вільно робити таке. І я абсолютно певен, що, крім мене, жодна жива душа про ті речовинки і гадки не має. Але робити з того висновок, що вся ця подія мала походження суто внутрішнє, я гадаю, не можна. Бо моя, так би мовити, персональна система була на той час така безмежна, що провести межу між світом внутрішнім і світом зовнішнім дуже й дуже складно. Все, що там відбувалося, відбувалося усередині і водночас назовні. Я ясно висловлююся? Я, гадаю це й так зрозуміло, не бачив того, що відбувалося, і не чув, а сприймав усе за допомогою відчуття, настільки естетично витонченого, що порівняно з ним те, що зазнав чоловік під час вікопомного лісабонського землетрусу, коли його завалило живцем під уламками, здасться нам грубою, штучною і недолугою схемою пізнання дійсності. Сонце, яке світило на стіну, бо в ту мить я дивився саме на освітлену сонцем стіну, зазнало миттєвої і, не побоюся цього слова, радикальної зміни. Це були те саме сонце і та сама стіна, але не настільки, щоб не можна було ту різницю відкинути і, разом з тим, їх наче хто підмінив, через що я й відчув, ніби мене якось непомітно турнули на якесь інше подвір’я, у іншу пору року, до невідомого краю. У той самий час моя добра стара люлька, бо не банан же я смоктав, раптом здалася мені шматком якоїсь бридоти, і я витягнув її з рота, щоб перевірити, чи не термометр це, бува, чи не кляп гамівний для епілептика. А мої груди, з яких мало що не пір’я росло, не гірше, ніж у тих, що літають, груди мої запали й угнулися, і якби їх побачив мій любий географ, то він порівняв би їх із западиною у Кресі. Річ у тім, що моя груднина завжди торкалася хребта. Але в чому саме полягала та зміна? Що змінилося і яким чином? А те, якщо я не помиляюся, що виникло відчуття зміни, зміни аж ніяк не кількісної. Йшлося про саме існування драбини: Не лісь по трапині, Айфоре, я саправ її. Відбулася, і я радий про це сповістити, зворотна метаморфоза. Лавр перетворився на Дафну. Звідки взялося, туди й повернулося. Так само, як і чоловік, що знайшов те, чого прагнув (шукав жінку, приміром, або друга), втрачає їх або усвідомлює вартість свого надбання. І все ж безглуздо не прагнути, не шукати, бо коли припиняються пошуки, починаються знахідки, а коли мерхне бажання, життя починає натоптувати вас своїми дарами, доки вас не знудить, потім блювотою, доки ви її не виблюєте, а тоді й щойно виблюваним, аж поки ви все це та й возлюбите. Ненажера без шеляга у кишені, п’яниця, закинутий до пустелі, бахур, що скніє в тюрмі, — їм усім пощастило. Вперед за голодом, спрагою, хіттю, знову і знову, щодня, і завжди даремно, навздогін за недоспожитим їдлом, недопитим бухлом, недоцілованими хвойдами — ось вам, маєте, а ближче цього нам не підступитися — ні до щастя, ні до входу в інше життя, ні до саду. І це є натяк, тепер ви знаєте, чого воно все варте. Але звідки взялося відчуття того, що зміна ця є аж ніяк не кількісною? З чим, із якою реальністю все це пов’язано? І які такі сили спричинили цю зміну? Ось вам питання, відштовхуючись од яких розважливий розум зможе перейти до подальших, і таким робом, то спускаючись долі, то піднімаючись вгору, зі щабля на щабель, ми зможемо перебути цю ніч. На жаль, перш ніж податися геть, я маю повідати вам і дещо суто практичне, зробити кілька речей, наприклад, сплатити борг або порахуватися де з ким. Отже, я просто засвідчу, не прискіпуючись, звідки воно взялося і де поділося, лише засвідчу, що, на мою думку, присутність того, чого не було, а саме мою присутність назовні, всередині і поміж ними не можна вважати ілюзією, хоча хай мене трахнуть, якщо я уявляю, як воно могло бути інакше. Але все це, разом з усім іншим, е-ге-ге! з усім іншим доведеться вирішувати вам самим, коли прийде час, хоча скоріше за все ви махнете на це рукою. Так мені видається, коли я на вас дивлюся. Бо ви ж, я гадаю, не думаєте, що я от зараз візьмуся вас научати і оголошу те, що зі мною сталося і відбувається зараз, те саме буде і з вами, або, навпаки, те, що з вами коїться або скоїться, зазнав і я. Навіть якщо це все так і є, я ж однаково не зізнаюся. Якщо хочете знати правду, то подібні речі трапляються з усіма, хто бував у таких ситуаціях. Треба лише не затуляти очі, а чесно це визнати.
ЩО ТАМ ВИСОКО ТА МЛЯВО
НИЗОМ СТРІМКО ВКУПІ Й СОЛО
ЦІЛИЙ ДЕНЬ ГОРИТЬ ЯСКРАВО.
ХОЧ ДАВНО ВЖЕ ОХОЛОЛО?
А, ТАК ЦЕ Ж ІНДУСЬКА КАЧКА.
СТАРОДАВНЯ БІГУН-КАЧКА
РОЗЛЯГЛАСЬ НА КИЛИМКУ
ДУЖЕ ВОЛОХАТОМУ,
ВЕЛЬМИ СТАРОДАВНЬОМУ,
ТЬМЯНА ЯСНОСЯЙНА КАЧКА.
З ІНДОСТАНУ Й ГІНДУКУШУ
ЛИНУТЬ ЗОЙКИ. А НАЗУСТРІЧ
ХАЩІ КРИКОМ СПОВІЩАЮТЬ
ПРО НЕБАЧЕНЕ МАЙБУТНЄ,
ПРО ПІСОК ТА ПРО ЗВИТЯГИ
І ВОВКІВ НІЧНІ ВАТАГИ.
Палаючи від нетерпіння, вона, ця маленька негідниця, заповзла і сіла на килимок. Подивіться, як вона клацає своїм оранжевим дзьобом, точнісінько, як і її хазяїн. А як виграють її чорні очі на жовто-коричневім тлі. Але Ви Нічого Не Чули, крякче вона своєю качиною мовою, ми вже маємо йти. Як і Земляна Груша, вона походить із Ньютаун-Маунт-Кеннеді, ледве пересувається, але є справжньою Бігун-Качкою. Вона є вінцем селекційної думки і живиться тільки свинячими недоїдками, горохом, вареними волячими легенями, вареними овечими потрошками, маленькими порціями піску та жорстви, добре пропастеризованими вкупі з вишкварками, вишкребками і кишками. Гадаю, що всі ці риси характеру вона успадкувала від своєї бабусі. Жив я тоді, якщо не помиляюся, у містечку Кінець-Світу. І ні на мить не розлучався зі своєю Бігун-Качкою. Де я — туди і вона, я десь іду — і вона слідом. Кожен із нас несе щось з собою. Ти тягнеш свої валізи, я — качечку. Головне — щоб не з порожніми руками. Рідна Нуала! Ну який чоловік може мріяти про кращу дружину! Щонеділі на сніданок вона зносить мені яєчко. Довге зелене яйце. І я його тріскаю. Але я куди гірший
