Читати книгу - "Обираю тебе, Вікторія Франко"

Розділ 6

Прокинувшись вранці, я змусила себе сповзти з ліжка, й одразу ж попрямувала в душ. Освіжившись, звільнила тіло від бруду, а голову від непотрібних думок. Заварила міцної кави, й заходилася приводити себе до ладу. Вперше за останній час, гарно вклала волосся й зробила макіяж. Одягнула одну зі своїх улюблених суконь, й поглянувши в дзеркало, нарешті впізнала власне відображення. Депресивна нечупара зникла і на її місці з’явилася знайома дівчина. Прихопивши ключі від автівки, я без жодного сумніву покинула чужу мені квартиру, й впевнено маневруючи між машинами, летіла до того кому без бою віддала своє серце.

Припаркувавшись біля Адамового офісу, я глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати тремтіння в тілі. Уявлення не мала, як почну нашу розмову. Неймовірно боялася, що чоловік навіть слухати мене не захоче, після моєї вчорашньої брехні. Однак, зрештою переборовши свій страх, я розпрямила плечі й попрямувала всередину. Відчувала як кожен крок на підборах вистукував у голові болючою пульсацією. Однак більше не збиралася ховатися і тікати. Досить. Вже набігалася.

Всупереч моїм очікуванням, поговорити з чоловіком мені не вдалося — Адам сьогодні не вийшов на роботу. Швидко покинувши офіс, я застрибнула назад в автівку й попрямувала додому, в надії застати його там. Подумки молилася Богові, щоб коханий не наробив дурниць, і з ним все було добре. Натиснувши на дверну ручку, розчаровано усвідомила, що будинок зачинений. Кілька разів постукала кісточками пальців у двері, але ніхто не поспішав відчиняти. Тож дістала з кишені свої ключі, й двічі прокрутивши їх в замку, обережно увійшла всередину. 

— Адаме, — гукнула, однак у відповідь почула лише тишу. Глитнувши, пішла оглядати кімнату за кімнатою, а серце в ці секунди мало не вилітало з грудей. 

Вкотре за сьогодні мене чекало розчарування. Адама не було. Гадки не мала, де його шукати. Хотілося розплакатися від розчарування, перемішаного з відчаєм. Зрештою зметикувавши, що можна було подзвонити чоловікові, я схопила свою сумку і почала шукати в ній телефон. В цю мить страшенно нервувала. Боялася, що Адам не візьме слухавку. Пальці не слухалися, й під руку попадало все що завгодно — лише не те, що потрібно. Тож роздратовано висипавши вміст сумки на підлогу, я врешті знайшла свій ґаджет. Однак й тут мені не пощастило — батарея телефону повністю сіла. 

— Прокляття… — буркнула собі під ніс, й стрімко побігла на кухню в пошуках зарядного. Втім, вже через секунду так і завмерла на місці, помітивши через вікно як машина чоловіка припаркувалася у дворі.

Серце закалатало в грудях з неймовірною швидкістю, мало не пробиваючи в них дірку. Долоні спітніли, а в горлі враз пересохло, й здавалося, що від шаленого хвилювання я зараз втрачу свідомість. Адам швидко крокував у будинок, а я так і стояла, немов статуя, не в змозі поворухнутися.

Щойно двері з розмаху відчинилися, грудна клітка стиснулася, не даючи вдихнути. Зустрівшись поглядом з коханими очима, я почувалася німою рибою. Всі слова, які збиралася сказати ще кілька хвилин тому, так і застрягли в горлі. Від надлишку емоцій, щоками побігли безпорадні сльози, які я не змогла стримати. В кілька кроків Адам подолав відстань між нами, й різко налетів на мене. Міцно стиснув в обіймах, й впився в мої вуста пристрасним поцілунком, від якого враз підкосилися коліна. Весь світ зник. Залишилися лише ми вдвох. Ось тільки здавалося, що мені це лише сниться. Вчора я дуже сильно образила чоловіка. Знаючи його характер, була впевнена. що він ніколи не пробачив би зраду. Тож мене не покидало липке нав’язливе відчуття, що я або спала, або ж збожеволіла.

— Я все знаю, Єво, — прошепотів коханий мені в губи, врешті розірвавши наш шалений поцілунок. Обхопивши руками моє обличчя, він дивився на мене з такою ніжністю, що душа рвалася на шматки.

— Що знаєш?.. — перепитала тихо, розгублено вдивляючись в кохані очі. Не розуміла звідки Адам міг би дізнатися правду про мій діагноз.

— Все, — палко випалив чоловік, міцно пригорнувши мене до себе. — Ми все подолаємо, рідна. Я не дозволю забрати тебе. Обіцяю. Ти — моє життя.

— Адаме… — видихнула ледь чутно, не стримавши збентежених схлипів.

Як же я хотіла, щоб його слова виявилися правдою і мені дозволили пожити ще. Нехай цей світ був далеко неідеальний, однак мені подобалося моє життя. Поруч з Адамом я віднайшла власний рай, і все інше було неважливо. Підхопивши мене на руки, чоловік впевнено попрямував у нашу спальню, дорогою не припиняючи вкривати моє обличчя поцілунками. Згораючи поряд з коханим у вогні безумства, я повністю віддалася у чоловічу владу, й не хотіла думати про погане. Просто насолоджувалася кожною секундою з тим, кого любила понад усе на світі, й потай мріяла, щоб ці миті ніколи не закінчувалися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍