Читати книжки он-лайн » Гумор 😂🤣🃏 » Матір, Кайла Броді-Тернер

Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

38
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 75
Перейти на сторінку:

Я пафосно сміюся:

"Ха–ха–ха!"

Він дивиться в камеру:

"Хіба ні?!"

Я лукаво посміхаюся:

"О, любий, я кохала тебе тільки вранці, після душу і чашки міцної

кави. Іноді навіть двічі поспіль."

Він витріщив очі:

"То все це була брехня?!"

Я погладила його по голові:

"Життя часом несправедливе."

Я віддаляюся з кадру, він дістає ніж і встромляє його собі в пахву.

Пафосно падає "замертво", відкинувши ноги:

"Кінець!"*.

Я подумки вклонилася глядачам, які подумки аплодують, і з задоволеною пикою зібралася до Монті. До зустрічі ще годинка–друга, і я встигну пропустити скляночку. Я сиділа на м'якому дивані темно–смарагдового кольору, виваливши ноги на стіл. По–свинськи, безпардонно, але табличка за моєю спиною свідчила:

"Місце "щочетвергових" засідань Мисливиць на Велл.

УВАГА: Викладати ноги на стіл забороняється всім відвідувачам, крім Джаклін Прайс".

Тож формально, я нічого не порушувала. Я дістала цигарки, так, я тепер знову курю. Я раптом задумалась про те, що не подбала про шляхи відступу. Адже поки його дім – уламки з попелу і недогорілих гардин, він буде тинятися у Велл. А значить я буду бачити його безпардонну пику мало не щодня. Тепер я шкодую, що не поговорила з ним тоді. Не вказала виродку місце на килимку. Але, який сенс вже про це думати?

Брендон підійшов, не так, підбіг до мене з вереском дівчини–підлітка. На ньому був симпатичний фартушок, у сумі з його улюбленим атласним метеликом було мило, йому б чепчик і був би шедевром.

–Глянь туди.

Я простежила за його поглядом і затягнувшись, прибрала сигарету з рота. Біля дальньої стіни стояв височенний худорлявий симпатичний хлопець із пухкими губами, кирпатим носом, круглими очима на викоті й густим темним волоссям.

– І хто це?

Хлопець рушив у наш бік.

– Це Вінс.– відповів Брендон.

–Хто такий Вінс? – фиркнула я, видихаючи дим.

–Твій товариш по чарці.– усміхнувся Вінс, стаючи поруч.

–Мені не потрібні товариші по чарці.– відповіла я, глянувши на нього з часткою презирства.

–Ти маєш рацію. Для початку потрібна пляшка. – він поставив на стіл пляшку пива.– Лови.

Я примружилася. Найдорожче темне пиво в барі. Німецьке. Гіркувате, але дуже ароматне. (так–так, трохи більше ніж за тридцять шість годин, я навчилася розбиратися в алкоголі).

–Гаразд. – притиснула я пляшку до себе.– Але ти мій товариш по чарці на годину. Потім у мене збори.

–Година?– здивувався він.– То я що, типу твоєї повії?

–Це дивно, бо платиш ти.– я показала йому пляшку.

Він усміхнувся.

–Тобто я твоя повія, яка сама тобі платить? Ти настільки

неповторна?

–Так, чорт забирай. Тільки без перепиху в кабінці або тачці, або хоч–де, нудить від мужиків. Годиться? – я простягнула руку.

Він потиснув мою руку.

– Ще як годиться. Від жінок мене нудить зараз не менше, ніж тебе від мужиків.

Ми обмінялися чіпкими поглядами, і він сів навпроти.

–То, як тебе звати?

–Джек Прайс.

Вінс вигнув брову.

– Півзахисник "Колорадо Репідз"? –здійняв брови він, (я навіть не знала, хто це) – О'кей, тоді я – Ґвендолін Крісті. –посміхнувся він. (Очманіти, це ж сама Брієнна Тарт з Гри Престолів. Крута тітка і зростом підходить)

– О, перефарбувалася в темний, Ґвен? Можу я звати тебе Ґвен?

–Можеш навіть понести мій меч. – він закрив свою підступну посмішку шийкою пляшки.

–Пошляк. – фиркнула я, відпиваючи пива.

–Під мечем я мав на увазі...– підняв брови він.

–Свій член, виродку. – я штовхнула його ногою в коліно, яке виявилося значніше ближче, ніж я вважала. Блін, ось же шпала, він сидів за столом навпроти мене. А свої кілометрові ноги компактно розмістити не вийшло.

–Ну, і хто тут пошляк? – здивувався він.

Я розреготалася. Нічогенький цей Вінс.

–Не поділишся секретом?

–Яким?– здивувалась я.

–Ти, коли увійшла в бар, на тебе покосилася левова частка всіх присутніх. Поділися, чим береш?

– Змором. – гикнула я, відпиваючи.

Вінс усміхнувся. Я впевнена, це його найспокусливіша посмішка, напевно звик до того, що всі панянки відповідатимуть на навіть найдрібніші його знаки уваги. Завжди дратували красиві хлопці. Напевно, з тієї ж причини серед моїх колишніх не було хлопців з обкладинки. Були просто симпатичні або... з душею. Так, чесно кажучи, хлопці спокусливої зовнішності нерідко поводяться так, ніби всі жінки їм на одне обличчя. А як ви думаєте моє его з таким би змирилося? І взагалі... Віє від них, як не зарозумілістю (начебто немає на світі нікого гідного для них), так небезпекою, простою типовою небезпекою. Плюс, якщо і вдасться тобі захомутати красеня (ні, на 100% він буде любити тільки себе, то ніколи не вдасться), все життя будеш бачити міфічні (або навіть реальні) зради, і будеш миритися з ними. Тому що найкращі роки вже минули, крім нього тобі ніхто не потрібен, почуваєшся старою руїною, наче він твоя опорна колона, і варто його відпустити – все завалиться. А він усе життя користуватиметься успіхом, увагою, а ти плавно станеш його тінню. Тепер подумайте, чи дозволю я якомусь мудилі перетворювати моє яскраве (ні, не те) сліпуче (так, чорт забирай!) світло на тінь його самого? А дідька лисого! Краса стирається, після того, як пороки лізуть назовні. А поки вад не видно... Навіть зараз, дівчина в кутку бару смикала хвилястий локон волосся, перебираючи його пальцями і посміхалася йому, (як їй здається), найспокусливішою посмішкою. Минаючи мене. Я розумію, мій товариш по чарці, ясен хрін, не моя власність, але сам факт: ти бачиш вродливого хлопця з молодою харизматичною ефектною дівчиною (так, я такою себе вважаю, убийте мене за об'єктивну самооцінку), чи станете ви відкрито посилати йому знаки уваги? Чи все–таки подумаєте, що вони разом і засунете свої посмішки собі в зад? Дивуюся таким жінкам. Так, у цьому світі не можна жити ганчіркою, чекати слушної нагоди, бурмотіти і ходити в лахмітті, не привертаючи уваги. Це світ, де потрібно знати свою ціну (об'єктивно, зрозуміло, ясен хрін) і своїх старань. Це світ, коли сидіти і чекати суворо забороняється, потрібно піднімати свій зад, копати носом землю і кувати залізо поки гаряче. Я сама живу так, але чіпати те, на чому стоїть табличка "зарезервовано", хоч як воно мені подобалося, я не стану. Мені не дозволить самоповага. А вони? Ці Веллоподібні паршиві...

1 ... 10 11 12 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матір, Кайла Броді-Тернер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Матір, Кайла Броді-Тернер"