Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"

Містер Домбі впізнав цей погляд - так вона того вечора дивилася на доктора,- і мимоволі, пустивши її руку, одвернувся.

Було видно, що батькова присутність страшенно зв’язує дівчинку. Вона не просто отупіла при ньому, а й втратила природну грацію і свободу рухів. Однак Поллі дивилася на це, скріпивши серце, і, судячи про містера Домбі по собі самій, покладала велику надію на німе благання жалобної сукні бідної Флоренс.

«То ж жорстоко,- думала Поллі,- любити лиш одне безматернє дитя, коли в нього перед очима й друге, та ще дівчинка».

Отже, Поллі старалася, аби Флоренс якнайдовше була перед очима містера Домбі, і робила все можливе, щоб довести, що маленький Поль веселішає в товаристві своєї сестри. Коли настав час іти нагору, вона хотіла була послати дівчинку сказати батькові на добраніч, але боязка Флоренс не насмілилась, попри всі умовляння мамки, і, затуливши очі руками, немов ховаючи власну недолугість, сказала:

- О, ні, ні! Він не хоче! Він мене не хоче!

Ця маленька суперечка привернула увагу містера Домбі, що сидів за столом у сусідній кімнаті, попиваючи вино, і він поцікавився, в чому річ.

- Міс Флоренс боїться, що потурбує вас, сер, коли підійде віддати вам на добраніч,- пояснила Річардс.

- Це необов’язково,- промовив містер Домбі.- Можете дозволити їй приходити та відходити, не звертаючи на мене уваги.

Дитина здригнулася, почувши це,- і зникла ще до того, як її вірна приятелька встигла обернутися.

А втім, Поллі немало раділа і тому, що її хитромудрий план удався, і тому, як спритно вона його здійснила, і вона поділилася своєю радістю з Заводіякою, коли та прийшла до неї нагору. Міс Ніппер сприйняла цю ознаку довір’я - так само, як і перспективу їхньої спільної діяльності в майбутньому - досить холодно, і радість її була нещира.

- Я думала, ви будете вдоволені,- сказала Поллі.

- О, так, міс Річардс, я дуже вдоволена, дякую,- відповіла Сюзанна, раптом випростовуючи спину так, ніби в її корсеті стало на одну кісточку більше.

- По вас цього не видно,- зауважила Поллі.

- О, по тих, що на постійній посаді, і не може бути видно так, як по тимчасових,- відповіла Сюзанна Ніппер.- Тимчасові тут беруть гору в усьому, але хоч між нашим і сусіднім домами є мур, я не хочу, щоб мене за нього випхали, місіс Річардс.

 

Розділ четвертий, де на кону пригод уперше з’являються деякі нові дійові особи

 

 

Хоч контора фірми «Домбі і Син» містилася в самому центрі лондонського Сіті, де, якщо їх не заглушував вуличний гамір, було чути дзвони церкви Боу, однак дещо в цій околиці й досі зберігало сліди романтичної, повної пригод минувшини. У п’яти хвилинах ходи звідси лежало царство Гога й Магога; 5 Королівська біржа була на відстані руки, а з нею велично сусідив Англійський банк з його повними золота й срібла підземеллями Аїду. Зараз же за рогом стояв розкішний будинок Ост-Індської компанії,- в уяві перехожих одразу поставали коштовні тканини, самоцвіти, тигри, слони, балдахіни, кальяни, парасолі, пальмові дерева, паланкіни й смагляві принци, які в своїх шпичастих, з заломленими носками капцях порозсідалися на дорогих килимах. Скрізь було повно мальованих кораблів, що під усіма вітрилами пливли до всіх країн світу, величезних крамниць, де за якихось півгодини будь-хто міг запастися усім необхідним для будь-якої подорожі, і маленьких дерев’яних мічманів у старомодних уніформах, що пантрували над дверима крамничок з різним морським причандаллям, спостерігаючи за рухом кебів.

Єдиний господар і власник однієї з цих фігур (ми по-дружньому назовемо її найдерев’янішою),- а саме тієї, що нависала над хідником, якнайбезпардонніше виставивши праву ногу, що мала якнайнесумісніші з людським глуздом пряжки на черевиках та кишені на жилеті і приставляла до правого ока просто-таки разюче непомірний пристрій,- отож єдиний господар і власник цього мічмана (ще й гордий з нього, на додачу), літнього віку джентльмен у картузі, платив за цей будинок комірне та різні інші податки так багато років, що більшість справжніх, живих мічманів навіть не сягали цих літ. А мічманів більш ніж дозрілого віку в англійському флоті не брак.

Предметами торгівлі цього старого джентльмена були хронометри, барометри, підзорні труби, компаси, мапи, карти, секстанти, квадранти й найрізноманітніші інструменти, що їх уживають для визначення курсу корабля, чи для ведення обчислень на кораблі, чи для роблення відкриттів з корабля. В шухлядах і на полицях лежали бронзові та скляні штуковини, що у них знайти верх чи низ, здогадатись про їхнє призначення або, розглянувши їх, без сторонньої допомоги вкласти назад у відповідну коробочку червоного дерева, зуміли б лише посвячені в таємниці цієї науки. Кожна річ була увіпхнута у якнайщільніший футляр, втиснена у якнайтісніший закуток, обкладена якнайсміховиннішими подушечками або заплішена якнайгострішими клинцями, щоб вберегти від морської хитавиці її філософічний спокій. Таких надзвичайних застережних заходів було вжито, щоб заощадити і якомога компактніше використати простір. Усю цю практичну навігацію було так добре припасовано, пригвинчено та вкладено в коробочки (деякі з них були, як штабини, інші - як щось середнє між перехнябленим капелюхом і морською зіркою, ще інші - цілком помірковані, скромні коробочки), що вся крамниця набула затишного, корабельного вигляду, і, гадалося, бракує лиш простору моря, щоб вона, щасливо відчаливши, могла впевнено поплисти до хоч і найдальшого в світі острова.

Багато дрібниць у щоденному житті майстра корабельних інструментів, що пишався своїм маленьким мічманом, підтверджували та зміцнювали цю гадку. Він водився переважно з торговцями корабельним харчем, тож на столі у нього завжди лежала гора справжнісіньких морських галет. Не переводились там і сушене м’ясо та язик з ароматним присмаком просмоленої линви. Виставлялись на стіл і маринади у великих, оптового продажу бляшанках з написом «Торгівля усіма різновидами корабельних харчів», і спиртні напої - у плетених бутлях без шийки. На стінах висіли старі гравюри кораблів з алфавітним переліком різних їхніх таємниць; на тарілках був намальований фрегат «Тартар» під розвиненими вітрилами; камін прикрашали дивовижні скойки, морські водорості та мохи, а обшита дерев’яними панелями маленька вітальня освітлювалась, наче каюта, вікном у стелі.

Він і жив тут, немов шкіпер на кораблі, сам із своїм небожем Уолтером - хлопчиком років чотирнадцяти, який теж був схожий на мічмана, у згоді з загальним стилем. Але на цьому згода й кінчалася, бо в зовнішності Соломона