Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Розділ шостий 

 

Розділ шостий 

 

Влада дається не Богом, а хитрістю й співпадінням. 

Венеаміль де Габсбург 

 

Ґранд сидів на дивані, дивлячись на вечірню панораму Хюману, коли до нього завітав Майк. Він так спішив, що кандидат на посаду Прем’єр-міністра, відчиняючи двері, бачив захеканого секретаря імператорського Офісу.  

-Господи, Майку, ти чого весь мокрий! Вибори перемогли чи що? 

-Якби ж, пане Ґранде! Фух! Ледь дістався до вас по цім сходам. Імператор просив передати, що ваша кандидатура повністю схвалена і занесена до переліку  людей, що хочуть отримати Прем’єрське крісло.  

-Це звісно чудово, але навіщо було тобі так спішити, якщо можна було б сповістити повідомленням?   

-Пан Олександр, запрошує вас на сімейну вечерю до себе в гості. Ой, дайте  сісти,- плюхнувшись на стілець мовив Майк, стираючи зі свого лоба піт. 

-Ааа! Ну, тоді я зараз переодягнуся, й можу виїхати.  

-Я вас тоді чекатиму. Бо і мені треба до Імператора. 

 Ґранд пішов до гардеробної. Він одягнув  сірі штани, білу футболку, яка обтягувала його мускулисте тіло і зверху піджак. Він подивився на своє зображення, і його вираз обличчя трохи скрився. Чоловік скинув з себе одяг, змінивши на парадний - темно синій костюм з краваткою, де на плечах висіли погони, а на грудях блищали дві медалі: одна кругла з гербом Марсіанського правоохоронного сектору, а інша у формі хреста з двома мечами. Останнім штрихом залишилось надіти генеральський металевого кольору шолом. 

 З випрямленою спиною Ґранд підійшов до дзеркала, поправив піджак, що медалі на грудях враз задзиленчали. Металевий відполірований трикутної форми шолом додав років генералові.  

Через хвилину, він  рушив разом з Майком до припаркованого чорного авто, де на них чекав водій.  

 Вони їхали повз весь урядовий квартал. Ґранд не міг надивуватися тими вогниками, які освітлювали то Галактичний герб, то будівлю Галактичної Ради і безліч інших міністерських і державних споруд, які разом об’єднувалися у єдину композицію, яка з неба нагадувала Сонячну систему.   

  Імператорський будинок знаходився недалеко від Офісу. Пряма дорога з’єднувала робочий кабінет і величезну паркову зону, посередині якої розташовувався палац.  

 Авто зупинилися прямісінько біля входу до  будинку. Ґранд подивився на внутрішній двір, де буяв свіжоскошений запах газону та звук руху води, що спадав невеличким каскадом.  Тоді чоловік  кинув свій  погляд  на велику споруду: триповерхова, біла, зі скляними лініями з низу до гори будівля вразила генерала. 

 Коли вони зайшли через товсті двері, то гість трохи здивувався: його зустрів вестибюль з високим стінами аж до останнього поверху, по центру якого знаходився скляний купол, з якого ниткою тяглася зигзагоподімною формою з прямими лініями люстра.  Далі прямо посередині розташувалися сходи з білого граніту, що розходилися в обидва боки  на другий поверх та двоє дверей у вигляді арок. Все це прикрашав ансамбль з ліпнини й зелені. 

“Стримана розкіш”, - подумав Ґранд, обернувшись до стіни, яка повністю була від підлоги до стелі зроблена з темного лазеронепробивного скла. 

 -Хех, я думав палац у середині буде більш величним, аніж він є ззовні.  

 -Це тому, що більшу частину будівлі займають спеціальні приміщення,- виходячи з арки  столової мовив Ромул, аби зустріти гостя. 

 -Пане Ромуле!- вітаючи за руку мовив Ґранд.- Я дуже радий вас бачити. Ви прямо копія свого батька в молодості.  

 -А я так розумію, копія своєї матері в старості,- зі сміхом мовила Марія, вітаючись з гостем. 

 -Пані Маріє! Ви просто дивовижні! Останній раз я вас обох бачив, мабуть, років зо п’ять назад. Тоді ви були ще зовсім маленькими, та зараз я бачу у вас  справжніх дорослих людей. 

-Нам з Ромулом лише по шістнадцять. Говорити щось про дорослих людей, на мою думку, ще зарано. Я б хотіла побачити вас у шістнадцять, і  я впевнена, що ви були дорослими лише ззовні, а не з середини. 

-Самокритика, як-то кажуть, фундамент успіху, пані Маріє. Але ви ж діти монарха, а мої батьки були підприємцями, тому наша поведінка в шістнадцять років доволі різна.  

-Ні, пане Ґранде! Ми ні чим не відрізняємося від своїх однолітків. Хіба що, у нас є роль продовження імператорського роду, але я певна Ромул і так добре без мене справиться, він же майбутній правитель.  

-І ви цьому заздрите?  

-Навпаки, я дуже рада, що в мене не буде цієї посади. Я краще буду в науці щось робити, аніж сидіти годинами над столом і розв'язувати державні питання. 

-Ви чого там завмерли на порозі,- спускаючи зі сходів мовив Олександр, наближаючись до Ґранда.  

-Ось ваші діти мене зустрічають, так ми трохи поговорили. 

-Ґранде, я вітаю тебе з прийняттям у  список кандидатів. Майке,  скільки там у нас відсотків?  

-Ми тільки проводимо екзит-пол,-дивлячись у свій планшет мовив Майк,- та я хочу сказати, що за останніми цифрами, у нас 10%. Ми сьомі серед двадцяти кандидатів. Найбільше в голови Галактичної Ради  Мартіна Крізбі- 14,2%. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍