Читати книгу - "Божа кара"

яскравіший другого. «Треба таки почитати». Бо що гроші вгатив, півлітра, вважай, можна було купити, а що й стала розбирати цікавість. Що ж воно за «хвиномени» такі?..

Їхав додому автобусом — книжку під полою ховав. Щоб не побачили та не засміяли.

І, додому прийшовши, потай од жінки до комірчини заніс.

І весь час: робить щось, а про книжку і згадає.

Вирвав вільну хвилину (жінка саме з двору повіялася), дістав книжку, до хати поніс. Розгорнув, почав читати.

І незчувся, як жінка повернулась додому: ледве встиг книжку під подушку сховати. Ніколи не думав, що отаке може діятись на білому світі. І вулкани, і смерчі, що машини, як тріски, до хмар піднімають та за кілометри й переносять. А землетруси! А оті хвилі гігантські, як вони пак і називаються… Що накочуються раптом з океану на берег і все геть змивають. Отак проживеш вік і помреш тумак тумаком…

Щось із місяць Хвиномен ту книжку читав. Потай, щоб жінка не застукала та на глум не взяла. І чим довше читав, тим більше йому світ довколишній роздавався ушир. А коли добрався до будови Всесвіту, до планет, зірок та галактик, то й зовсім у голові замакітрилось.

Особливо вразило Хвиномена те місце, де розповідалося, що наш весь світ колись був зібраний в отакусіньку «точку». А потім узяв та й вибухнув. І мільярди років уже «розлітається». На всі боки. Розлітається-розлітається, а тоді почне стискатися. Поки знову «в точку» збереться. Таку безкінечно малу, що коли її покласти на вістря голки, то те вістря було б для неї як поле футбольне для зерняти макового.

— Господи-и, та що ж воно діється! А ми в грязі та гнояці, в небо не глянемо. Як ті свині, прости Господи!

Аж схуд Хвиномен. Аж сон став втрачати.

І, кому тільки міг, став розповідати про те, що в книжці написано. Про явища «хвиноменальні». А особливо про Всесвіт, який «розлітається».

Ну, люди й стали потихеньку сміятися з нього. Як із несповна розуму. І одразу ж прозвали Хвиноменом.

Особливо любили кепкувати дядьки. Як зберуться в неділю до гурту, так Хвиномена й кличуть. Наллють чарку-другу, тоді й просять:

— А розкажи нам про «точку»!

Хвиномен і починає розказувать — руками вимахувати…

Сміху — до неділі наступної!

Жінка довідалася, на Хвиномена насипалась:

— Що ти там мелеш? Людям уже й цирку не треба!

— Я мелю, я? Осьо в книжці написано. З неї я вичитав!

— Читав, та догори дриґом! У тебе все вверх ногами!

Завівсь Хвиномен, метнувся до комірчини, приніс книжку. Тиче під ніс жінці:

— Осьо на, сама прочитай!

— Тю на тебе! Дурень її написав, дурні хай читають!

— Ні, ти прочитай! Прочитай! — Хвиномен гарячково гортав сторінки. — Про точку, осьо! — Розгорнув, ще й нігтем окреслив. — Осьо, прочитай!

— Кажу ж, що хай її такі, як ти, дурні читають!

— Ні, ти таки прочитаєш! — Та хоп жінку за косу. Нагнув до книжки, по рядках носом водить: — Читай, заразо, читай!

— Не читатиму!.. Тьху тобі на неї!

Вцілила саме в те місце, де «точка» описана. Весь Всесвіт, можна сказати, заплювала, вража личина!

Ну, Хвиномен їй і врізав! Приварив — тільки голі п’яти мелькнули…

Жінка ще в лікарні лежала, коли потягли Хвиномена на праведний суд. Ішов — книжку притискав до грудей. Покаже отам — одразу ж зрозуміють, що ну ніяк не можна було жінку не провчити! Це ж наука! Наука!.. А вона — чорною слиною!..

У суддівському кріслі не суддя, а суддиха сиділа. Пропав Хвиномен!

— Розкажіть, за що ви жінку побили?

— За науку.

— То за це треба бити?

— Та вона ж науку всю обплювала!

— Як обплювала? Конкретніше розкажіть.

Хвиномен може й конкретніше.

— Знацця так… Про це осьо і в книжці написано… Світ із чого состоїть? Із зірок. А зірки що роблять? Зірки не висять на місці, як ото ми усі думаємо, а розлітаються…

— Ви нам лекцію про зірки не читайте! — стала сердитися суддя. — Ви по суті кажіть!

— А я по суті й кажу. Світ із чого состоїть? Із зірок… А зірки розлітаються. А чого вони розлітаються?.. Бо вибух був… — Хвиномен уже зовсім завівся, став розмахувати руками. А суддя його зупиня й зупиня. Хвиномен терпів-терпів, а тоді й не витримав:

— Ви, як я бачу, така ж, як і моя жінка, дурна!

Ну, йому й припаяли півроку в’язниці.

Матиме тепер час розмірковувати над будовою Всесвіту. І над точкою, яка на вістрі голки як макове зерня посеред поля футбольного.

Василь возить сіно

Василь і Галя возять сіно. «Нивою», з причепом. Причіп Василь змайстрував сам: фабричний не дуже для села годиться, та й спробуй його, чорта, дістати.

До слова: все, що є у дворі, Василевими руками й зроблене. Він і столяр, і тесля, і слюсар, і токар — немає такої професії, яку б не освоїв Василь. От тільки ніяк не научиться інструмент класти на місце. Де майструє, там і покине. А потім ходить, шукає, сердиться:

— Хто взяв молоток?

Або:

— Не бачили, де подівся рубанок?

— Я скоро в борщеві струмент твій знаходитиму! — вичитує Галя.

Тож наклали сіна з горою, Василь сів за руля, а Галю примостив зверху на сіні: щоб не розтрусилось по дорозі.

Забачивши «Ниву», я ухопив вила й побіг до стодоли: помогти вкинути сіно.

Василь підкотив, вийшов з машини:

— О, а де Галя?

Ні Галі, ні вил, за які вона трималася, ні доброї півкопички сіна на причепі не було.

— Де ж вона ділася?

— По дорозі загубили, — висловив я припущення. — Поїдемо, бо, може, забилася.

— Не забилася, там м’яко. — Василь уже складав сіно.

Спорожнивши причеп, поїхали шукати Галю.

Галя сердитою квочкою сиділа посеред розкиданого сіна. Однією рукою все ще трималася за вила, другою розтирала забитого бока.

— Упала? — спитав Василь зачудовано.

— Злетіла! — відповіла розлючена Галя.

— Я ж казав: тримайся за вила.

— А я за якого чорта трималася?

— То чого не гукнула?

— Я не гукала? Кричала — голос зірвала! Так ти вилупив свої баньки баранячі та й покотив — не оглянувсь!

— Ти диви, — роздивлявсь Василь вила. — Я ж їх мовби добре встромляв…

— В гузно собі так устромляв би!

Я відійшов, щоб далі не слухати. Коли Галя розгнівається дуже, то краще відійти десь подалі.

Дід Черепок косить пшеницю

Дід Черепок косить пшеницю. Пшениця стоїть як стіна, одклепана добре коса так і видзвонює. Косить — душа радується.

Аж летить сусідський хлопчина:

— Діду!.. Діду!.. Швидше біжіть, ваші баба