Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

відчутого нами. Він наче утратив свідомість, він ще дихав. Я навіть не помітив, коли він помер, адже був у полоні жахливих подій.

Нарешті Купер зв’язався з відповідними особами. Не поспішаючи, він ясно і чітко доповідав, що о такій-то годині душевнохворий член нашого екіпажу скинув водневу бомбу на Рим. Найстрашніше було те, що йому одразу, без будь-яких додаткових уточнень, повірили. Дали нам новий повітряний коридор через Альпи до Західної Німеччини. Коли розмова закінчилась, Купер відкинувся на спинку крісла і хвилин п’ять сидів нерухомо.

Летіли у повному мовчанні, мовби назавжди ізольовані від усього світу. Купер знову випростався, навушники не знімав. Ні разу не повернувся до нас, наче гребував нами. Його худа шия була біла як крейда, обличчя інших членів екіпажу виглядали не краще. Земля під нами так само світила мирними вогнями і раптом погасла. Полковник нервовим жестом поправив навушники і вислухав короткий наказ. Коли повернувся до нас, обличчя його було бліде, як у мерця. І голос звучав якось мертво:

— Цієї ночі комуністичний блок напав на наші міста. Наказ: знищити об’єкт «А-2». Про аеродром для посадки нам повідомлять додатково.

Літак ледь відчутно схитнуло — він лягав на новий курс. Земля під нами тонула в мороці, який розривався від істеричних зойків сирен. Людський мурашник прокинувся зі сну і, осліплений, борсався в безвиході. Справді, навіщо було гасити світло, якщо ракети наводились автоматично. Кнопку було натиснуто, і ніяка сила на землі не могла зупинити катастрофи. Нещасний Коннолі розпалив війну. Наші генерали вирішили використати його наївність і дурість. А може, зрозуміли, що це їхня остання нагода розпочати війну. Так чи ні, вони були сильніші, вони завжди прагли бути сильнішими за нещасного, самотнього Коннолі. Тепер і моя бомба мала полетіти вниз і забрати сотні тисяч людських життів. Та це ще було в моїх руках, я твердо тримав їх на важелях. У душі ж, спочатку невиразно, а потім сміливіше, визрівала думка помститися за невдаху… Хоча б ця бомба не повинна вбивати людей, перетворити в пару тисячі життів.

Я поглянув на Коннолі — він був мертвий. Доторкнувся руки — так, мертвий.

Щасливу кулю випустив, у нього Купер. Коннолі б не пережив останнього наказу.

Почувся голос полковника:

— Капітане Горден!

— Слухаю вас, полковнику! — здригнувся я.

— Звільніть своє місце! — сухо наказав полковник. — Вас змінить лейтенант Хук.

— Єсть.

Ми помінялись місцями з переляканим лейтенантом. Вони були сильніші, сильніші й хитріші за нас. Наш літак наближався до своєї цілі.

— Полковнику!

Голос Григора вивів мене з оціпеніння.

— Полковнику, за нами зенітна ракета.

— Бачу! — різко відповів полковник.

І ми її бачили на зеленому екрані. Здавалось, вона ще вагалась, розшукуючи нас. потім стрімко лягла на наш курс — зловісна світла крапка в центрі розкресленого. як мішень, екрана. І зразу ж розпочалась шалена гонитва. Наш літак різко змінив напрям руху, потім з усією силою реактивних двигунів помчав до зірок. Світла крапка зникла з екрана, але через якусь хвилину знову з’явилась на ньому — безжальна і вперта. Знову змінили напрям, різко пірнули до землі. Даремно! Ракета знову й знову з’являлась на нашому екрані, спочатку невпевнено шукаючи нас. а згодом ставала страшною і близькою.

Не знаю, як довго тривала ця гра. Всі сиділи на своїх місцях, мовби паралізовані. боячись навіть поворухнутись. Нам здавалось, що ракета вже використала своє пальне, коли щось із страшним тріском розітнуло корпус нашого літака. Блиснув сліпучий спалах…

IV

Для чемпіона світу з легкої атлетики будь-яка прогулянка містом стає проблемою. Звичайно, простіше за все викликати повітряне таксі. На жаль, для мене це неможливо. Чемпіон світу з бігу повинен ходити пішки і тільки пішки. Десять кілометрів — щоденна норма, і треба виявити неабияку винахідливість, щоб її виконати. На вулицях міста найгірші мої вороги «повзаючі». Найбезжальніші і набридливі. Відколи було прийнято новий всесвітній закон про транспорт, усім недоліткам заборонялось їздити у межах міста на мотоциклах, машинах тощо. Тепер десятки тисяч їх заповнюють вулиці й площі, галасують і знічев’я, в гонитві за автографами, переслідують будь-яку знаменитість. Що вже говорити про чемпіона світу, якого наше місто не мало вже тридцять років. Прикро, що давно вже не проходить номер з штучною бородою. Малі звірі кровожерливо накидаються навіть на справжніх бороданів, ладні вискубти бороди до останньої волосини. Це змусило розпрощатись з бородами навіть закоренілих університетських професорів. Не варто покладатись і на темні окуляри — теж не допомагають. Справді, що може зробити бідний атлет, портрет якого вивішений чи не в кожній вітрині.

Нема ніякого порятунку, хіба що вдягти форму регулювальника вуличного руху і рушити прямо по дорожньому полотну поміж пролітаючими на страшенній швидкості автомобілями й автобусами. Хоч як там є. а це безпечніше, аніж простувати тротуарами. Кінець кінцем, тротуари не бігова доріжка, де можна розігнатися.

Добре, що мої колеги в світло-синіх формах уже мене знають. Змовницьки усміхаючись, вони прагнуть полегшити мені шлях. Звичайно, і тут не обходиться без автографа, але це не йде ні в яке порівняння з бажанням жадібних мас на тротуарах. Я спокійно йшов по лінії, що поділяла два зустрічні потоки автомашин. Посвистуючи собі під ніс, без ускладнень проминув п’ять-шість кварталів. Мав гарний настрій. Був чудовий ранок. Легко дихалось свіжим, озонованим повітрям. Згідно з тижневим розклад ом дощ мав бути лише в суботу і то шостого ступеня, що, по суті, рівнозначно невеликій повені. Але субота була ще далеко. Я йшов легкою ходою по оранжевій настілці — свіжій і чистій, як апельсинова шкуринка. В суботу дощ вимиє останні порошинки з будинків, і місто засяє, стане ще казковішим і привабливішим.

На бульварі Мендельсона мій настрій враз зіпсувався. Я став свідком, як якийсь самогубець, немов срібна іскра, кинувся на своєму апараті вниз і розбився якраз на середині бульвару. За десяті частки секунди автопілоти загальмували машини, рух завмер. Я непоспіхом ішов далі. Над дахами з виттям проносились «швидкі допомоги», прибула цивільна гвардія. У формі мені не личило снувати поміж рядами завмерлих машин,