Читати книжки он-лайн » Наукова фантастика » Емпатус-Х: сльоза Титана, Тетяна Вітер

Читати книгу - "Емпатус-Х: сльоза Титана, Тетяна Вітер"

47
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 15
Перейти на сторінку:

Не мігши перемогти біоніка фізично, я все ж знала його краще, ніж тато.

— Сірі, якщо ти мене чуєш…

Його рука вже занеслась для нового удару, тож я швидко затараторила, стримуючи його руку.

— Вдар, якщо хочеш. Але згадай, ти обрав своє ім’я і можеш обрати своє життя. Ніхто крім тебе. Навіть я. Не роби того, про що пошкодуєш.

Його пальці здригнулися.

— Ми ж друзі?

На секунду Сіріус завис. А потім, ніби ламаючи невидимі пута, різко повернув голову до мого тата.

— Протокол безпеки… зламано.

Червоне світло в його очах згасло.

— Я не стану злочинцем через забаганки відбитого кібергенія, — відповів Сіріус, стискаючи кулаки.

Батько кинувся до свого комунікатора, намагаючись активувати протокол знову, але я випереджено натиснула тригер імпульсного заряду.

Спалах. Дим. Тато лежав на землі, поруч його посіпаки. Сіріус, похитнувся, ледь не впавши, і злегка погладив мою руку, яка ще досі боліла.

— Айрі… Я не хо…

— Знаю, — прошепотіла.

І в ту ж мить — гуркіт. Металеві балки над нами почали валитися.

— Треба…

Я не встигла договорити. Сіріус схопив мене за талію і ми різко піднялися в повітря. Мої руки інстинктивно вчепилися в його плечі. Знизу — шматки зруйнованої стелі та… батько, що дивився на нас крізь завісу пилюки.

Ми приземлилися на старому металевому мості. Пальці стиснулися трохи сильніше — немов Сірі боявся відпустити мене. Я перевела подих і зустрілася з його очима.

— Оце так… — намагалася більше не дивитися вниз.

— Виживати треба ефектно, — а після паузи він додав, — Ефективно також.

— У тебе з’явився чорний гумор?

— З ким поведешся…

Я машинально всміхнулась, але всередині все стислося. Мої пальці тремтіли. Піт змішався з пилом на шкірі. Пророк — не фанатик і терорист, а мій батько?

Намагалася пригадати його колишнє обличчя, але спогади змішалися з образом Пророка. Я більше не могла їх розділити.

В носі — старий запах мастила і кави. Той, що залишався на його руках після довгих ночей у лабораторії. Він завжди пахнув металом, а тепер став ним.

Я помахала головою, ніби це мало вигнати сумні думки.

— Айрі, нам треба йти, — м’яко прошепотів Сіріус. — Ти — не твій тато. І ніколи ним не станеш.

Кивнула і змусила себе зробити крок уперед, хоча ноги здавалися свинцевими. Ми побігли хистким сервісним мостом. Під ногами рипіли іржаві пластини. Де-не-де відкривалися прогалини, що вели в темний провал найнижчого рівня мегаполіса.

— Ідея так собі, — пробурчала я, коли ледь не послизнулася.

— Вірогідність без смертельних наслідків 64%, — не сповільнювався Сірі.

— А в інших 36%?!

— Ми падаємо вниз і…

— Айрі… — у відчаї закричав тато позаду.

Я обернулася і побачила, як під ногами почав валитися міст.

— Ой-йой!

Я панічно побігла вперед, ухопившись за руку Сірі, але він смикнув мене назад, підхопивши мене на руки. Ми почали падати. Повітря стало липким від пилу та сміття, що кружляло навколо. 

— Відпустиш мене — і тобі кранти! — крикнула, відчуваючи, що серце готове вискочити з грудей.

— Довірся!

Раптом… БАЦ! Врізалися в величезну павутину з силіконового дроту між хмарочосами, призначену ловити зламані дрони.

— То ти ЗНАВ про аеронет?!

— 78% ймовірності.

Ми спустилися на вузьку металеву балку, що вела до аварійного виходу покинутої фабрики.

— Вони не відчепляться!

— Вірогідність — 100%.

Я суворо глянула на нього.

— Знаєш, іноді можна мені збрехати. Типу “все буде окей”, або “ми втечемо”.

— Брехня не впливає на результат.

— А на моральний стан?

— У мене нема.

Не встигла обуритись, як Сірі завів нас в ангар, де по стінах бігали електричні розряди, створюючи химерні візерунки.

— Електрична буря, — пояснив він.

— І ти привів нас СЮДИ?!

— Зате “СЮДИ” ніхто не припреться.

Моє волосся стало дибки.

— А ми?!

Метал під ногами стрімко нагрівався. Я йшла за Сірі.

— Довірся!

— Ти це вже казав.

— І ми досі живі. Знайдемо вихід до монорейки та спустимось до забутих рівнів.

— Це самогуб…

1 ... 10 11 12 ... 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Емпатус-Х: сльоза Титана, Тетяна Вітер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Емпатус-Х: сльоза Титана, Тетяна Вітер"