Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

запитав я. «Здається, пішла на прогулянку», — тремтливим голосом вимовила вона.

Я метнувся нагору, воліючи переконатися, що Еффі немає вдома. Випадково глянувши у вікно, я помітив, що служниця, з якою я тільки-но розмовляв, мчить навпростець через поле до котеджу. Усе відразу стало зрозумілим: дружина знову пішла до того будинку й попрохала служницю сповістити її, якщо я раптом повернусь. Охоплений гнівом, я кинувся вниз, збираючись раз і назавжди покінчити із цією справою. Дружину та служницю я зустрів на путівці — вони поспіхом повертались, але я навіть не зупинився, щоб поговорити з ними. Ніщо не могло зупинити мене тієї миті. Діставшись котеджу, я навіть не постукав. Рвонув на себе двері й увірвався в коридор.

Унизу було тихо. В кухні на вогні стояв чайник, у кошику, скрутившись калачиком, спав великий чорний кіт. Непривітної жінки ніде не було видно. Я вбіг до іншої кімнати, але там нікого не було. Тоді я кинувся нагору, але й там нікого не знайшов. Будинок був порожнім! Кімнати були обставлені грубувато й просто, і лишень одна — та, у вікні якої я бачив дивне обличчя, мала відбиток доброго смаку. Тож мої підозри спалахнули з новою силою, оскільки на каміновій полиці я побачив фотокартку своєї дружини на ввесь зріст. Цей знімок був зроблений усього три місяці тому на моє прохання, і тут стояла його копія.

Я не залишав котеджу доти, доки не переконався, що там нікого немає. Додому я повернувся з важким серцем. Ніколи ще мені не було так гірко. Дружина чекала на мене в холі, але я, мовчки пройшовши повз неї, попрямував до свого кабінету. Еффі встигла увійти слідом, перш аніж я замкнув двері.

«Джеку, я не дотримала обіцянки, — сказала вона. — Але якби ти знав усе, ти б вибачив мені». — «Так розкажи мені!» — закричав я. «Не можу, Джеку!» — простогнала вона. «Доки я не дізнаюся, хто живе в цьому будинку й кому ти подарувала свою фотокартку, я не можу тобі довіряти», — відрубав я і пішов з дому.

Це відбулося вчора, містере Голмс, відтоді я не бачив Еффі. Я так вражений, що просто не знаю, що робити далі. Сьогодні вранці мені раптом спало на думку, що саме ви є тією людиною, яка може мені допомогти. Я цілком вам довіряю. Якщо я щось випустив, ставте будь-які запитання. Тільки благаю, скажіть, що мені робити?

Ми з Голмсом слухали з надзвичайною цікавістю. Містер Мунро розповідав свою історію з невимовним хвилюванням. Коли він закінчив, Голмс якийсь час сидів мовчки.

— Скажіть, — нарешті заговорив він, — а ви впевнені, що бачили у вікні саме людське обличчя?

— Обидва рази відстань була досить великою, тому я не можу стверджувати напевно. Мене вразив його неприродний колір і застиглий вираз. Тільки-но я наближався, обличчя відразу ж зникало.

— Як давно ваша дружина попросила у вас сто фунтів?

— Близько двох місяців.

— Ви коли-небудь бачили фотографію її першого чоловіка?

— Ні. Невдовзі після його смерті всі папери дружини згоріли в Атланті під час пожежі.

— Але ж свідоцтво про смерть збереглося, ви згадували, що бачили його.

— Це був дублікат, зроблений уже після пожежі.

— Ви зустрічалися з кимось, хто був би знайомий з нею в Америці?

— Ні.

— І листів звідти вона не отримувала?

— Ніколи.

— Дякую вам. Тепер мені треба трохи подумати. Якщо мешканці котеджу втекли, у нас можуть виникнути труднощі. Але якщо вони вчора на час залишили будинок, оскільки були попереджені про ваше наближення, ми легко з усім розберемося. Моя порада така: повертайтесь до Норбері й уважно придивіться до вікон котеджу. Якщо переконаєтеся, що його мешканці на місці, не намагайтесь потрапити всередину, а відправте нам телеграму. Ми прибудемо впродовж години й розглянемо цю справу.

— А якщо там нікого немає?

— Тоді я приїду завтра й ми з вами обговоримо наші подальші дії. Найголовніше: не варто хвилюватися, доки ви не переконані, що на це є причини.

— Боюся, справи кепські, Ватсоне, — зітхнув мій друг, зачинивши двері за містером Мунро. — Що ви про це думаєте?

— Неприємна історія.

— Схоже на шантаж.

— А хто, по-вашому, шантажист?

— Швидше за все, та істота, яка мешкає в пристойно обставленій кімнаті й тримає на камінній полиці фотографію місіс Мунро. Слово честі, Ватсоне, мене дуже цікавить це примарне обличчя!

— У вас уже є гіпотеза?

— Так, попередня. І я буду дуже здивований, якщо вона не підтвердиться. У котеджі мешкає перший чоловік місіс Мунро.

— І чому ви так гадаєте?

— А як іще пояснити її палке небажання пускати туди теперішнього чоловіка? Справа є приблизно такою. В Америці ця жінка вийшла заміж. Потім з її чоловіком щось трапилося — припустімо, він заразився якоюсь жахливою хворобою або втратив розум. Вона вирішує тікати від нього, повертається до Англії, змінює ім’я та починає нове життя, вважаючи, що більше ні про що хвилюватися. Потім її адреса якимось чином стає відомою першому чоловікові або якійсь жінці, котра хоче використати нещасного інваліда у своїх цілях. Хтось із них пише дружині Мунро листа з погрозою розкрити її таємницю, і та бере в чоловіка сто фунтів, щоб відкупитися від шантажистів. Цього недосить, і вони все одно приїздять до Англії. Коли чоловік повідомляє місіс Мунро, що в сусідньому котеджі оселилися нові мешканці, вона розуміє, що це ті самі люди. Дочекавшись, поки її чоловік засне, жінка вислизає з дому, мчить до котеджу, щоб умовити шантажистів дати їй спокій. Нічого не домігшись, вона повертається туди наступного дня і, виходячи з котеджу, наштовхується на чоловіка. Вона клянеться більше туди не ходити, але бажання позбутися страшних сусідів не дає їй спокою, і вже за два дні вона звершує нову спробу. Можливо, на вимогу шантажистів вона й приносить свою фотографію. Розмову в котеджі порушує служниця. Вона повідомляє, що містер Мунро повернувся додому, і місіс Мунро, розуміючи, що з хвилини на хвилину з’явиться він сам, виводить мешканців будинку через задні двері й ховає їх у сосновому лісі, який розташовується неподалік. Ось чому містер Мунро нікого там не знайшов. А втім, я дуже здивуюсь, якщо сьогодні з’ясується, що будинок, як і раніше, порожній. Як вам моя версія?

— Усе це лише припущення.

— Принаймні, всі факти дістають пояснення. Якщо випливуть нові подробиці, ми матимемо