв'язати одразу, одним листом. Однак він не наважився зробити цього раніше, а тепер, маючи коло себе Армандо й Родольфо, зрозумів, що вже не можна відтягувати далі приїзд коханки.
В цей час він захопився білявою жінкою, тілистою і розпусною, яка красиво й легко водила власний автомобіль. Вона хизувалася, наче військовим званням, своїм прізвиськом — Авіадора — і прилюдно ходила напівроздягнена. Напередодні, незважаючи на телеграму від Тереси, яка приїжджала вечірнім поїздом, він, як звичайно, розважався у нової подруги і мало не забув, що треба йти на станцію. Поїхав неохоче, ніби його примусили виконувати важкий обов'язок, і занепав духом, відчуваючи, що знов опинився під п'ятою жінки, хоч гадав, що вже назавжди відірвав її од свого серця.
Перший поцілунок знов оплутав його давніми кайданами.
— Ідіот, який ідіот! — гнівно покартав він себе й щиглем збив з колін газету, яка з шурхотом упала на підлогу.
Потім довго сидів, приплющивши очі. Намагався не думати, бо думки викликали тривогу й породжували сумніви, що їх важко було розвіяти.
— Татуню, ти спав? — спитала Ліліна, яка уважно стежила за ним.
Ніжні очі дівчини закохано дивилися на батька, намагаючись прочитати його думки. Жіночою інтуїцією, яка рано пробудилась у цій напівдитині од хворобливого життя, вона відчула, що в його душі клекоче буря. Він підвівся, уникаючи допитливого погляду, і заходив по кімнаті. Довго позіхав, розминаючись.
Ліліна знову заговорила:
— Хто прибрав сьогодні в домі, тату?
— Напевне, мати… як завжди.
— От шкода. А я не можу їй допомогти! Адже їй важко самій — і прибрати, і наварити…
У Рохеліо стискалося серце від самої думки про те, що слаба й немічна дочка клопочеться по господарству, хоч знав, що це єдина втіха дитини. Він роздратовано проказав:
— Твоя мати несповна розуму, що дозволяє тобі прибирати. Ти ж бо хвора і весь час задихаєшся. Може, через це ніяк не видужаєш.
Ліліна невдоволено насупилась, і він знову заходив з кутка в куток. Побачивши, що батько раз у раз позіхає, дівчина мовила з доброю усмішкою:
— Тату, чому ти не підеш і не ляжеш на хвилинку? Я теж хочу поспати.
Знаючи його легковажну та вередливу вдачу, вона наївно обманювала, намагаючись допомогти йому вийти із скрутного становища. Він став коло ліжка, видимо задоволений.
— Хочеш спати, донечко? Тоді
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грішниці. Сфінкс», після закриття браузера.