Читати книгу - "Таємне життя розуму : як ми мислимо, відчуваємо й вирішуємо, Маріано Сігман"

частин тіла. Фізіологи й тренери знають, що впродовж життя фізична сила помітно змінюється, а от швидкість бігу не відзначається великим діапазоном варіацій.

Біологічне й культурне завжди органічно пов’язані. Але не лінійно. Інтуїтивне уявлення, що біологія передує поведінці, що існують вроджені біологічні предиспозиції, які пізніше під впливом культури набувають різних траєкторій, насправді абсолютно необґрунтоване. Суспільне життя впливає безпосередньо на біологію мозку. Ось приголомшливий приклад, який говорить сам за себе, — спостереження за мозком двох трирічних дітей. Одну дитину виховують із любов’ю в нормальному оточенні, а другій бракує емоційної, освітньої та соціальної стабільності. Мозок останньої не лише аномально малий — його шлуночки (порожнини, через які циркулює спинномозкова рідина) теж ненормального розміру.

Отже, у результаті різного соціального досвіду отримуємо два зовсім відмінні мозки. Обійми, слово, óбраз — кожна пережита подія залишає відбиток у мозку. Ці сліди змінюють мозок і реакції людини, її схильність встановлювати зв’язки з іншими, прагнення, бажання й мрії. Інакше кажучи, соціальний контекст змінює мозок, а він, своєю чергою, визначає нашу поведінку в суспільстві.

Друге необґрунтоване уявлення: біологічні явища незмінні. Знову ж таки, це неправда. Наприклад, музичні здібності залежать від біологічної будови слухової кори. Існує причинно-наслідковий зв’язок між органом і формою культурного самовираження. Однак цей зв’язок не детермінує розвиток. Слухова кора не статична, будь-хто може її трансформувати за допомогою практики й вправ.

Отже, соціальне й біологічне органічно поєднуються в метасистему. Поділ на ці категорії зумовлений не природою, а радше недосконалістю наших спроб її зрозуміти.

Розділ другий. Туманні межі ідентичності

Що впливає на наш вибір, дозволяє довіряти іншим людям і власним рішенням?

Ми — це наш вибір. Ми вирішуємо, іти на ризик чи поводитися помірковано, вдатися до маленької брехні чи за будь-яку ціну говорити правду. Ми вибираємо відкладати все на далеке майбутнє чи жити одним днем. Нашу ідентичність окреслює величезна множина дій. Жозе Сарамаґу у книзі «Усі імена» писав: «Не ми визначаємо рішення, а рішення визначають нас». Або ж у більш сучасній версії цю ідею виголошує Альбус Дамблдор: «Не здібності показують, хто ми насправді, Гаррі, а наш вибір»[25].

Майже кожне рішення стосується побуту, тому що переважна частина нашого життя минає в щоденній рутині. Ми вибираємо, чи відвідати друга після роботи, їхати автобусом чи метро, узяти картоплю фрі чи салат. Непомітно зважуємо всі можливі варіанти на уявних терезах і після роздумів нарешті приймаємо рішення (звісно, картоплю фрі). Вибираючи з кількох альтернатив, ми активуємо нейронні ланцюги, які входять до складу нашого психічного механізму приймання рішень.

Наші рішення майже завжди спираються на неповну інформацію й неточні дані. Батько вибирає школу для дитини, міністр економіки змінює податкове законодавство, футболіст замість пасу гравцеві на штрафному майданчику б’є по воротах — у кожній ситуації подальші наслідки можливо окреслити тільки приблизно. Приймання рішення чимось нагадує провіщення майбутнього, тому неточностей не уникнути. Eppur si muove[26]. Механізм працює. І це вражає найбільше.

Черчилль, Тюрінг і його лабіринт

14 листопада 1940 року приблизно 500 літаків Люфтваффе безперешкодно прилетіли у Велику Британію й протягом семи годин бомбардували індустріальне місто Ковентрі. Через багато років після закінчення війни капітан Фредерік Вільям Вінтерботем виявив, що Вінстон Черчилль[27] міг запобігти бомбардуванню й руйнаціям, якби використав таємну зброю молодого британського математика Алана Тюрінга.

Науковий прорив Тюрінга дав союзникам стратегічну перевагу, яка могла вплинути на розв’язку Другої світової війни. Науковець створив алгоритм розшифрування «Еніґми» — надзвичайно складного механізму, побудованого з дисків, як у кодових замках, що дозволяв нацистам шифрувати свої військові повідомлення. Вінтерботем пояснив, що, зламавши код «Еніґми», розвідка отримала координати бомбардування Ковентрі й достатньо інформації, щоб ужити відповідних заходів. У години, що залишалися до нальоту, Черчилль мав два варіанти: перший — емоційний та імпульсивний — уникнути кровопролиття цивільних, а другий — раціональний і прорахований — пожертвувати Ковентрі, щоб нацисти ні про що не здогадалися, тобто приберегти цей козир на майбутнє. Рішення Черчилля коштувало життя п’ятистам мирним жителям, але стратегічна перевага Великої Британії над німцями залишилася в таємниці.

Алгоритм Тюрінга одночасно оцінював усі конфігурації потенційного коду і, передбачаючи блоки можливих повідомлень, вираховував імовірність кожної комбінації. Процедура тривала, доки ймовірність однієї з конфігурацій не ставала достатньо високою. Відкриття Тюрінга не тільки прискорило перемогу союзників, але й створило нову нішу в науці. Через півстоліття після закінчення війни з’ясували, що алгоритм, вигаданий для розшифрування «Еніґми», співпадає з алгоритмом приймання рішень у мозку людини. Видатний англійський математик, один з основоположників комп’ютерної науки та штучного інтелекту, на вимогу воєнного часу створив першу, але досі найефективнішу модель мозку, який щось вирішує.

Мозок Тюрінга

Як і механізм, що його запропонував Тюрінг, приймання рішень у головному мозку побудоване за елементарним принципом: визначити асортимент варіантів і влаштувати між ними змагання не на життя, а на смерть.

Мозок перетворює інформацію від органів чуття на голоси на користь того чи іншого варіанта. Аргументи накопичуються у вигляді акумульованого в нейроні йонного струму, поки напруга не досягає порогу, за якого мозок вважає докази достатніми. Група дослідників на чолі з Вільямом Ньюсомом і Майклом Шедленом виявила ланцюги, що координують процес приймання рішення. Науковці поставили собі за мету розробити експеримент водночас досить простий, щоб виокремити кожен елемент рішення, і досить складний, щоб відтворити приймання рішення в реальному житті.

▶ Ось як відбувається дослід. На екрані рухається хмара крапок. Багато крапок рухаються хаотично, неорганізовано. Інші — узгоджено, в одному напрямку. Гравець (дорослий, дитина, мавпа, а іноді й комп’ютер) має вирішити, у якому напрямку рухається ця хмара загалом. Наче моряк, що опускає палець у мінливу воду, щоб з’ясувати, куди дме вітер. Зрозуміло, що гра стає простішою, коли більше крапок рухаються в одному напрямку.

Мавпи грали в цю гру тисячі разів, а дослідники фіксували нейронну активність, виражену електричною активністю в їхньому мозку. Багаторічні дослідження численних варіацій цієї вправи дозволили виявити три принципи алгоритму Тюрінга для приймання рішень:

1) група нейронів у зоровій корі отримує інформацію від сітківки. Струм у нейронах відображає кількість і напрямок рухів щомиті, але не зберігає історію спостережень;

2) сенсорні нейрони сполучені з нейронами тім’яної кори, які накопичують інформацію в часі. Нейронні ланцюги тім’яної частки фіксують, як змінюється кількість голосів за кожну можливу дію впродовж процесу приймання рішення;

3) коли з’являється інформація на користь одного з варіантів, електрична активність відповідної частини тім’яної кори зростає. Коли активність досягає потрібного порогу, структури в глибинах мозку, які називаються базальними ядрами, запускають відповідну дію.