Читати книжки он-лайн » Історичний любовний роман 🕰️📜❤️ » Краса вимагає жертв, Калашнікова Лідія

Читати книгу - "Краса вимагає жертв, Калашнікова Лідія"

5
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12
Перейти на сторінку:

Коли дядькова покоївка повідомила про прихід пана Блумберга, я злетіла зі сходів униз, наче вихор. Справді, не такий він уже й поганий, якщо якомога менше дивитися на нього та не порівнювати зі мною…

Генрі стояв, переминаючись з ноги на ногу. Я відразу відмітила його сучасну одіж – нові черевики, блискучий піджак та циліндр, який справді непогано сидів на непропорційно великій та широкій голові містера Блумберга. Спускаючись, я спробувала упіймати погляд нареченого, та він, з якихось причин, опустив очі долі та почервонів. Наче ті, молоді хлопчиська, мої ровесники, недбалі кавалери.

-Міс Піллз – пробурмотів він, продовжуючи дивитись униз – Ееее…дуже, дуже шкода, що з вашою матір’ю сталася така біда.

Від мене вимагалося сумно зітхнути чи пустити сльозу. Справді, для цього не потрібно розігравати роль.

-Добре, що ви тут, поруч зі мною – сказала я обережно, спускаючись і підходячи ближче до нього – Мати хотіла нашого одруження. Прекрасно, що ми виконаємо їхню останню волю.

Генрі зіщулився – так, наче я заносила над його головою руку для удару – та тяжко зітхнув. Він не піднімав очей і стояв, переступаючи з ноги на ногу. Чулося його напружене сопіння, так, наче він довго й тяжко над чимось роздумував.

-Мені…мені треба поговорити з вами…повідомити дещо важливе.

Ну так, справді, він збирався озвучити дату нашого весілля. Хоча щось стислося в мені від неприємного передчуття.

-Розумієте…я завжди був вихованим. Я не думав про інших жінок з того дня, як ви погодились.

Це все добре, подумалось мені, але чому він говорить так, ніби все вже пройшло?

-Я не міг повірити своєму щастю – вів далі Генрі, покашлюючи та витираючи обличчя хусточкою – і поїхав до Джерсі у передчутті, та… - він знову покашляв -  усе змінилось. Як я зустрів Ван…міс Коул.

Раптом згадалися слова матері про те, що у Джерсі багато бажаючих отримати багатство Генрі, разом із його рукою та прізвищем. Мене вчили кивати головою та мовчки погоджуватись з усім, що говорить чоловік. Так я й робила, знемагаючи від жагучого бажання ухопити пана Блумберга за комір і добряче потрясти. Може, хоч так пожвавішає?

-Міс Коул, вона…не схожа на вас, не така гарна, але…я кохаю її. Розумію, це звучить огидно по відношенню до вас, та батько вчив мене ніколи не брехати, тому не лишається нічого, крім правди. Я кохаю міс Коул, і…е…

Генрі знову почервонів та трохи покашляв перед тим, як остаточно знищити мене:

-Вона матиме дитину від мене. Тому ми одружимось зовсім скоро, думаю, десь за два тижні.

Раніше подібного не траплялося зі мною. Мати казала, що чоловіки, хоч і дуже недалекі, люблять, коли їх слухають, не перебиваючи, і коли захоплюються усім, сказаним ними. Я прослухала, але не могла захоплюватись.

Це означало повне фіаско для мене.

Як так? Усі без винятку називали мене найгарнішою дівчиною у Нью-Тауні, та запевняли, що наречені ходитимуть за мною табунами. Генрі, з його зовнішньою непривабливістю, непопулярністю у жінок, знайшов би справжній порятунок від самотності в моїй особі. Чому він шукав його поруч із якоюсь легковажною міс Коул? Вона ще й виявилась настільки невихованою, що завагітніла до весілля?

Справжня леді ніколи не виставляє свої почуття зовні. Так казала мати, але тільки тепер я зрозуміла, як важко тримати себе в руках. Злість та образа роздирали зсередини, і зараз вони були сильнішими, ніж тоді, коли моє єство протестувало проти шлюбу з Генрі.

-Але ж ви давали обіцянку мені й моїй матері – сказала я, намагаючись надати голосу сталевого відтінку, так, як це вміла робити мама. Та схоже, від неї мені ці здібності не передалися.

Генрі ще голосніше засопів.

-Знаю, але зрозумійте…я не можу, не маю права вчинити інакше…Ви ж не кохаєте мене, міс.

Мама казала, що кохання – казка, брехня, якої насправді не існує. Що тоді мав на увазі Генрі?

-Побачивши вас вперше, я відразу закохався, але є миттєві та справжні почуття, які відрізняються…вибачте, міс Піллз. Я поверну суму, яку ваша мати витратила на весілля.

Сльози підступали до очей, але справжня леді ніколи не плаче у присутності чоловіка. Тільки на самоті. Тому я змусила їх зупинитись, та гордо знизала плечима. Що ще лишалося?

-Так, вам доведеться повернути досить велику суму. І зробити це якнайшвидше.

Генрі відступив від мене, ще більше зіщулившись, наче щойно отримав сильний удар. Для більшого ефекту я склала руки на грудях. Так теж колись робила мати.

-О…не хвилюйтесь, міс Піллз. Ви…пробачаєте мені?

-Не знаю. Ви нанесли мені глибоку рану тим, що, схоже, зовсім не поважаєте пам’ять моєї матері.

Знову удар. Цього разу я планувала його. Чим трагічнішою виглядатиме ситуація, тим більше Генрі шкодуватиме і почуватиметься винним. І тим більше він поверне грошей, водночас менше витратившись на своє весілля з тією шльондрою.

Мій тепер уже колишній наречений забрався, розсипаючись у вибаченнях та ховаючи очі. Тільки коли двері за ним зачинились, я збагнула, що мною знехтували. Сталося найнеймовірніше з того, що можливо передбачити. Якась дівка, хвойда обскакала першу красуню Нью-Тауна!

І от я лишилась ні з чим, без грошей, нареченого й малесенького, але існуючого в реальності шматка самоповаги.

Думки про поразку все більше й сильніше насідали на мене, змішуючись із припущенням, що Джес могла б підслухувати мою розмову з Генрі та нині зловтішатися з ситуації. Більше того, щось подібне відчуватимуть усі, хто ненавидів мене за бездоганну красу.

Ще й борги…Генрі лишив мене з ними на самоті. Необхідність з’ясовувати купу питань, знаходити рішення, не маючи можливості перекласти це на іншого чи хоча б запитати поради…

Голова пішла обертом, і я кинулась бігти на вулицю. Туди, подалі від усіх проблем, заздрощів, ненависті, самотності та зубожіння, яке наступало на п’яти нашій родині.

Вперше я вискочила за двері, не думаючи про зовнішній вигляд. Нехай, це все одно не має значення, мною знехтували, знайшли іншу, яка погодилась заради грошей втратити дівочу честь та мала нахабність завагітніти до шлюбу.

1 ... 11 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Краса вимагає жертв, Калашнікова Лідія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Краса вимагає жертв, Калашнікова Лідія"