Читати книгу - "За межі мовчазної планети. Переландра"

гострого, — розміреного руху риб’ячих плавців та монотонного, проте водночас неймовірно різноманітного шуму хвиль. Ренсом раптом відчув, що ще мить — і він упаде з рибини, насилу зумів утриматися, всівся надійніше і тільки тепер усвідомив, що його зморив сон — можливо, ще кілька годин тому. Було цілком зрозуміло, що це повторюватиметься знову і знову — сил у нього майже не залишилося. Поміркувавши, він із тяжкою бідою вибрався з вузького сідла за головою рибини і розтягнувся у неї на спині, обхопивши її ногами і руками; залишалось тільки сподіватися, що так він не звалиться у воду навіть уві сні. Усім тілом Ренсом відчував тепер, як рівномірно працюють під ним м’язи цього чудного морського скакуна, і його заполонило достоту химерне почуття єдності із могутнім тваринним буттям, так, наче він сам перетворився на рибину.

Спливло хтозна скільки часу, і Ренсом урешті-решт усвідомив, що просто перед ним із темряви проступає щось дуже подібне на людське обличчя. Він мав би завмерти від жаху, але, як це часто буває з нами уві сні, зовсім не злякався. Обличчя було синювато-зеленого кольору і випромінювало слабке світло, а великі, значно більші за людські очі робили його схожим на подобу якогось домовика чи полісуна. Обабіч цієї чудернацької фізіономії виднілись довгасті, покручені торочки, які, либонь, мали правити за вуса. Тут Ренсом остаточно прийшов до тями і вражено збагнув, що це не сон, усе це діється наяву, насправді. Він і далі лежав, зболений і розбитий, на спині в рибини, а поряд пливла якась незнана істота з таким-от обличчям. Пригадав собі, що вже й раніше бачив, як під водою плавали чи то русалки, чи водяники. Страху чомусь не було; він здогадувався, що цей мешканець морських глибин так само здивований, ба навіть трохи збентежений, але ворожих намірів, вочевидь, не має. По суті, вони одне одного зовсім не обходили, та й зустрілися випадково, наче гілки різних дерев, розхитаних потужним буревієм.

Ренсом знову всівся у заглибині за головою рибини і роззирнувся навколо; з’ясувалося, що темрява, крізь яку вони пливли, не така вже й непроникна. Істота, котра їх супроводжувала, фосфоресціювала, розсіюючи слабеньке зеленкувате світло; так само ледь помітно для ока світилася й рибина, на якій він сидів. Зусібіч його оточували де схожі на краплю, а де й радше подовгасті плями тьмяного світла, і за їхньою формою можна було, придивившись, розрізнити, що саме там пливе: риба чи водяник. Ці світлі плями рухалися, окреслюючи обриси хвиль і вносячи у нічний морок слабкий натяк на перспективу. Тут Ренсом помітив, що підводні мешканці, які перебували найближче до нього, начебто їдять. Своїми перетинчастими лапами вони виловлювали з води щось темне й жували, а дивна їжа стирчала у них із країв рота — саме її він і сприйняв спочатку за вуса. Цікаво, що йому й на думку на спадало завести з цими створіннями знайомство, хоч досі в нього відразу налагоджувалися приязні відносини з усіма тваринами, які траплялися йому на Переландрі; втім, вони так само не виявляли особливого бажання ближче з ним познайомитися. На відміну від інших тварин у цьому світі, ці морські істоти, здавалося, не підпорядковувалися людині; у Ренсома склалося враження, що вони просто ділили з людьми планету десь так, як ділять між собою поле коні з вівцями, буцім не зауважуючи присутності одні одних. Згодом він багато про все це розмірковував, але тоді переймався насамперед простішими, насущними питаннями. Побачивши, як водяники їдять, він усвідомив, що й сам уже хтозна скільки не мав у роті ані ріски, і став гадати, чи не міг би трохи підживитися, скуштувавши їхньої їжі. Він довго скородив пальцями воду, доки таки щось упіймав: виявилося, що то рослина, вочевидь, одна з найпростіших, подібна на земні дрібні водорості й укрита маленькими бульбашками, які лускали, коли на них натиснути. Водорість ця була тверда і слизька, але не солена, як водорості з земних океанів. Її смак він так ніколи й не зумів більш-менш точно описати. Варто зазначити, що доки Ренсом перебував на Переландрі, з його відчуттям смаку взагалі коїлися дивні речі; смак тут перестав бути тільки смаком, як на Землі, адже крім насолоди він дарував ще й знання, щоправда, знання таке, яке на словах і не передаси. Варто було з’їсти кілька жмень тих водоростей, як Ренсом помітив, що у його свідомості відбуваються дивні зміни. Поверхня океану тепер видавалася йому дахом світу; плавучі острови стали хмарами, і тепер він бачив їх у своїй уяві такими, якими вони мали б виглядати знизу — килимами з туго переплетених волокон, отороченими довгою бахромою. Те, що він ходив по них там, угорі, тепер здавалося йому чудом або принаймні міфом, і це його просто приголомшило. Спогади про Владарку, думки про її майбутніх нащадків, про все те, чим він займався та цікавився відтоді, як опинився на Переландрі, швидко тьмяніли; все забувалося так, як забувається сон, коли ми прокидаємось, затьмарювалося силою-силенною геть нових і незнаних почуттів та зацікавлень, про існування яких він раніше і не підозрював і які ніколи не спромігся б описати хоч трохи правдоподібно. Все це не на жарт налякало Ренсома, і він, незважаючи на голод, викинув решту водоростей.

Напевне, він знову заснув, бо коли отямився, стояв уже білий день. Нелюд і далі виднівся попереду, а риб’яча зграя так само намагалася не відстати від нього. Птахів ніде не було видно. Тільки тепер Ренсомові вдалося нарешті тверезо оцінити своє становище. Судячи з його досвіду, людському розуму властивий один цікавий недолік: потрапивши на іншу планету, людина спершу геть забуває про її справжній розмір. Новий світ видається таким малим у порівнянні з мандрівкою через безмежні космічні простори, що відстані всередині цього світу не мають уже жодного значення — складається враження, що будь-які два місця на Марсі чи на Венері розташовані по сусідству, наче дві дільниці одного міста. І щойно тепер, коли Ренсом, вже вкотре оглядаючи виднокіл, не бачив нічого, крім золотого небесного склепіння і розбурханого моря, він зрозумів, наскільки безглуздими є такі уявлення. Навіть якщо на Переландрі є континенти, цілком можливо, що його відділяє від найближчого з них обшир завбільшки з Тихий океан, а чи й більший. Втім, у нього й не було особливих підстав сподіватися на існування якихось там континентів, та що там казати — навіть на те, що океанами цієї планети дрейфує багато плавучих островів, які до того ж рівномірно розподілені по