Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

– Ну, а серйозно? Часто від тебе непритомніли? Або, не знаю, вірші писали? Купували випити?– питав Вінс, посміхаючись.

– Так, дай пригадаю... колись я летіла додому після школи, і покуривши цигарок, забула про запобіжні заходи від мами...

–Жорстка в тебе мама?

–Гітлер у спідниці за коліно і черевиках Маноло Бланік, що стоять шпилькою на яремній впадині мого тата.

–Зрозуміло. Продовжуй.

– Загалом я забула взяти із собою свій стандартний набір – жуйку, парфуми, серветки і резиночку для волосся. І довелося задовольнятися парфумами друга, який зі мною курив.

–Друга? Це був твій хлопець?

Проникливий, як чорт.

–Це був мій хлопець. – зітхнула я, * це був Генрі, ми зустрічалися два з половиною тижні, він любив колу, і коли ми цілувалися, він не знав куди подіти язик. Не хлопчик, а бідося*. – Загалом він дав мені напахтитися його парфумами. Навіщо вони йому з собою не знаю, але в той час всі хлопці починали духатись чимось крім батьківського засобу після гоління. * тут я згадала першого "Один вдома" * Загалом, надушилася я цим і сіла в автобус. А був задушливий червень, і автобус був забитий під зав'язку. Тоді непритомніли не тільки чоловіки.

Вінс скрегітливо захихотів.

–Тебе облупили?– припустив він.

–Гірше. Позбавили кишенькових на два тижні. Батько провів тираду про те, що дівчаткам курити не можна і я його соромлю.

–Сумно.

–Вірш знайшла один. Ще з першого класу середньої школи. Записаний мною під диктовку і підписаний хлопчиком, якого пам'ятаю поганенько. Чому вірш про себе я писала особисто, не пам'ятаю. Але пам'ятаю, що тоді був дуже модний реп із жіночим вокалом у приспіві. Ми хотіли створити гурт, і це був його перший трек.

–Ну, нічого собі. Тобі хотіли трек присвятити.

–Ага. Пам'ятаю той хлопчик мені подобався, навіть дуже. А от я йому, не особливо. Я середню школу себе взагалі некрасивою вважала. А потім прийшла старша, косметика, перші хлопці, і стало якось насрати. Будь хоч тричі вродливою, тобі все одно віддадуть перевагу комусь кращому.

Вінс підібгав губи, видихаючи дим через ніс. Відразу ясно, йому ця тема далека.

–Так, що ще залишилося? Ах, так. Купували випити. По суті ти перший, чиє частування я п'ю. І то від того, що пляшка була закрита. Мені кілька разів намагалися підсунути коктейль, ті хлопці, які сидять, розвалившись на диванах і пропалюють тобі спину поглядами. А потім купують коктейль, ще один, ще, в останній щось підмішують і бум, ти прокидаєшся в чужій квартирі без найменшого уявлення, як це сталося. І не дивись на мене так, я не потрапляла в такі ситуації, просто кіно надивилася.

Я, блиснувши очима, відпила.

– Загалом, поставила б я за мету стати серцеїдкою – померла б із голоду.– розсміялась я.

–У сенсі?

– Каламбур, Вінсе, не чув? Господи, читай книжки!– стукнула долонею по столу я.

–А як щодо хлопця?

–Ми ж наче домовлялись ні слова про це?

–Мені просто цікаво, він закінчений виродок, чи ти насправді не таке сонечко, яким здаєшся?

Я розреготалась.

–Зустрічались п'ять років. Зрадив з начальницею, обрюхатив її і втік, вчора піймала його з язиком у роті сусідки. Тобі таке мабуть і не снилось.– підморгнула я.

–Ясно.– зітхнув він.–Отже схоже виродок, ну а з приводу не снилося... я зі своєю... з Мелісою зустрічався три з половиною роки. Так, що не повністю, але розумію, про що ти.

Він трохи знітився. Зрозуміло, Меліса – болюча тема.

–Та й пішли вони, ці колишні. – підсумувала я і закинула пляшку.

–Звучить, як тост.

–Але навіть зі товаришем по чарці, якого буквально пікапить весь бар, я п'ю на на самоті.

–Пробач. Я виправлюся.

Він усміхнувся мені, підводячи пляшку шийкою до мене, я відповіла тим самим, коли почувся глухий стукіт пляшок, ми випили. Година минула швидко. І ось він, час незручного прощання. Ну, знаєте, коли людина для вас нова, а ви так непогано поспілкувались, і ти хочеш її обійняти або обмінятися контактами, але не знаєш, як вона поведеться з тобою. І чи потрібно йому це. Ну, ні, будь–яка в барі буде жопу рвати, щоб отримати його хоча б на ніч. Мені це ні до чого. Мої люди мене завжди знайдуть. Він встав.

–Гаразд... е... був радий поговорити...

–Так. Взаємно.– я продовжувала сидіти в тій самій позі, і просто глянула на нього коротким привітним поглядом.– Дякую за пиво.

Він усміхнувся.

–Ну... бувай.– боязко попрощався він.

Ні, ну ви гляньте, він чекає, що я йому на шию кинуся чи що?

–Бувай.– відповіла я, відпивши залишки з пляшки.

Він зробив крок уперед. Частина мене, звісно, засмутилася, не сперечаюся. Ненавиджу свою прихильність, я вмію поріднитися з людиною, яку вперше бачу, хвилин за 15 спілкування. І варто їй забратися так само швидко, як вона і з'явилася, я починаю себе ненавидіти. Я фиркнула, злячись на себе, і відсунула пляшку. Закурити чи що? Я затиснула губами цигарку і тільки прицілилася підпалити її напівіржавою Зіппо, як тінь, що раптово вигулькнула поруч, злякала мене.