Читати книгу - "Провісниця, Кетрін Огневич"

Розділ 5.Рішення корони

 

Влаштувавшись в одному з крісел у кабінеті батька, Фабіан дістав альбом і почав малювати портрет землянки. На аркуші повільно з'являлися риси її обличчя, поки олівець ковзав по папері. Коли він почув, як відчинилися двері кабінету, то миттю закрив свій альбом і сховав позаду себе. Ще не вистачало повчальних лекцій про те, що йому запала в душу іносвітянка. Батько так би й подумав, якби побачив його малюнок. Озирнувшись, Фабіан побачив його й Азгіра, який слідував за ним по п'ятах.
 
 — Вкрай нерозумно позбавляти дівчину її сил! — обурюється старий, кружляючи навколо його батька, який виглядав вкрай задоволеним ситуацією, що склалася.
 
— Таким було рішення корони, Азгіре, — каже він, подивившись на ельфа сердитим поглядом, від чого той притих. 
 
— Про що він говорить? — запитує Фабіан батька, коли той сідає за свій стіл і бере в руки один із сувоїв.
 
 — Фабіане, — тут же звертається до хлопця старий ельф, — я намагався відрадити короля від поганої затії. Річ у тім, кілька хвилин тому він надягнув на Кассандру Блек браслети, що блокують магію. І зробив він це без її згоди! 
 
 — Батьку, це правда? — запитує Фабіан, дивлячись на батька, і той важко зітхає.
 
 — Так, сину, це правда. Ніхто не повинен знати про те, що в нашому королівстві з'явився могутній пророк. Якщо про це дізнаються, ти знаєш, що може статися... 
 
 — Могутній пророк? Ця дівчина? Але ж у нас є Азгір, він теж пророк і...
 
 — Фабіане, я не такий сильний, як Кассандра Блек, яка прибула до нас із Землі. Останнім часом видіння приходять до мене дедалі рідше, але я бачив в одному з них цю дівчину. Доля відзначила її, тому вона й потрапила в наш світ. 
 
 — Вона така сильна? — запитує Фабіан ельфа, і той похитує головою. Що ж, доведеться повірити йому на слово. Зрештою, його видіння завжди збувалися.
 
— Фабіане, ти повинен будеш зблизитися з дівчиною, — каже його батько, чим привернув увагу хлопця.
 
 — Що ти маєш на увазі?
 
 — Ти маєш стати другом для цієї дівчини, дізнатися про неї все, що зможеш. Але запам'ятай, Фабіане, - вона не повинна знати, хто ти насправді.
 
 — Але...
 
— Не сперечайся зі мною, сину. Це було у видінні Азгіра, і ми будемо робити те, що він каже. Це зрозуміло?
 
 — Так, батьку...

***
 Я з зацікавленням роздивлялася кімнату, яку мені люб'язно виділили в палаці. Тут усе було, як у казці - ліжко з балдахіном, кілька м'яких крісел коло вікна, книжкова шафа, заповнена досхочу книжками, і навіть ванна кімната. Звичайно ж, вона не була такою, як на Землі, зовсім ні. Стіни кімнати були оздоблені доволі цікавим матеріалом, який чимось нагадував кахель, а посеред самої кімнати була невелика купальня. Що ж, це, звичайно ж, не душ, але теж непогано. Неподалік стояв рукомийник із тумбою, от тільки не було кранів...

Хм, а як же тоді з'являється вода?

І, як би дивно це не прозвучало, але тут був унітаз. Прямо ось точнісінько як на Землі! Цікаво, звідки в них тут такі речі з'являються? 
 
  —  Закінчила свої обстеження, земляночко?  —  почула я позаду себе голос, і вийшла з ванної кімнати. Побачивши там Фабіана, я миттю насупилася. Цікаво, як довго він тут стоїть?
 
  —  Так, і не називай мене так,  —  пробурмотіла я, зачинивши за собою двері, що ведуть до ванної. 
 
  —  Я подумаю,  —  сказав мені хлопець, і я розумію, що раніше мені не вдалося як слід його розгледіти. Він досить високий, має темне волосся, блакитні очі дивляться на мене зі глузуванням, а на губах грає задоволена посмішка.

О так, він безумовно був тим ще бовдуром!

Хоча, мушу визнати, він досить непогано виглядає. Широкі плечі, вузька талія, що переходить у потужні стегна... Загалом, непоганий такий екземпляр.
 
  —  Одразу видно, що манер тебе не вчили. Якщо вже не хочеш звертатися до мене на ім'я, я робитиму так само - зватиму тебе недоумком!  —  Хлопець спантеличено витріщився на мене, немов не розумів, про що я говорю.
 
  —  Це має щось означати?
 
  —  Ага, у цього слова є багато синонімів. Наприклад, ідіот, кретин, дурень...

Я навіть не закінчила перераховувати інші варіанти, коли він за два кроки перетнув простір, що залишився між нами, і навис наді мною, немов тінь. 
 
  —  Я не дозволю себе ображати якійсь... дівчині!  — пробурмотів хлопець, хоча я впевнена, що він хотів сказати щось інше. Ой, схоже, я його трохи розлютила!
 
  —  Тоді будь ввічливим, от і все,  —  натомість сказала я у відповідь на його гнівну тираду, а потім просто обійшла хлопця, і як ні в чому не бувало плюхнулася в одне з крісел. Якийсь час він так і стояв на тому місці, де я його залишила, а потім розвернувся і зробив те саме. Сівши на сусідньому кріслі, хлопець оцінив мене поглядом своїх неземних очей і гмикнув.
 
  —  А ти не така вже й скромна, якою здалася на перший погляд,  —  сказав він, задумливо потираючи підборіддя, а я у відповідь могла лише посміхнутися.
 
  —  Зовнішність може бути доволі оманливою, Фабіане. До того ж, скромність і я - поняття не сумісні. 
 
 — Гаразд, мабуть, я трохи погарячкував. Мушу визнати, мене ще ніхто не змушував няньчитися з дівчатами, які з'являлися тут з інших світів.
 
 — А такі тут були?
 
 — Так, але не з Землі.
 
 — А є ще інші світи?
 
 — Звичайно! Їх досить багато. Навіть складно назвати приблизну кількість, але приблизно більше сотні...
 
  —  Отакої... Навіть не думала, що таке можливо. На моїй планеті заведено вважати, що ми єдині у Всесвіті. Хоча, багато хто думає, що це не так.
 
 — Справді? 
 
 — Так. До речі, а де можна щось дізнатися про ваш світ? Є тут щось на кшталт бібліотеки? Книги, які я знайшла в книжковій шафі, написані якоюсь незрозумілою мені мовою.
 
  —  Ти б і не змогла їх зрозуміти. Усі вони написані ельфійською або ж драконячою, і здебільшого, це любовні романи та поезії. І так, я скажу Азгіру підібрати для тебе кілька книжок, щоб ти могла ознайомитися з історією нашого світу. Ну, а поки що почувайся, як удома, Кессі...  —  сказав хлопець, а потім просто розчинився в повітрі, чим дуже здивував мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍