Читати книгу - "Жарт"

туди брудні пожмакані шкарпетки і пиріг, який стояв у шафі на замасленому, посипаному крихтами папері. Вони слідкували за кожним моїм рухом. Я вийшов із кабінету з валізкою в руці, й завкадрами на прощання сказав, щоб і ноги моєї тут більше не було.

Коли я опинився поза досяжністю тих товаришів із парткому і невблаганної логіки їхнього допиту, мені почало здаватися, що я не винний, що в тих моїх рядках нема нічого страшного і що треба знайти когось, хто знав Маркету і зрозумів би гротескність усієї цієї історії. Знайшов одного студента з нашого факультету, комуніста; коли розповів йому все, він сказав, що в секретаріаті всі подуріли, нічого не тямлять у жартах, а він, знаючи Маркету, пречудово розуміє, про що тут ідеться. Поки що мені треба, як він порадив, звернутися до Земанека, який цього року буде парторгом факультету і, зрештою, добре знає і мене, й Маркету.

4

Те, що Земанек буде парторгом факультету, мені видалося непоганою новиною, адже я добре його знав і навіть був певен, що він зі щирою приязню ставиться до мене, хоча б через моє моравське походження. Річ у тім, що Земанек страшенно полюбляв співати народні пісні, до того ж співав їх, як ото співають у селі, звівши руки догори, наче справжнісінький хлопець з народу, якого мати привела на світ під звуки цимбалів під час танцю.

По суті, я був єдиний моравець на природничому факультеті, що надавало мені декілька привілеїв; за кожної врочистої нагоди — чи то зібрання, чи свято, чи Перше травня — товариші просили мене взяти кларнет і спробувати разом із кількома аматорами з-поміж студентів виконати народні моравські мелодії. Отак (з кларнетом, скрипкою й контрабасом) два роки поспіль ми брали участь у першотравневих демонстраціях, і Земанек, який був хлопчина нічогенький і полюбляв показати себе, долучався до нас; вбравшись у позичені моравські строї, він танцював на ходу, звівши руки догори, і співав. Цей від народження мешканець Праги, який Моравії ніколи й не бачив, завзято грав сільського гульвісу з наших країв, і я приязно поглядав на нього, тішився, що музика моєї малої батьківщини, яка одвіку вважалася осередком народного мистецтва, так припала йому до душі.

Крім того, Земанек знав Маркету, а це була ще одна перевага. Різні обставини студентського життя частенько зводили нас трьох докупи; якось (нас тоді була ціла ватага) я почав вигадувати, що в горах у Чехії живуть племена курдуплів, цитуючи на підтримку своїх слів витяги із наукової праці, що начебто була присвячена цій важливій проблемі. Маркета страшенно зачудувалася, що ніколи не чула про це. Я відказав, що нічого дивного в цьому нема: звісно ж, буржуазна наука навмисне обходила мовчанням існування цих курдуплів, тому що капіталісти використовували їх як рабів.

Таж про це треба написати! — вигукнула Маркета. — Чому ніхто про це не пише? Це ж був би такий аргумент проти капіталістів!

Можливо, в нас утримуються від цього, — замислено сказав я, — через трохи делікатний і непристойний характер цієї проблеми: курдуплі ці здатні до надзвичайних любовних подвигів, тим-то вони дуже були в ціні, й наша республіка потайки продавала їх за кордон за грубі гроші у валюті, зокрема до Франції, де капіталістки літнього віку брали їх у прислугу, звісно ж, задля того, щоб насправді користуватися ними в інший спосіб.

Приятелі душилися від погамованого сміху, який викликала не лише незрівнянна дотепність моїх небилиць, а й уважне обличчя Маркети, яка завжди ладна була кинутися в бій за щось (чи проти когось); вони аж губи кусали, боялися зіпсувати Маркеті радість пізнання, а дехто (поміж ними і Земанек, до речі) підтримав мене, щоб якомога поважніше підтвердити мої слова про тих курдуплів.

Коли Маркета запитала, які ж вони на вигляд, то, пам’ятаю, Земанек цілком поважно сказав, що від курдуплів походить професор Чехура, якого вона разом з усіма студентами мала нагоду щодня бачити за кафедрою, до того ж чи й за батьком, і за матір’ю, чи принаймні за одним із них. Розповів про це йому начебто доцент Гуле, що якось на канікулах зупинився в готелі, де мешкало подружжя Чехура, які не сягали і трьох метрів, якщо скласти їх докупи. Думав, що вони вже не сплять, то ввійшов уранці до їхнього номера і приголомшено завмер: вони лежали в ліжку, але не одне коло одного, а рядком: Чехура скрутився в ногах, а дружина — в узголів’ї ліжка.

Атож, підтвердив я, якщо так, то немає сумніву, що не лише Чехура, а й дружина його походить від курдуплів з чеських гір, оскільки так спати — давній атавістичний звичай усіх курдуплів цього краю, до речі, у минулому вони ніколи не будували осель у вигляді кола чи квадрата, а тільки у вигляді витягнутого по довжині прямокутника, тому що не лише подружжя, а й усі члени родини спали отак низкою, одне за одним.

Пригадавши тієї недоброї днини всю оту нашу балаканину, я відчув, як у мені засяяв кволий вогник надії. Земанек, який мав розглядати мою справу, знав стиль моїх дотепів, так само добре знав він і Маркету, тож зрозуміє, що листівка, яку я надіслав їй, просто хлопчачі пустощі, скеровані на те, щоб подразнити дівчину, якою ми всі захоплювалися й (звісно ж, унаслідок цього) часом із неї кепкували. За першої ж нагоди я розповів йому про моє лихо; Земанек уважно вислухав мене, наморщивши чоло, і сказав, що подумає.

Упродовж усього того часу я жив від сьогодні до завтра; як водиться, ходив на лекції й чекав. Мене часто викликали на різні партійні комісії, які намагалися з’ясувати, чи не належу я до якихось троцькістських угруповань; я, з мого боку, старався запевнити їх, що навіть не знаю, в чому той троцькізм полягає; я ловив кожен погляд тих товаришів, які вдавали із себе слідчих, жадібно намагаючись угледіти в них бодай іскорку довіри; коли мені видавалося, що такий шанс випав, я намагався підхопити ту іскорку, зберегти її в собі якнайдовше і роздмухати в пломінець надії.

Маркета і далі уникала мене. Розуміючи, що те ставлення пов’язане зі справою, яка постала з моєї листівки, я не хотів розпитувати її — від самолюбства чи, може, з досади. Та якось вона сама перепинила мене в коридорі на факультеті. «Я повинна поговорити з тобою».

Отак через кілька місяців ми знову опинилися вкупі; була осінь, обоє ми вбрані в довгі непромокальні