Читати книгу - "Шепіт на вітрі"

чоботи, сухі, не зіпсовані водою, які виблискували на сонці.

Сіру Шкурку не здивували зміни в його зовнішності:

— Штани псують весь твій вигляд, їх треба замінити. Тобі ще багато чого треба зробити, перш ніж ти станеш принцом.

Її урвав велетень, який вийшов із замку, обтрушуючи бороду, і вибачився за неприємності, яких їм завдав. Страшенно занепокоєний тим, що пропала його печеня, він поривався приготувати іншу страву.

— Не турбуйтесь за нас, — заспокоїла його Сіра Шкурка. — Наші продовольчі запаси я ношу у своїй сумці. Вже пізно, нам треба рушати.

— Але до того, як ми підемо, — мовив Пітер, — ви повинні випустити людей, яких замкнули в скриньки. Тепер ви добрий, а не злий і не повинні нікого ув’язнювати. Ви маєте допомагати всім мандрівникам і не перетворювати їх на схожих один на одного примітивів.

— Я збирався відпустити їх пообіді,— виправдовувався Джарра. — Зробимо це зараз. Ходімо.

Він попрямував до дверцят у стіні замку, за якими вузькі сходи вели до величезної підземної в’язниці, заставленої рядами маленьких скриньок.

Хлопчики, дівчатка, чоловіки і жінки, затиснуті в скриньки, перебували там у надзвичайно незручних позах. Побачивши Пітера і Сіру Шкурку, вони почали кричати:

— Допоможіть, врятуйте! Випустіть нас на волю!

— Зараз усіх випущу, — сказав велетень. — Нагодую і допоможу вибратися звідси.

Пітер і кенгуру допомагали Джаррі відчиняти скриньки. Вони бігали від однієї до другої, одмикаючи засувки, і допомагали людям ступати на землю. В’язні розминали свої закляклі руки й ноги, поки відчули, що можуть ними рухати знову.

Велетень вивів їх з в’язниці на сонячне подвір’я. Люди побачили сонце, хмари, дерева, і на їхніх блідих щоках з’явився рум’янець — вони були знову вільні.

— Нам час рушати, — мовив Пітер. — Попереду ще довгий шлях. Велетень Джарра догляне вас, нагодує і покаже дорогу додому.

— Так, я все зроблю. Їм нема чого більше боятися. Я їх не скривджу.

Пітер сів на Місячне Сяйво і помахав на прощання всім, хто проводжав його.

— Прощавайте! — гукнув він.

— Прощавай! — пролунало у відповідь.

— Бережіть себе, — крикнув велетень Джарра.

Місячне Сяйво помчав навскач, за ним стрибала Сіра Шкурка.

Розділ 6
Пітер і Сіра Шкурка потрапляють у полон до блідої відьми

Незабаром, коли вони спустилися в широку, порослу чагарником долину, Пітер відчув, що втомився. Він озирнувся й побачив, що Сіра Шкурка відстала од нього.

— Що трапилось? — вигукнув він.

Сіра Шкурка стрибала стежкою і нарешті всілася під деревом на узліссі.

— Ти знаєш, — мовила вона. — Мені анічогісінько не хочеться робити. Єдине бажання — сидіти під деревом і грати на гітарі.

Вона витягла з сумки гітару і почала награвати народну мелодію. Пітер спішився і сів поруч з нею, прихилившись спиною до колоди.

— Я теж відчуваю щось схоже, — сказав він. — Мені зовсім не хочеться шукати прекрасну принцесу. Залишусь тут, збудую хижу в цьому лісі і байдикуватиму все життя. Цікаво, що це з нами таке сталося?

З лісу вилетіла кукабарра, сіла на дерево в них над головою і почала сміятися з них.

— Чого ти смієшся? — запитав Пітер.

— Розумієш, — мовила кукабарра, — я бачила багатьох людей, що йшли цим лісом, і на всіх без винятку нападала втома, ніхто не хотів працювати, ніхто не хотів подорожувати. Всі вони сідали під деревами і втрачали до всього інтерес. Ви потрапили у володіння блідої відьми, і вона зачарувала вас. Пітер забуде прекрасну принцесу. Ви станете до всього байдужими. Коли з’явиться відьма, вона буде дуже привітна, запросить вас до себе додому, а там вб’є і з’їсть на обід. Вона їсть людей. Це дуже злісна відьма.

Сіра Шкурка засунула гітару в сумку й підвелася. Вона кипіла обуренням:

— Я категорично проти того, щоб мене їла якась відьма. Негайно треба позбутися жахливого стану, в якому ми перебуваємо. Давай зробимо якісь дихальні вправи, пострибаємо. Нам треба знову стати сильними.

— Я не хочу. Нічого не хочу робити. Яка спека! — мовив Пітер.

Він скинув свій оксамитовий каптан і кинув його на землю, зняв з шиї ланцюжок, який вислизнув у нього з рук і впав на землю поруч з колодою. Маленька шкіряна торбинка з чарівною пелюсткою, що висіла на ньому, загубилася у високій траві.

Тепер без чарівної пелюстки, яка надавала йому сил, Пітер перестав любити людей. Його дратувала Сіра Шкурка, яка стрибала туди й сюди, намагаючись позбутися почуття дивної втоми.

— Слухай-но, краще сідай і заспокойся, ніякої користі від твоїх стрибків не буде.

— Якщо я сяду, то засну, — пояснила Сіра Шкурка. — А я хочу діждатися блідої відьми.

— Стрибай не стрибай — ніщо тобі не допоможе, — бурчав Пітер, куняючи.

Сіра Шкурка стурбовано поглядала на нього. Вона відвела Місячне Сяйво на зелену галявину, поплескала його по шиї й мовила:

— Нікуди не йди звідси. Хоч би що сталося, залишайся тут.

Пітер спав міцним сном. Сіра Шкурка відчувала, що бліда відьма десь близько, бо її чари ставали дедалі сильнішими. Кенгуру твердо вирішила боротися із сном. Вона трясла Пітера за плечі, пробувала поставити його на ноги і раптом завмерла, прислухаючись. Хтось йшов лісом.

Кукабарра побачила відьму, спурхнула з верховіття й зникла в лісі. Звивистою стежкою, похнюпившись, повільно йшла відьма. Вона підійшла ближче, підняла голову і обвела зловісним поглядом друзів. У неї був гачкуватий ніс і довге загнуте вгору підборіддя. У чорному плащі й високому чорному капелюсі, вона тримала в руці мітлу, а на плечі в неї сиділа ворона.

— Мої любі діточки! — проспівала вона ніжно. — Ходімо до мене додому. Побачите, які подарунки я вам приготувала.

Відьма прискіпливо їх оглядала, пощипала Пітера за руки, за ноги й прошепотіла: