Читати книгу - "Лихо давнє й сьогочасне, Панас Мирний"

class="book">Того ж таки вечора йшло через село дванадцять чужих парубків і допитувалися шляху до економії.

- Навіщо вам економія?

- До машини найнято - хліб жати.

Одрадяни похнюпилися. Цілу ніч вони погано спали, а на ранок, ще до сонця, піднялися й якось боязко позирали на панський двір.

Аж ось почало й сонце зіходити, з двору донісся томін. Незабаром виїхала звідти парою кіньми машина й подалася на поле; за нею йшло дванадцять парубків, німець, прикажчик.

- Бач, яку червону шкуру потягли! Ану, ходімо та подивимося, як вона буде шкобертати,- казали одрадяни й собі за машиною сипнули в поле.

Ось коней зостановили біля ниви. Німець сказав щось прикажчикові, той з усіх ніг помчався у двір.

Поки одрадяни перейшли через яр і наблизилися до машини, прикажчик уже біг з двору, несучи на плечах косу з грабками.

- Нащо то? Машині помагати? - хтось спитався, і всі зареготалися.

- То шлях для машини прокосити,- одгадував другий.- Велика, бач, пані, щоб не заросилася!

Регіт та жарти не стихали, аж поки прикажчик не прокосив уподовж усієї ниви дороги.

- Сідай на козли, поганяй! - скрикнув німець, беручи ззаду за бильця машину.

Один парубок сів; коні сіпнули, пішли по ниві, а слідом за ними зашкобертала машина; ті зубчаті коси заходили-загарчали. Аж ось вона черкнулась жита, вхопила, наче рукою, чималий кущ, нахилила… Ж-ж-ж!- і вивернула на землю зовсім готовий сніп, тільки взяти та перевеслом перев'язати. Далі за першим - другий, за другим - третій, так рядком і вистилає ниву.

Одрадяни як побачили оте, то й дух у їх грудях сперлої Всі наче померли - затихли, одними тілько очима слідкують за машиною. А вона вже геть подалася, червоніючи полем та валячи снопи за снопами. Одрадянам здалося, що то не снопи, а то їх голови стеляться по рівному полю…

Ніщо на світі так не вразило їх серця, як та машина. "Нащо вона? Споконвіку, з дідів - з прадідів так велося, щоб хліб руками збирали… І всім було, всім діставало, на всіх мати сира земля родила, всіх годувала… А тепер от зразу стало мало… Для одного мало оцих ланів, степів безкраїх? Господи! Ну, та й лукавий же та ненажерливий твоє сотворіння - чоловік!" - думали одрадяни, вертаючись додому.

Що тепер їм зосталося робити? З самого малу їх пристановлено до землі; з давніх літ вони тілько й знали - біля неї ходити, хліб пахати… А от тепер - ні землі, ні хліба! Куди ж їм повернути? Де себе подіти? Голодна смерть чорним круком носилася над їх головами, гнула додолу.

Неначе тіні німі, мовчазні, ходили вони один біля одного, соромились один на одного глянути, боялися один одному слово сказати… Замість них так голосно деренчала машина з поля.

- Іч, як співає! Що то вона' каже? - спитався невеличкий хлопчик у другого.

- То вона стогне, що людям нічого буде їсти! - одказав той, зітхнувши.

Та розмова невеличких хлоп'ят зразу всіх дорослих розбудила. Всі вони голосно заговорили.

- То все отой німець! То він на наші голови накладає. Убиймо невіру, як ту собаку!..

- Що се ви мовите, нерозумні голови?- почали гарячих охолоджувати старі діди.- Якого гріха на свою душу хочете взяти!

- Та за такого й бог не каратиме, люди не осудять! - гукають молодші. - Який там гріх -собаку задавити?.. Не пропадати ж нам всім через одного?!.

- Гай-гай! Та й дурні ж ви та нерозсудливі! - одно охолоджують діди.- Що з того, що німця вб'єте? його вложите - другий буде: не буде Галя-буде другая!..

- Що ж нам робити? Що нам казати? Як його в світоньку з малими діточками прожити?

- Що робити? Треба за розум взятись-он що треба робити! Треба прирозуміти, як ту бісову машину скасувати. У ній одній усе наше лихо, від неї наше горе…

- А не один, бач, біс, що машина, що німець? Одну скасуємо - друга буде! - гукають молодші.

- Все, та не все: поки-то другу дістануть, а хліб треба вбирати! - розжовують діди.

Повеселішали трохи одрадяни. Справді, що треба машину скасувати! Тілько як то його? Та й хто за те візьметься? Хоч би не були дурнями та не одкидалися од наймів. А то тепер чужі стали. Своєму безпечніше можно було б шепнути, а чужий ще видасть!..

Надія, що на хвилину звеселила була їх засмучені голови, почала зразу меркнути-зникати. Перед очима знову вставала голодна смерть.

Цілий день тупцювалися одрадяни, не знаючи, що їм робити, як виплутатися з тії біди, що негадано-не-сподівано скоїлася над їх головами. Що машину скасувати, то вже й бог велів. Одно: як його й кому? Прохали коваля. Він біля заліза ходить, краще знає. Так і коваль одкинувсь.

- Як я,- каже,- її скасую, не бачивши зроду, що воно таке? Може то така сатана, що й тебе натроє переріже? Щоб машину скасувати, треба розуму та ще й неабиякого.

- То ти піди подивися!

- Дивися, коли там нічого не видко! Треба знати, як її зробити, то тоді знатимеш, як її розтиряти,- од-казав коваль.

Отже одрадяни все-таки послали коваля до машини. Пішов той та й вернувся ні з чим.

- Там треба розуму, та ще й розуму!-одно плеще. Коли трохи перегодом доноситься з поля крик, гук. Хлоп'ята, що цілий день бігали черідкою за машиною, не бачивши зроду такого дива,- тепер, як вітер, неслися в село, тілько курява шляхом вставала.

- Що там таке трапилося? Женуть вас геть, чи що? - допитувалися одрадяни хлоп'ят.

- Машина пропала! Машина пропалаї - гукають ті.

- Як пропала?

- Поламалась к лихій годині.

- Чого?

- Та Івась Кабанців палицю підставив. Вона ту палицю як підхопила, як черконе! Так к лихій годині всі зуб'я й сплескалися! Тепер тілько смиче, а не ріже.

Одлягло одрадянам. Вони знову кинулися до коваля.

- Ой, та й митець! Розуму, кажеш, треба, розуму! А он невеличкий хлопець і без твого розуму її скасував. А ще ковалем зветься!

Смичуть коваля хто за рукав, хто за сорочку, а хтось підбіг та зразу насунув йому шапку аж на очі. Зовсім подуріли з радощів! Насилу коваль вирвався від них та втік. Кабанцевого Івася всі трохи на руках не носять.

- Ось хто наш спаситель! Ось хто спас нас від голодної смерті. Як будемо восени в городі на ярмарку, цілою громадою тобі свистуна купимо,- жартують батьки.

Івась, спершу боячись, щоб батько прочухана не дав за те, що такої шкоди наробив, тепер почав хвастати та вихвалятись.

- Я,-