Читати книгу - "Безхатько в подарунок, Селена Рейні"

ГЛАВА 5

Прокинувся Павло від дивного, сипучого звуку, – ніби хтось кидав у вікно пшоно. Розплющив очі. Ліниво виповз з теплого ліжка. Визирнув у вікно й окрім снігу нічого не побачив. Якщо вчора замети сягали йому до поясу, то за ніч кучугури подекуди виросли до грудей.

Саме в цей момент з хати вийшла Христина. Пробираючись по ріллі, яка ще вчора була стежкою, вона увійшла у його апартаменти.

– Доброго ранку. О, чудово, що ти вже прокинувся, – бадьоро защебетала.

– Ми тут помремо! – відповів замість привітання.

– Що? – перепитала, стягуючи з голови хустку.

– Ми тут помремо! – повторив. – Ні електроенергії. Ні дров. Ні продуктів.

– Так, електрики немає. Але є брикет та дрова. Вони у хліві. І є цукор, олія, борошно та комора з овочами та консервацією, – я ж казала, що ми тут проводимо багато часу. Позавчора я купила у тітки Наді лоток домашніх яєць та літру сметани. З голоду точно не помремо. А може навіть поправимося, – усміхнулася. – До того ж поряд з селом проходить траса, – та, звідки прибрів ти. Тож зрештою її прочистять. І як тільки грейдер пройде там, то за день-два проїдеться і селом.

– Я ж можу ці дні побути тут? – невинно запитав.

– Звичайно. Залишайся, доки буде необхідність.

Павло з полегшенням зітхнув.

– Зараз лише почищу сніг і приготую сніданок: яєчню на салі.

– О, зі снігом я сам впораюся, – запевнив.

– Дякую. Ти б дуже мені допоміг. Лопата у хлівчику, з іншої сторони кухні.

Чоловік кивнув і почав займатися звичними ранковими справами. Чистив зуби, умивався, застеляв ліжко. Дівчина тим часом поралася біля плити. Замість спортзалу пішов прочищати сніг. Тоді ж побачив, що під стіною хліва рівно викладені стоси дров.

Коли спітнілий та виснажений повернувся у літню кухню, – виявилося, що відкидати сніг на вулиці у заметіль значно складніше ніж тягати залізо у комфортному спортзалі, – Христина саме ставила яєчню на стіл.

– З хліба я зрізала скоринку. – бачила, що тобі тяжко жувати. А ще принесла салат з огірків та аджику у прикуску.

– Чудово, – проказав, швидко вимивши руки та сідаючи за стіл.

З насторогою глянув на їжу. Вдома він їв лише пашот. В крайньому разі готував собі омлет на молоці. І завжди лише з капелькою олії. А тут яєчня просто плавала у жирі з сала.

Але Христина, яка сіла навпроти, їла з апетитом.

За звичайних обставин він відмовився б від такого сніданку. Але зараз… Павло був втомлений та голодний, і це попри те, що серед ночі прокинувся та з’їв кілька шматків хліба з варенням. Без ентузіазму тикнув виделкою у яйце та поклав його в рот.

Яєчня видалась на диво смачною. Навіть трішки солодкуватою. Спершу він вибирав сало та відкладав його у бік, бо виглядало воно не надто апетитно. А тоді випадково прожував маленький шматочок. На відміну від яйця, воно було солонувате та сухе. І зовсім не жирне. А в поєднанні з гострою аджикою, салатом з огірків та хлібом з печі… Загалом, сьогоднішній сніданок став для нього ще одним гастрономічним відкриттям.

Завершивши зі сніданком, дівчина почала збирати посуд.

– Доки ти відкидав сніг, я розтопила піч. Тож цілий день та ніч тут буде тепло. На обід залишу тобі щавлевий борщ, – підігрієш його, поставивши у піч. І залишаю тобі ще одну банку тушонки та варення. Вони ось там, – вказала на шафу зі шторами.

– Дякую.

– Тоді я працюватиму. Побачимося ближче до вечора, – проказала, витираючи руки.

– Добре. До вечора.

Накинувши на плечі куфайку, дівчина вийшла. А Павло, скинув валянки та заплигнув на ліжко, яке голосно заскрипіло під ним. Взяв у руки сканворди та олівець. Але його вистачило лише на кілька сторінок. Задобрений ситним сніданком, чоловік задрімав.

А прокинувся від холоду. Вийшов на двір до туалету. Сніг не лише засипав стежку, яку він зробив вранці, а ще й почав рипіти під калошами. Доки він обідав, то дивився на те, як красиво мороз замальовує шибки у вікні. Помив за собою посуд, – тепла вода залишилася у баняку. Тоді ж заглянув у піч, де ледь-ледь тліли залишки дров.

Не довго думаючи, одягнувся та пішов на двір. За кілька ходок наносив поліняччя та закидав ним піч. І вже за пів години там весело тріщав вогонь. З радісною думкою про те, що не доведеться підкидати дрова вночі, – а ніч обіцяла бути морозною, – скинув теплу кофту. Сів перед столом та продовжив розгадувати слова.

Він саме роздумував над назвою річки в Південній Америці, коли зрозумів, що в приміщенні сильно потемніло. І не через те, що за вікном небо стало ще густішим, а снігу насипало аж до середини вікна. У кімнаті посіріло через дим.

Перші кілька секунд Павло не знав, що робити. Тоді прочинив на кілька хвилин двері, щоб провітрити кухню. Але диму ставало все більше і більше. Ще трохи й в кімнаті зовсім не залишилося повітря. Тому він розчахнув двері повністю і вийшов на двір.

 

Христина вишивала біля вікна, коли побачила крізь снігову завісу, що подвір’ям пливе хмара диму. Спершу її скував страх, бо вона вирішила, що її безхатько спалив літню кухню. Кинувши вишивку, вона зірвалася з крісла та побігла на двір.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍