Читати книгу - "Христина, дівчина-король, Мішель Марк Бушар"

виходить. Заходить Декарт, дивиться на небо.

ДЕКАРТ: Подивіться на це північне сяйво! Хвилі бірюзового і фіолетового. Зеленого і пурпурового. Вони кружляють, як перший сніг. Ось — кривавий струмок з поля бою. А ось — мерехтіння крил фенікса! А он — парус п’яного ангела в запаморочливому вихорі танцю!

МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Поезія! Це нестримно!

ДЕКАРТ: Вони сваряться, як діти! Вони сперечаються!

МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Полярні сяйва існують лише для того, щоб упевнити дурнів, що вони розумні. (До Альбіноса.) Ходімо! Йдемо шукати звуки.

Вона виходить, її крісло штовхає Альбінос.

2. Анатомічний театр

Великі двері до анатомічного театру відчиняються. Шаню і Декарт перед трупом, накритим полотном, на столі для розтину. Декарт готує інструменти.

ШАНЮ: Завдяки вашому викладанню королева все піддає сумніву.

ДЕКАРТ: Її тривожать більш інтимні речі. Я повинен допомогти їй впоратися з цією пристрастю, яка хоч і має вигляд правильної, погана за суттю.

ШАНЮ: Не робіть нічого.

ДЕКАРТ: Що?

ШАНЮ: Дозвольте їй блукати. Розлад, яким вона страждає, — наш союзник.

ДЕКАРТ: У цьому розладі нема нічого християнського, пане.

ШАНЮ: Що таке совість порівняно з майбутнім, яке ми їй пропонуємо? Ми повинні задовольнити всі її прагнення.

ДЕКАРТ: З якою метою?

ШАНЮ: Без сутичок, без жодної краплі крові ми примусимо найвпливовішу володарку лютеранського світу прийняти єдину угодну Господові віру.

ДЕКАРТ: Протягом деякого часу я працюю над створення одного автомата. Деталь за деталлю. Це складний механізм. Мені залишилося закріпити кілька частин. Нахил голови. Поворот тазу. Але найперше — вигин руки. Я хочу, щоб його долоня згиналася назовні, щоб вона відкривалася, щоб його лікоть згинався також, щоб він клав свою долоню на груди і міг чути механізм власного серця. (Він робить відповідний жест.) Виробництво короля таке ж складне, як і виробництво автомата, пане посол. Воно ґрунтується на обов’язкових законах. І перший із цих законів для того, хто править, — віддано, вірно присвятити себе своєму народові. Це рушійне колесо, яке приводить в дію зірчасту передачу, та в свою чергу — вал, а той — допоміжні колеса. І якщо рушійне колесо з особистих, егоїстичних причин починає крутитися в зворотний бік, щоб задовольняти лише власні інтереси, тоді весь механізм дає збій.

ШАНЮ: І що мені потрібно зрозуміти з усього цього?

ДЕКАРТ: Я — не ваш спільник!

На віддалі з’являється Еріка. Шаню приєднується до неї.

ЕРІКА: Я хочу бути присутньою на лекції!

ШАНЮ: Лише королева може тут бути.

ЕРІКА: У мене дуже розвинена цікавість, але, Господь свідок, не наукова. Усі ці формули, які доводять очевидне... Ці нудні демонстрації природних рухів, які ми робимо, без пояснення, з колиски. Називати все — у чому тут користь? Оця складнопідрядна тарабарщина, як-от «якщо поглянемо на речі під цим кутом», «незважаючи на твердження», «у відповідності до»... І цитують мертвих авторів, яких тут немає і вони не можуть себе захистити. Вчені, вони годинами можуть давати пояснення щодо морських хвиль, помаху пташиного крила, танку зірок. Задовго до всіх цих виступів моряки знали, як управлятись із хвилею! Птах ніколи не зупинявся в польоті, щоб зрозуміти, як махати власним крилом; адже він би тоді впав. Для чого пояснювати, що таке холод, якщо від того ніякої користі, а питання стоїть, як угрітися? І для чого треба знати, кров тече в той чи в той бік? Господь укрив нас шкірою, була ж бо якась причина, щоб сховати те, що в нас усередині. Я хочу бути присутньою на лекції! Я ненавиджу пропускати, хоч би що там було. Дайте увійти!

ШАНЮ: Жодній жінці не дозволено перебувати тут!

ЕРІКА: Це чому ж?

ШАНЮ: Тому що, герцогине Бреге, ви тільки-но дуже наочно все мені показали!

З’являється Христина, бліда й одягнена в чорну накидку з капюшоном.

ЕРІКА: Вона нічого не їсть. А від учорашнього дня й не п’є. (Христина влаштовується біля стола. Еріці видається, що вона бачить труп.) Там! Я бачила! Під простирадлом. Я бачила! Боже! Тіло! Бездиханне тіло.

ШАНЮ: Ви нічого не бачили, герцогине Бреге. Нічого.

ЕРІКА (відступає): Когось спіткало нещастя! Це не лекція. Це нічне чування! Боже! Королева в сльозах... оплакує графиню Шпарре? Через мене? «Гонця! Терміново!» Це я довела її до шибениці?!

Схвильована, вона виходить.

ХРИСТИНА: Хто під цим простирадлом?

ШАНЮ: Гробар приніс нам найсвіжіший. Якщо так можна сказати про труп!

ХРИСТИНА: Хто там, під ним?

Декарт одним порухом скидає простирадло і відкриває оголене чоловіче тіло, за виключенням голови.

ДЕКАРТ: Людина! Чудовий механізм! Здатний на найкраще, як і на найгірше. Людську істоту робить саме дух, енергією якого є думка. Йому не потрібно ні конкретного місця, ні якоїсь матеріальної основи, щоб цим займатися. Я думаю, значить я існую! Ваша величносте, дозвольте відрекомендувати вам мозок. Піднесіть ближче свічку! Ось воно! (Христина прикриває рота носовичком.) Он там, у центрі. Шишковидне тіло. Воно розташовано над водогоном мозку, саме тим, який направляє тваринний дух, той самий дух, який сприяє народженню пристрастей.

ХРИСТИНА: І в ньому відповіді на всі наші запитання?

Вона передає щипці Декартові, який виймає з черепа невеличку білу кульку.

ДЕКАРТ: Ваша величносте, дозвольте відрекомендувати — місце перебування душі.

Христина простягає Декартові блискучого ножа.

ХРИСТИНА (ніби читає безкінечну молитву): Відкрийте її! Зробіть невеличкий надріз. Не більший за проблиск надії. Вилучіть звідти безкінечні очікування. Звуки, які будять надію на її повернення. Вилучіть звідти коридори, в яких не чутно поспішних кроків. Голос, який вас переслідує. Приємний звук прочитаної фрази, коли не потрібно дослухатися до змісту. Одержимість запахом парфуму. Рукавичка, кинута на ліжко. Слід від сльози на рум’яних щоках. Стрічка, що зав’язується і розв’язується. Прагнення одного-єдиного імені. Кліпання повік. Рука у волоссі. Вилучіть звідти приємне приголомшення. Вилучіть невгамовану плоть! Губи! Її губи! Біль у животі, знову в животі, унизу живота. Нумо! Почніть з очікування. Потім сум! Продовжуйте! Видаліть бажання! Візьміть ножа і вилучіть із неї, з душі, спів кристалів!

З гуркотом входить Аксель.

АКСЕЛЬ: Боже!

ХРИСТИНА: Мій друже! Ви знайшли її?

АКСЕЛЬ (вражено): Що це тут за м’ясницька?

ХРИСТИНА: Вона з вами?

АКСЕЛЬ: Не вистачало ще знайти цей труп у ваших покоях.

Накриває тіло простирадлом.

ХРИСТИНА: Вона з вами?

АКСЕЛЬ: Ви потрапили під вплив шарлатанів, які зловживають вашим сум’яттям! Ці чоловіки не мають наміру полегшити ваш біль. (Він бере Шаню за горло.) Я не дозволю вам грати нею.

ШАНЮ: Я повинен буду повідомити мого короля про цей випадок.

Аксель виганяє Шаню.

ХРИСТИНА (до Акселя): Ви з’їхали з глузду?

АКСЕЛЬ (наказовим тоном): Ваша величносте, навчіться