Читати книгу - "Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko"

Я витер сльози від сміху. Це дійсно було смішно. Підійшов до Бруно і тицьнув у нього пальцем, щоб перевірити, чи не обманюють мене очі. Та, здається, ні. Я знову здійнявся у повітря. 

Мешканці міста! Доля покарала цю сволоту ще краще, аніж ми могли собі уявити! Тепер, єдине що їм лишилося - то волочити жалюгідне існування ще кілька місяців, а потім жебраками здохнути у якійсь канаві! Пропоную просто вигнати їх за місто, щоб не тхнуло тут цією сволотою! Усі згодні? 

Під схвальні вигуки натовпу я наказав маріонеткам виштовхати церковників за межі міста. Мене у натовпі віднайшла Мія і схопивши за руку потягла геть. 

Пане! Що ж ви наробили, пане!  То що я наробив? Покарав вилупків, що жорстоко вбивали невинних містян?  Ні, ви розлютили церкву!  - вона заглянула мені в очі - Пане, ви не розумієте!  Заспокойся, Мія! Навіть якщо три церкви - повз такої гидоти я не можу пройти і лишити усе так, наче воно мене не стосується. Зло треба карати. Будь який нейтралітет стосовно зла грає йому лише на руку, та підсилює його і робить тебе мовчазним співучасником. От уяви, що схопили тебе для жертвоприношення. Чи мав я просто повернутися і піти геть?  Це інше, пане!  Інше? - я зупинився, змушуючи її зупинитися теж і подивитися на мене. - У чому ж інше?  Тому що! 

Мія відсмикнула руку, котру я хотів узяти і побігла уперед. Та що не так? Я повільно йшов вулицями міста до свого дому і розмірковував над наслідками. Навряд чи церква надішле сюди Бога Війни, щоб розібратися зі мною, але й на так це точно не полишить. До того ж, мене не покидало відчуття, що ненароком я взнав дуже важливий секрет церкви. Алтар. Що воно узагалі таке? Я лише зрозумів, що алтар надає силу церковникам. Але я не знав, чи з усіма церковниками так. І чи є ще якісь у нього функції. Хоча, є у мене один знайомий святоша… Може, натиснути на нього та випитати усе, що мені цікаво? Я помахав головою з боку в бік. Пусте, з часом все стане відомо.