Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Розділ 45

Звісно, диявол мене не слухає. Він цілиться в Енді з п'ятнадцяти метрів. Мішень здається занадто доступною, поки стоїть на місці, але Енді пересувається неможливо швидко. На арбалеті знову і знову з'являються стріли, Діен безперервно їх випускає. Я встигаю побачити лише нечіткий відблиск сталі. За Енді встежити неможливо, зараз він – вітер, жодна стріла його не може торкнутися.

Моє серце стискається, я прилипаю до прозорої стіни, сльози застилають очі, ноги від хвилювання майже не слухаються. Я переповнена болем, але жорстоке полювання не припиняється. Здається, що це все триває нескінченно довго. На скільки вистачить сил у Енді? Я вже готова впасти через свої переживання, а він невтомно ухиляється від стріл, відскакує, тікає. Зараз я бачу всі його здібності, що перейшли від тварини-символа: швидкість, витривалість, покращений зір, гострий слух, звірячий нюх, гнучкість. На цьому полюванні Енді живе інстинктами, хоч у ролі хижака зараз не він.

До мене долинають голоси обох братів, я чую їхні слова і ледве усвідомлюю.

- Як у юності, так, Ен? - Старший вставляє коментар. - Ти розповів Есмі, як любив бавитися тоді?

- Це в минулому, Ді.

Як їм ще вистачає сил, щоб розмовляти?

- Вона має знати і твій темний бік, - Діен сповільнив подачу стріл.

- Ми самі розберемося, не втручайся.

- Розкажи їй, як ти обертався грифоном і полював за пухнастими звірятками, - у голосі чую злісне єхидство. - Це погріше моїх витівок. Навряд чи вона оцінить.

- Ді, це було сімдесят років тому, до чого згадувати?

- Есма вважає мене монстром, то хай і про тебе дещо дізнається. Ти теж був на темному боці, - я прислухаюся до розмови, вже перестаю відчувати безсилля. - Хоча, знаєш, брате, їй схоже такі подобаються. Вона мене вчора так хотіла… Ммм…

Бачу, як у Енді закипає гнів. Він ось-ось кинеться з іклами на брата, але зненацька обидва зупинилися, ніби почули звуковий сигнал. Бічним зором вловила, що знаком послужила піднята Діворсеном рука.

Я не встигла зітхнути з полегшенням, арбалет опинився в руках Енді. Починається нове коло, але цього разу з тією ж блискавичною швидкістю від стріл тікає Діен. Мені мало стати легше, але серце так само стисло, дихати важко, я ковтаю повітря ривками. За Діена я теж боюсь. Але чому? Цей диявол зіпсував мені життя і продовжує посипати сіллю відкриті рани. Я маю радіти, що зараз арбалет спрямований на нього, але я спостерігаю за тим, що відбувається з тією ж гіркотою. І в цей момент я розумію, що все це гра. Вони граються, поки моє сердце рветься на шматки.

- Есмо, давай з нами, - мене кличе Дієн.

- Ні, Ді, вона не бере участі.

- Та гаразд, брате, давай перевіримо, кого вона захищатиме.

У руках Діена знову з'явився арбалет. Події змінюються швидше, ніж я можу адаптуватись. На обличчі ще не висохли сльози, мозок не переварив усе почуте, а мене залучають до гри. Невже Енді не відчуває, як мені зараз боляче?

Тепер два брати ціляться один в одного, стоячи на місці. Прозора стіна переді мною розчинилася. Що я повинна робити? Які правила гри? Я не розумію! Ніхто не зупинився, щоби мені пояснити. Вони вже випускають стріли один в одного, але не рухаються з місця. Час сповільнився для мене, я бачу гострі наконечники стріл, що летять у дві сторони. Кожен має шанс торкнутися одного із братів.

Я махаю рукою, обидві стріли відкинуті. Вони випускають їх чергою, надто швидко, надто часто. Я підключаю другу руку, скидаючи кожну випущену стрілу. Я боюся помилитися, пропустити хоча б одну. Нині для мене нічого не існує. Не залишилося сил, почуттів, бажань. Я впаду, коли вони закінчать свою гру. Стріли продовжують летіти, вони не мають наміру зупинятися. Я втомилася. У роті відчуваю гіркоту, і ковток води цього не змиє. Мене перевіряють, відчувають на міцність, паралельно вбиваючи почуття.

Енді підняв руку, Діен зупинився. Дивляться на мене та посміхаються. В очах Енді бачу жаль, але картинка переді мною знову розмивається.

- Розумниця, - чую похвалу, не розуміючи, хто це вимовляє.

- Ви – монстри! Придурки! - З моїх грудей виривається біль, одягнений у слова. Вони граються з моїми почуттями, гостро ранять, не дбаючи про мене. - Я вас ненавиджу! Обох!

- Есмо, - мене торкнулися теплі руки, - Есмо, дівчинко моя, вибач.

- Не торкайся до мене! – різко відсторонююсь, скидаючи його руки. - Ти такий самий, як і твій брат!

- Есмо, не ображайся, - до мене підходить Діен, каже майже ласкаво.

- Ти мене обманював із самого початку, Енді! Як ти міг?! - Мої очі в сльозах, в слова в'ївся біль упереміш з гнівом. – А ти намагався мене вбити! Та що я вам такого зробила?! Я ненавиджу вас!!!

Моє серце повне почуттями, описати які б я не змогла. Я йду.

- Ні, Есмо, - Енді робить спробу мене зупинити.

- Прибери від мене руки! Я ненавиджу тебе! – шиплю крізь зуби, сама не вірячи своїм словам. – Я ніколи не буду твоєю! Ти зрадив мене!

Я переміщаюся додому, падаю на ліжко у будинку Дайни. Це мій притулок. Мені було так добре тут, тепло, затишно. Про мене дбала добра подруга. Тут ми провели прекрасну ніч з Енді, але тут ми розійшлися через його брата. Вони справді думають, що я продовжу цю гру?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍