Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

цій Холланд стати місіс Сіммінгтон номер два?

Я машинально погоджувався, аби швидше зникнути, але Роуз міцно тримала мого капелюха, упиваючись припливом злості.

Мені раптом стало цікаво, чи й справді Елсі Холланд подумує стати господинею у домі. А може, вона просто щира й порядна дівчина і намагається взяти на себе домашню роботу, щоб утішити вбитого горем господаря? А чому, власне, вона не повинна стати місіс Сіммінгтон? Дітям потрібна мати, а Елсі була добра душа. Крім того, вона чарівна, якість, що її чоловіки завжди цінують, навіть такий сухар, як Сіммінгтон!

Я поринув у ці роздуми, напевне, з тим лише, щоб забути про Мейган. Дивлячись збоку, можна б подумати, що я пішов просити її руки в пориві безглуздого добросердя, за що й дістав відкоша. Але то тільки збоку. Насправді, я був певен, що Мейган належить мені і мій обов'язок доглянути її, зробити щасливою, вберегти від зла. В цьому і тільки в цьому вбачав я сенс свого майбутнього життя. Я вірив, що вона і я належимо одне одному, і не збирався здаватися! О ні! Мейган моя жінка, і я заволодію нею!

Повагавшись трохи, я попрямував до контори Сіммінгтона. Мені раптом здалося, що Мейган не усвідомлює всієї складності свого становища, і вирішив будь-що допомогти їй.

У містера Сіммінгтона нікого не було, і мене одразу ж провели до його кабінету. По прикушеній губі і підкресленій стриманості я зрозумів, що був небажаним.

— Доброго дня, містере Сіммінгтон, — привітався я рішуче. — Боюсь, у мене не зовсім діловий візит — скорше я прийшов у особистій справі. Почну одразу ж. Сподіваюсь, ви здогадуєтеся, що я закоханий у Мейган. Сьогодні я попросив її руки, але вона відмовила мені. Та на цьому я не спинюся.

Я бачив, як змінився в Сіммінгтона вираз обличчя, і легко міг прочитати його думки. Мейган була небажаним членом його сім'ї. Сіммінгтон, я був певен, людина чесна, добра і, мабуть, ніколи й не думав, щоб відмовити Мейган, дочці покійної дружини, у домівці, але її одруження зі мною стало б для нього полегкістю. Нараз його обличчя пом'якшало, і він обдарував мене стриманою усмішкою.

— Сказати по правді, містере Бертон, я й гадки про таке не мав. Я бачив, що ви дуже прихильні до Мейган, але для нас вона завжди була дитям.

— Вона вже не дитя, — заперечив я.

— Ні, ні, я не про її вік.

— Вона одразу ж подорослішає, досить лише дати їй таку можливість, — сказав я сердито. — Вона не доросла ще свого віку, я знаю, але це питання одного-двох місяців. Про себе, якщо вас цікавить, можу розповісти все, що ви забажаєте. Заможний і маю чисту репутацію. Я піклуватимуся про Мейган і зроблю її щасливою.

— Як це схоже на Мейган, — скрушно мовив він.

— Вона змінить свою думку, я певен. Але мені хотілося спершу обговорити все з вами.

Містер Сіммінгтон оцінив моє ставлення до нього, і ми розійшлися дружньо.

Йдучи від Сіммінгтона, я зустрівся з міс Емілі Бартон.

— Доброго ранку, містере Бертон, — привіталася вона лагідно. — Я чула, що ви вчора їздили до Лондона.

О, звісно, вона все правильно чула! її очі були ласкаві, але не без лукавинки.

— Я їздив до свого лікаря. Міс Емілі усміхнулась.

— Кажуть, ніби Мейган ледь по спізнилася на поїзд і вскочила в купе, коли він рушив.

— З моєю допомогою, міс Бартон. Це я втягнув її туди.

— О, вам просто пощастило. Це дуже небезпечно.

Просто неймовірно, як стара незаміжниця може поставити чоловіка в дурне становище! Від подальших тортур мене врятувала місіс Дейн Калтроп, що надійшла зі своєю гостею, міс Марші. Місіс Дейн Калтроп говорила прямо.

— Доброго ранку, — привіталася вона. — Я чула, ви змусили Мейган купити собі трохи пристойного одягу. Гідний вчинок, містере Бертон. Коли людина так робить, це означає, що в неї дуже практичний інтерес. Мейган завжди мене непокоїла. Адже дівчатка, ніби й недурні, так часто втрачають розум, правда?

З тим судженням вона й пішла до рибної крамнички, а міс Марпл залишилася стояти біля мене. Помовчавши якусь хвилинку, вона сказала:

— Знаєте, місіс Дейн Калтроп незвичайна жінка. Вона майже завжди має рацію.

— Це трохи відлякує від неї, — сказав я.

— Щирість завжди має такий ефект, — пояснила міс Марпл.

Місіс Дейн Калтроп вийшла з крамнички, несучи величезного червоного омара.

— Ви коли-небудь бачили щось таке несхоже на містера Пая, — сказала вона весело. — Подивіться, який гарний, правда?

Я дуже зрадів, коли, повернувшись додому, не застав Джоанни. Мені, щиро кажучи, не хотілося її бачити. Джоанна не прийшла й на другий сніданок, що засмутило Партрідж, бо вона приготувала два філе, і коли подавала їх на стіл, сказала:

— Міс Бертон сама замовляла філе і не прийшла! Щоб якось заспокоїти Партрідж, я з'їв обидві порції.

Але від того мені не стало спокійніше за Джоанну. Її відсутність ставала загадковою.

О пів на четверту Джоанна вбігла у вітальню. Спершу я почув, як біля будинку зупинився автомобіль і, сказати по правді, не здивувався б, побачивши Гріффіта, але машина поїхала, і Джоанна вбігла сама. На ній лиця не було. Либонь, трапилося щось неприємне.

— Що з тобою? — спитав я її.

Джоанна розтулила рота і, нічого не сказавши, стулила його знову. Потім важко зітхнула і впала в крісло, втупившись у простір перед собою.

— Це був найстрашніший день у моєму житті, Джеррі, — сказала врешті.

— Та що, на бога, трапилося?

— Що зі мною було, господи, який жах!..

— Та що ж?..

— Я пішла гуляти… Просто гуляти… За гору, далеко-далеко, і йшла кілька миль. Потім у видолинку трапилася забута богом ферма. Мені хотілося пити і їсти. Я вирішила зайти і попросити молока й хліба, та не встигла підійти до будинку, як раптом розчинилися двері і на порозі з'явився Оуен.

— І що?

— Він сказав, що в будинку вагітна жінка, вона не може розродитися. Потрібна була допомога, і він послав по медсестру й ще одного лікаря. Жінці ставало гірше, а вони не приходили.

— Ну-ну…

— І він сказав: «Заходьте, ви допоможете мені краще, ніж будь-хто». Я відмовилася і пояснила, що нічого подібного у своєму житті не робила. Тоді він став просто несамовитий і нічого не хотів слухати. «Ви жінка чи ні?! — закричав. — Не можете перебороти себе, щоб допомогти іншій жінці!» — і почав виказувати мені, як я колись говорила, що хочу стати лікарем, а насправді — лише плескала язиком без жодних реальних підстав. А тепер, мовляв, ситуація реальна