Читати книгу - "Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko"

Звичайно, він упізнав. Здається, він відчув неясне передчуття біди, хоча ще навіть не уявляв, що ж його очікує. Я активував магію другого кола. Від несподіванки Бруно відсахнувся назад. Використавши закляття другого кола елемента світла я відобразив гігантську проекцію на небі, щоб кожен житель міста зміг побачити персня у моїх пальцях. 

Так, це перстень сховище минулого єпископа церкви Білих Близнюків, Амона. Ви упізнаєте його?

Бруно знизнув плечима. 

Навіть якщо і так, то до чого це? 

Ой, даремно, дядько, ти розслабився. Я витягнув зі сховища велику склянку, у якій була людська голова. Усе це відобразилось на проекції у небі. Над містом пролетів зойк. Бруно зблід. Тихше, це лише початок. Я підхопив склянку аурою та відвів у сторону, після чого витягнув зі сховища ще одну таку склянку. І теж з людською головою усередині. Я покрутив склянкою, щоб відобразити на проекції голову з усіх сторін. 

Та це ж Мальт! Він зник кілька років тому! - пролунав чийсь крик з землі. 

Не звертаючи на це увагу, я дістав наступну склянку, теж демонструючи її з усіх ракурсів. А потім ще одну, і ще одну, і знову ще одну. На третьому десятку народ унизу вже ревів від сказу, вимагаючи лінчувати церковників прямо зараз. Та я не зупинявся і продовжував діставати усе нові і нові останки жертв. Багатьох з них люди упізнавали одразу, вигукуючи їх імена та обставини зникнення. Це було потрясінням. Я відчував, що достатньо одного слова, і служителів церкви розітруть на кривавий порох. Усе двомільйонне місто спостерігало зараз за моїми діями. 

Рівно триста шістнадцять жертв! - вигукнув я, і показав останню голову. - У вас є, що сказати, єпископ?  Це… це ще нічого не значить!  Не значить? Та в тебе макітра потекла! Триста шістнадцять невинних жителів міста Матан вбитих єпископом, для церкви Білих Близнюків це дрібниця, не варта уваги? 

Бруно ошаленілими очима оглянув натовп з десятків тисяч людей унизу. На його відповідь чекали усі. І відповідь та вирішить його долю, і долю церкви у цьому місті. 

Ми узагалі навіть не знаємо, звідки ці голови у сховищі Амона, хтось міг підставити і його, і церкву разом з ним! 

Люди унизу почали перезиратись між собою. Авторитет церкви все-таки був найвищим на континенті. 

Ну звичайно, вас підставили! - я побачив на його обличчі полегшення - Хоча заждіть, тут у сховищі є ще дещо… що б це могло бути? Ой, та це ж щоденник пана Амона! 

Я витягнув товсту книжку обтягнуту червоною шкірою. 

Віддай! - Бруно спробував вихопити щоденник у мене з рук, але чотири маріонетки одночасно встромили списи йому у ребра. Не вбиваючи, а так, просто щоб стримати. 

Бруно зрозумів, що розвʼязка вже поруч і стих. Я відкрив щоденник посередині і почав вголос читати. Натовп замовк, ловлячи кожного мого слова. Треба визнати, Амон був педантом. Він послідовно і у подробицях записував кожну жертву та кожен ритуал, що вони використовували. Я читав, як людей вкладали на камʼяний алтар і зрізали шкіру з їх спин, після чого жертовним ножем відділяли ребра від хребців і витягали їх ще дихаючі легені назовні… Багато подробиць. Дуже багато. Прочитавши пару сторінок я закрив щоденник. Натовп мовчав. Натовп кипів. Натовп яро жадав крові церковників. 

То що скажеш, єпископ? 

Бруно підійняв схилену голову на мене. 

Можливо. Можливо Амон то робив, я згоден. Але до чого тут церква? 

Ах ти ж хитрий вилупок! Висить покірно на списах, вдаючи з себе жертву. Я ошкірився. Настав час блефу. 

Єпископ, невже ти гадаєш, що у щоденнику немає прізвищ подільників Амона? 

Насправді, ніяких прізвищ там не було. Але він того знати не міг. 

Якщо ти нас вбʼєш, церква спалить тебе разом із цим містом!  Хооооо?! Народ, - я звернувся до натовпу - ви чули? Церква вже погрожує геноцидом, якщо ми накажемо цих вилупків. То як вам такі боги, та їх служки? 

Натовп мовчав якусь хвилину. 

Вбити нас? Предок, вбий цих потвор! Помстись за нас! Вони мало нас вбивали, падлюки?! Горіти їм у пеклі!  Предок, покарай їх, просимо вас! 

Я підняв руку, намагаючись заспокоїти натовп. 

То що, єпископ, ти чув зараз голос народу. Маєш що сказати?  Ви всі здохнете! - голос Бруно пролунав містом - Ви, срана худоба! Ви належите нам! Хто ви такі, щоб судити богів, наволоч? Одного погляду Бога вистачить, щоб втоптати вас у лайно, так, саме туди, де ваше місце! 

Я заліпив йому смачного ляпаса, змусивши замовкнути. 

Жителі міста, нажаль, цей вилупок говорить правду. Якщо ми їх вбʼємо, церква знищить місто з усіма мешканцями. - я безпомічно розвів руками. - Але, ми можемо вигнати їх і спалити цю катівню!

Я вказав на будівлю церкви. 

Таааак! - закричав натовп - Предок вірно говорить! Спалити церкву!  Гаразд, я зроблю це, відійдіть будь ласка від церкви на безпечну відстань. 

Я зачекав, поки народ розійдеться, і наказав маріонеткам відвести бранців подалі, після чого активував магію четвертого кола. Перевіривши, чи нема кого у самій церкві та її підвалі, створив закляття вогняного торнадо. Маленьке сонце полетіло від мене всередину будівлі де перетворилося на високий вогняний стовп. Стовп почав обертатися, затягуючи у себе дах церкви, а потім і її камʼяні стіни. Він наче пожирав будівлю зсередини. 

Нііііі! - Бруно завопів, простягнувши руки до вогню - Там алтар! Там алтар Богів! 

Гучний вибух перервав його крик, а з вогняного торнадо у небо вдарив тонкий білий промінь, що майже одразу зник. Що то, в біса, було? Я обернувся до єпископа, щоб розпитати, але побачив як його молоде тіло швидко старіє, зкукожуючись. Що за маячня відбувається?! Інші бранці теж почали змінюватись, швидко перетворюючись на згорблених старців. І це бачили усі навколо. Червоні блиски від палаючої церкви перетворювали усе це дійство на якусь пекельну фантасмагорію. Я деактивував магію. На землі перед мною замість молодого єпископа сидів старець, з тремтячою нижньою щелепою. Від його аури Бойового Предка вищої ступені не лишилося жодного сліду. Звичайний дідок, що за місяць-другий у домовину ляже. Я подивився на інших бранців - усі стали старими людьми. Хто старший, хто трішки молодший, але свої сили вони повністю втратили. 

Ха-ха-ха-ха-ха! - я зареготав в увесь голос - Так ви ніхто! Ви лише фальшивка у блискучій обгортці! Усі ваші сили вам не належать! Господи, та це найкращий жарт, що я бачив за останні роки! Хууууууу…