Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Павло Скоропадський — останній гетьман України

Читати книгу - "Павло Скоропадський — останній гетьман України"

186
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 109
Перейти на сторінку:
що революцію почато і радикальні члени Державної думи, здебільшого масони, створили її політичний центр.

Події не змусили себе довго чекати — за кілька днів імперія і монархія розпалися: захоплення столиці революціонерами, проголошення революційного Тимчасового уряду, підтримка командувачами фронтів, армій і штабом революції, зречення імператора, зречення Михайла Романова, блискавичний перехід влади до революціонерів у провінції…

Тривалий час корпус Скоропадського перебував на формуванні, у резерві, і завдяки цьому спочатку можна було ще втримувати дисципліну. Генерал повідомляв дружині: «Я тут у корпусі підібрав собі гарних начальників дивізій і гарні в мене командири… У мене в корпусі все надійно. Поки ще дисципліну я тримаю…»

Скоропадський був у захваті від блискавичної революції, від демократичного масонського уряду Росії. Він, нащадок князів та гетьмана, миттєво став завзятим критиком монархічного принципу державного устрою Росії. Царя Скоропадський називає безхарактерним, а Олександру Федорівну, «…про яку, я зізнаюся, не можу тепер без відрази згадувати, головною причиною наших нещасть» (з листа дружині). На початку березня 1917-го Скоропадський пришпилив до своєї генеральської шинелі червоний революційний бант.

12 березня 1917 року Павло Петрович написав дружині: «…у таку важку хвилину не можу без розчулення згадати новий наш уряд, так розумно він діє, і коли государ звільнив мене від присяги, я йому, новому уряду, прихильний усією душею, що енергійно проводжу у довірених мені частинах. Всі ці добродії: Родзянко, Львов, Гучков, Керенський і компанія — розсудливі люди, і ми, і вся Росія мусимо дякувати долі, що влада захоплена ними, і дай Боже нашій багатостраждальній Батьківщині, щоб вони втрималися при владі… у нас не буде конституційної монархії, найімовірніше в нас буде республіка, і дуже ліберальна, головна причина цього — відсутність кандидата на престол. Романови всім осточортіли, навряд чи буде Дмитро Павлович; я думаю: буде республіка, до цього слід бути готовими. Якщо втримається теперішній уряд, усе піде еволюційним шляхом на славу та благоденство Росії, якщо ж уряд провалиться, влада перейде до рук юрби і почнеться анархія, що швидко виродиться в яку-небудь форму диктатури найдеспотичнішої… на чолі Росії дійсно стоять кращі люди, і за ними треба йти… по-моєму, монархії не буде, а буде республіка».

«Мені уряд подобається ще своєю шляхетністю, — запевняв дружину генерал. — Все це люди, які страждали від колишнього режиму, а вони захищають бідного государя від юрби. Це показує їхню високу душу. Колишній уряд не так би ставився до них… із моменту зречення я відчув себе вільним… тепер дихаю повними грудьми та щасливий, що, хоча ми переживаємо час як ніколи важкий, все-таки є впевненість, що нами правлять люди, а не якісь там невідомі темні особистості, що безсумнівно довели б нас до повної загибелі, тепер є, завдяки розуму уряду, ще можливість вивести Росію на щасливий шлях».

Своїй дружині майбутній гетьман-монарх радить: «…іди не з юрбою, але із кращими розумними людьми держави…»

Свою роль у революції та військову кар’єру Павло Петрович тоді коментував так: «Я тут увесь час проповідую офіцерам бути в цьому розумінні на висоті становища, а то, якщо стояти на місці, життя їх захлисне і командування піде з рук, і ми опинимося в руках анархії, та ще солдатської… Я в корпусі поки почуваюся добре, війська мені підкоряються, але їжджу, агітую, говорю, говорю без кінця і сподіваюся цим утримати війська у розумінні про обов’язки перед Батьківщиною. Нам, офіцерам, випала надзвичайно важка, відповідальна честь, і невдячна, що доводить інших до розпачу, що ж робити, сподіваюся, нас коли-небудь оцінять, згодом… я умовляннями, переконаннями, залякуваннями, завжди в курсі руху, тримаю поки війська у порядку».

Ці рядки свідчать про те, що у березні 1917-го Скоропадський — революційний генерал — умовляв і переконував солдатів підтримувати Тимчасовий уряд і революційну оборонну війну, таврував «похмуре минуле». У руслі нової політики Скоропадський доводив, що революція мусить себе захистити від реакційного монархічного квартету Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини та Болгарії. Але пройде всього рік, і Скоропадський буде просити германців допомогти приборкати революцію.

Майбутній гетьман писав дружині, що дуже хоче взяти «…живу участь у суспільному житті, звичайно, важко сказати тепер, де і у якій формі». Він мріяв про політичну кар’єру, і в цьому ж листі коханій дружині він відкриває таємницю своїх потаємних сподівань: «Данилкові потрібно вчитися по-малоросійськи (українськи), я теж купив собі книгу і збираюся, можливо, зробитись українцем, але мушу сказати по честі, не дуже переконаним». Фраза «зробитися українцем» і намагання вивчити українську мову свідчать як про зміни у національній самоідентифікації генерала, так і про наміри взяти активну участь в українському політичному житті.

У «Споминах» Скоропадського слово «українці» завжди носитиме політичний характер, вказуючи на соціалістичність та національні вимоги частини політичного бомонду України. Зазначимо, що в березні 1917-го Скоропадський тільки думає стати «українцем», зазвичай вважаючи себе людиною російської культури та ліберальних переконань. У споминах він вкаже, що в березні 1917-го «…вперше довідався з «Киевской мысли» про українську демонстрацію… подумав у той час, що це робота ворогів з метою завести розбрат у нашім тилу».

У той же час у листах до дружини Павло Петрович висловлює стурбованість становищем у революційній країні та у війську: «…становище його (уряду. — В. С.) хистке через Ради робітничих і особливо солдатських депутатів, особливо беручи до уваги, що війна, невдачі на фронті та німці дуже хочуть використати нашу слабкість і розрізненість; якщо будуть серйозні невдачі, у Петрограді можуть спалахнути знову заворушення і тоді в що вони виллються, я не знаю, небезпечний також надзвичайно момент скликання Установчих зборів…»

«Тимчасовий уряд, до якого я маю симпатії, безсумнівно є просто ширмою, фікцією, за ним виступає Рада робітничих і солдатських депутатів. Армія в нас тільки тримається, трохи ще, близькістю супротивника, але розвал дуже швидко прогресує, наш корпус перебуває далеко від центрів і трохи краще, але це лише справа часу, я роблю все, що можу, і думаю, у мене нічого огидного не буде, але в армії будуть сумні картини, і чим далі, тим більше. Центром усього є Петроград, Тимчасовий уряд буде зметено, і тоді настане анархія, взагалі в нас революція йде ходом Французької великої революції. У нас два, три уряди, у цьому жах. Я більш ніж будь-коли переконаний, що нинішній уряд не всидить, а після нього буде анархія. Візьме гору

1 ... 10 11 12 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Павло Скоропадський — останній гетьман України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Павло Скоропадський — останній гетьман України"