Читати книгу - "Монстр серед монстрів, Марія Власова"

- Попри те, як закінчиться ця історія, знайди спосіб попередити наших, судячи з усього, вірити нашому командуванню не варто. Коли я не впораюся, командувач легко може стерти наше село від злості, - кинула їй, мимоволі визнавши, що справи мої дуже погані.

Вийшла за Настасією на ніс корабля і глянула вниз на величезний табір, що розкинувся у підніжжя гір. Навіть переодягнутися не дали, не те що речі свої забрати! Все що у мене лишилося, те на мені: довга біла сукня з яскравим червоним фартухом зверху (подарунок батька на останній день народження), зношені черевики, та хустка біла, в яку зібране волосся.

- Ну що ж, до лінії фронту летіти кілька годин, тож ми почнемо інструктаж, - знову повернувся цей покидьок, Ферер! Що йому в каюті не сиділося?!

- Та не пішов би ти в... - різко повернулася до нього, але раптом корабель різко хитнуло, що я, втративши рівновагу, мало не випала за борт судна. Ферер буквально за шкірку мене витягнув.

- А ось самогубство я не вітаю, дорога Любаво. У наших спільних інтересах, щоб ви дістали плани, - солодкувато промовив він, ставлячи мене на ноги.

Похмуро втупилася на нього, от тільки майже одразу з'явилася нудота, коли повітряний корабель хитнуло вбік. Хто ж знав, що я так висоти боюся? На тремтячих ногах дісталася щогли та притиснулася до неї всім тілом.

Там же до чортиків високо! Дуже-дуже високо! Мене нудило від однієї думки, що буде, якщо корабель впаде. Якщо врахувати, що ні про що інше думати я не могла, мутило мене весь час. Так ось обійнявшись з щоглою, заплющивши очі, я всю дорогу до фронту слухала вказівки Ферера. Хоча насправді я всього лише намагалася слухати, поки він ділився оперативними зведеннями, де зараз армія, дислокація штабу, намагався змусити мене вивчити складну легенду, вручивши нові документи. Але це все було даремно. Оскільки мене так нудило, що я нічого не розуміла з усієї його балаканини.

- Ми наближаємося до лінії фронту! - оголосила Настасія, і я вперше за день зраділа.

Земля! Спаситель, земля! Тверда, велика! Не падає!

Моїй радості не було меж, так сильно мені хотілося опинитися внизу. Поповзла, щоб поглянути на лінію фронту і майже одразу пошкодувала про своє рішення. Світ хитнувся, щойно я змогла розгледіти вдалині величезну чорну хмару, що нависла низько над деревами. Те, що спочатку здалося мені хмарою, насправді було високою стіною темного густого диму, настільки щільного, що в цій чорноті не можна було нічого розгледіти. Здається, слова про те, що на територію Анталти наступає темрява, виявилися буквальними.

- Що це? - запитала, падаючи назад на палубу. Мене все ще нудило не по-дитячому, тож я не наважувалася ще раз туди подивитися.

- Темрява, її створюють спеціальні машини ворога, - відповів Ферер, вдивляючись у горизонт.

- Вона небезпечна? - запитала, валяючись на палубі. Здається, нікого не хвилює моя поведінка, ну й добре.

- Ми не знаємо, це одне з твоїх побічних завдань, дізнатися, навіщо вони напускають її, - промовив Ферер під мій гіркий стогін. Та вони хоч щось за ці роки дізналися? Таке враження, що їхня розвідка весь цей час нічим не займалася, а тепер моїм коштом вони хочуть реабілітуватися.

- Ми майже біля кордону! - крикнув якийсь хлопець-підліток, і Ферер підхопив моє тільце на ноги.

Ноги мене тримати не хотіли, тож я від душі вчепилася в руки генерала, попутно встромляючи нігті в шкіру. Нехай знає, що я злопам'ятна! Мене підвели до краю, і я дещо розгублено втупилася в темряву внизу. Нічого не було видно, зовсім, було таке відчуття, що ми пливемо в повітрі по чорному морю. Від подиву навіть нудота кудись випарувалася.

- Ну що ж, Любаво, вам пора, - усміхнувся генерал.

- Куди? - ошелешено втупилася на нього.

- Туди! - кивнув він на чорне "море".

- Не хочу! - крикнула, намагаючись відірватися від чоловіка і втекти, але той тримав міцно.

- Ну, що ви смикаєтеся?! Анталта насамперед! Уперед за короля! - з натягом говорив він пафосні промови, поки я обома руками та ногами виривалася, не збираючись поступатися. Думка про те, що мене просто хочуть кинути за борт, лоскотала нерви й не давала поступитися.

- Та пішли ви зі своєю країною і королем! - лаялася я і, вигнувшись, укусила чоловіка за плече через кітель.

- Ну-ну, красуне! За такі речі й повісити можуть! - знущально усміхнувся Ферер, він був сильнішим, тож я поступалася, ковзаючи ногами по палубі.

- Відпусти! - закричала, від щирого серця штовхнувши цього деспота.

- Із задоволенням! - прошипів чоловік і спробував викинути мене за борт.

Закричала в жаху і схопилася руками за поручні, не даючи себе викинути.

- Ви що робите?! А спуститися?! Я в пласт розіб'юся, і нікому буде ваш божевільний план виконувати! - на це чоловік тільки шалено захихотів, що налякало до чортиків. Божевільний! Просто божевільний!

- Настасія! - закричала я на все горло чаклунці, яка стояла за кілька метрів, не рухаючись. Вона зробила крок до мене, тож я простягнула до неї руку, намагаючись відбитися другою від генерала.

Рука дівчини схопила мою і тут же мене пронизав жахливий біль.