Читати книгу - "Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 8

Данієль.

Сергій Олегович після вечері одразу запросив у свій кабінет. 

- Хочу щоб ти теж переглянув ці папери? - він дістав теку.

Ну як йому відмовити? Взяв документи з його рук, присів на диван поряд зі столом, почав гортати.

Навіщо це особисто мені?

Досвід.

А ще повага до нього, адже він досить талановитий бізнесмен. Не остання людина в цьому місті. Є чому повчитися! Та й взагалі досить непогана людина. 

- Цікава пропозиція! - нарешті видав я.

- Думаєш? Слід ризикнути? - очі вітчима загорілися.

- Ну це Ваші гроші! В першу чергу рішення слід приймати Вам! Думаю, я б ризикнув, якщо саме це Ви хотіли від мене почути!

- Так! - він одвернувся до вікна. - Хотів переконатися у вірності свого рішення. Дякую, Данієле! 

- Будь ласка! - підхопився з дивану. - Якщо ми порозумілися й інших тем для обговорення немає, з Вашого дозволу я пошукаю свою дівчину. 

- Звичайно! - погодився він й знову занурився в папери.

Куди ж поділася Соня? Обійшов кімнати на першому поверсі.

- Данієль! - окликнула мене матір. - А де Софія?

- Сам шукаю! 

- У Вас все серйозно? - неочікувано поцікавилася.

До чого зараз це питання? Особливо після багаточисленних вмовлянь запросити Соню на домашню вечерю. 

Поглянув на матір. 

Хотіла на власні очі побачити мою дівчину? Жіноче бажання переконатися в вірності мого вибору?

- Ми зустрічаємося! Не вдавай, що ти цього не знаєш! 

- Але ж ти не збираєшся на ній одружуватися? 

- Думаю трішки завчасно обговорювати цю тему! 

Та й чи доречно тут у передпокої підіймати таку особисту тему. Врешті решт мені з нею жити, якщо дійсно дійде діло до створення сім'ї. 

- Просто, синочку… - вона потягнулася до мого плеча й прибрала порошинку. - Моя інтуїція рідко помиляється. А вона з тих дівчат, які свого з рук не випустять. 

- Дякую, мамо, за попередження! Але я тобі нагадаю ще раз, що це моє життя! - тихо шепочу та йду геть. 

Її контроль інколи зашкалює. А буває що й добряче виводить з себе. Я не Майкл, щоб бути матусеним синком. В мене є своя макітра на плечах. 

- Соню! Ось ти де! - нарешті знайшов свою подружку аж у садку біля будинку. 

Маю заспокоїтися. Привести думки до ладу. Бо розмова з матір'ю добряче вивела мене з рівноваги. Ненавиджу її спроби контролювати мене.

- Данієлю! Ми можемо поговорити? - цікавиться Соня.

Та що це в них сьогодні? Одночасне загострення?

- Так! - киваю і ми звертаємо у бік гаражів, щоб уникнути сторонніх очей. 

Тут вже точно люба матуся шукати не буде. Знову перетинатися з нею, бажання нуль. 

- То про що ти хотіла поговорити? - сідаю на капот автівки й притягую Соню ближче до себе, вона одразу обіймає мене руками за шию. 

- Про Полю!

- Чому про неї? - здивовано моргаю, але вся моя увага до розмови кудись дівається щойно торкаюся її шкіри.

Рука повільно ковзає під светрик подружки. Її шкіра по хребту вмить вкривається гусячою шкірою. 

- Хочу щоб ти поговорив зі своїм братом! 

- Про що? - доторкаюся губами до теплої судинки на її шиї. Моя кров пришвидшує свій рух судинами бо відчуваю, як стає гаряче. 

- Думаю те що відбулося за вечерею…

- Ну бавляться дітлахи…

- Бавляться? А мені щось підказує, що він ображає Полю! 

- Впевнена? - дивлюся їй в очі.

- Я маю бути впевненою? Я тут вперше! Це ти мешкав зі своєю сім'єю під одним дахом. - обурилася вона. 

- От і я про те ж саме! Може це лише твоя фантазія! 

- Досить просто бути сліпим та глухим! Правда!? - вона склала руки на грудях. 

От вже ці дівчата! З їх споконвічним бажанням робити цей світ краще! Пристроїти всіх безхатніх тваринок у добрі руки! Всіх помирити! Лише їх інтуїція завжди права! А нас весь час треба повчати, і неодмінно вказувати на вірне рішення, бо без них ми приречені на безглузді вчинки…

- Як ти уявляєш я маю вирішити цю ситуацію!? - тепер вже я починаю втрачати терпіння. 

Моє бажання заспокоїтися після невдалої вечері і розмови з матір'ю, починає впевнено накриватися металевим тазком. Соня вирішила мене сьогодні добити?

- Поговорити з молодшим братом!

- То ти думаєш він ось так візьме й все мені розкаже, чи в чомусь зізнається? 

- Тоді розпитай дівчинку! 

- От це вже точно погана ідея! 

- Чому це? - продовжила допитуватися вона.

- Ліпше тобі цього не знати! Ясно! - спробував припинити розмову я.

- Я думала між нами немає таємниць! - ці її великі очі, наповнені сльозами, маленький маніпулятор у спідничці, яку до речі сильнезно хочеться з неї стягнути. 

- У кожної сім'ї є свої секретики! - знову притягую її до себе.

- Мені треба знати! 

От вперта!

- Полі закохана в мене, ясно! Мати заборонила навіть поряд з дівчинкою знаходитися! Щоб не давати їй приводу для дівочих рожевих мрій! 

Цілую її в губи. Спочатку ніжно, але пристрасть швидко заволодіває мною. Втрачаю контроль над своїм тілом. А Софія замість того щоб зупинити мене, відповідає на мій поцілунок, обіймає знову за шию, починає тертися, ще більше роздмухуючи полум'я в моїх грудях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍