Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Ні, нізащо. Тепер гратиму я, а вони нехай розуміються на правилах по ходу.

***

- Есмо, прокинься, Есмо! - Мене погладжують по голові. - Випий, дівчинко моя, випий.

До рота підносять чашку, слухняно роблю ковтки. Тепла солодка рідина розслаблює мене зсередини, тіло наповнюється силою. Я знаю, чиї руки до мене торкаються. Він віддає мені своє тепло, дарує спокій, живить енергією.

Я відчуваю присутність двох у моїй кімнаті. І кожного з них я добре знаю. Тепло та холод, ось що зараз поряд зі мною.

- Забирайтеся, - шепочу, звону поклавши голову на подушку.

- Ні-ні, ще два дні ти проведеш зі мною, - єхидний голос злого брата нагадує про неминуче.

- Ді, залиш її. Вона слабка, бачиш. Їй треба відновитись.

- Та ми швидко можемо поставити її на ноги, - каже весело, ніби нічого страшного не сталося.

Моєї руки торкнулися крижані пальці. Це Діен віддає свою енергію, щоб я стала сильнішою. Саме це мені й потрібне. Тепер я знаю, як це працює. Від їх дотиків я наповнююся магією. І вона вже хлюпає через край.

- Ідіть геть обоє!

- Та годі вже цього драматизму! Ми ж домовилися, брате. Тиждень ти її трахаєш, тиждень я, і всі задоволені. А вона яка буде щаслива! - відчуваю в його словах глузування, натомість потопаю в ненависті до нього.

- Ти ніколи не доторкнешся до мене! Ти мені огидний! - підводжуся на ліжку, щоб побачити обличчя Діена, переводжу погляд на Енді. - Як ти міг?!

- Ну, все, закінчуємо. Я її забираю.

- Стривай, Ді. Хай ще полежить.

- Навіщо я вам потрібна? Я не ваша призначена, ви що не чули? Шукайте собі іншу іграшку!

- Есмо, ти - моя, - Енді шепоче на вухо, погладжує по волоссю.

Я мовчу, бо думаю про тишу, яка стала підозрілою. У моїй кімнаті завжди щось шаруділо. Зараз, окрім дихання навислих наді мною братів і мого власного, не чую нічого.

- Де мій вихованець? - говорю зі страхом, усередині все холоне, серце ніби зупинилося. - Ти забрав мого захисника?

Я б спопелила очима Діена, якби вміла це робити, але зараз я запалюю вогнем лише свої очі. Ще трохи – і я спалахну повністю.

- Це не я, - Діен звів руки на хрест, ніби підтверджуючи свої слова.

- Есмо, не хвилюйся, він у безпеці, - Енді каже м'яко, обережно, але я розумію, що він намагається зробити свій тон таким.

- Ти вкрав його? Але навіщо?

- Есмо, він у безпеці.

- Ти спеціально це... Щоб я нікуди від вас не втекла?

- Есмо...

Я не слухаю його виправдань, мене всю колотить. Цей шквал емоцій важко витримати. Скільки мені доведеться пережити з цими братами? Вже й щастя з Енді здається не таким бажаним.

Переміщаюся на свій улюблений дах, дивлюся на місто, яке ось-ось порине у темряву. Тут відбудеться головна вистава. Я готова. Чекаю на глядачів з нетерпінням. Ось і брати завітали на концерт, зайняли місця у першому ряду.

Я стою біля краю даху, ніби збираюся зістрибнути. Тільки усі присутні знають, що це буде політ, а не падіння.

- Що ти робиш, Есмо? – Діен не розуміє, що відбувається, хоча прискакав слідом без зайвих питань.

- Ти хотів мене вбити... Я подарую тобі таке задоволення, якщо ти так цього хотів.

- Ні, Есмо, будь ласка, - Енді підходить ближче.

- Назад, Енді! Не підходь до мене!

- Що вона робить, Ен? - Старший брат переводить погляд з мене на молодшого. Він дивується, припускає, що дівчинка просто балується, отже, перебіситься. Навіть губами смикає, стримуючи посмішку. Йому весело, а мені як добре зараз.

Я злітаю на кілька метрів над дахом, невагомо ширяю, витягнувши по струнці ноги. Мої крила не встигли розкритися, коли я підстрибнула, але зараз вони плавно показуються за спиною. Як і раніше, вони вугільно-чорні, відображають мій пригнічений стан. Змахую кілька разів, обдаючи холодним вітром тих, що стоять унизу. Свого тіла я вже не відчуваю, навіть емоції притупилися. Злість принишкла, лють зникла. Нині мене наповнює щось нове. Я чекаю оновлення. У серце тонким струмком втікає щемлива радість.

Мої руки широко розставлені, ніби я зібралася обійняти весь світ. Дивлюся зверху-вниз на братів, вкотре порівнюю їх. Але вже не зовні, а зсередині. Мій вибір ніколи не зміниться, залишуся відданою лише одному з них. Я, як і раніше, люблю Енді всіма клітинами тіла. Мені шкода його залишати, але я маю це зробити. Якщо вони не можуть припинити цю безглузду гру, то закінчу її я. Мій вибір зроблено.

Біля моїх ніг кільцем запалюється вогонь. Спочатку полум'я блакитне, потім фіолетове, а потім насичено оранжеве. Кільце сходиться навколо моїх ніг, вогняні язики торкаються оголеної шкіри, піднімаючись по тілу все вище й вище.

- Не дарма я сьогодні у червоному, так, хлопчики?

- Ен, що вона робить? Зупини її!

- Вона спалює себе, Ді…