Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"

заходу сонця. Штаб-квартира табору була зручно розташована уздовж довгої заводі, навколо якої росли високі дерева. Розкидані по траві намети і брезентова комора свідчили, що ця стоянка розрахована на довгий термін.

Ковбої щойно повернулися до табору, де ніхто не чекав їх із вечерею. Які тільки прокляття не сипалися на голову кухаря, що втік! Поки вони знімали сідла і стриножували коней, до табору прибули новачки і спиталися, де тут Пінк Сондерс. Старший виступив уперед, і вони віддали йому записку управителя.

Пінк Сондерс, який розпоряджався всім, що стосувалося роботи, вважався першим веселуном і дотепником у таборі, де всі — від кухаря до управителя — були в рівному становищі. Прочитавши записку, він помахав рукою товаришам і, надриваючи глотку, урочисто оголосив:

— Джентльмени, дозвольте представити вам Маркіза і Міс Саллі!

Новачків його слова наче збентежили. Новий кухар здригнувся, але, пригадавши, що «Міс Саллі» — звичне прізвисько кухарів на всіх ранчо Західного Техасу, заспокоївся і добродушно приєднався до загального реготу. Що стосується його супутника, то ця витівка не тільки збентежила його, а й розсердила. Різко обернувшись, він схопився за луку сідла, очевидно, маючи намір поскакати геть.

Але Міс Саллі доторкнувся до його плеча і сказав, сміючись:

— Нічого, нічого, Маркізе. Сондерс не хотів тебе образити, навпаки! У тебе такий гордий вигляд, і ніс, як у аристократа, — це прізвисько якраз для тебе.

Міс Саллі розсідлав коня, і Маркіз, змінивши гнів на милість, пішов за його прикладом. Миттю засукавши рукави, Міс Саллі кинувся до комори.

— Ну так, я ваш новий кухар, чорт забирай! Ану, хлопці, зберіть більше хмизу, і за півгодини я впораю вам найсправжнісіньку вечерю.

Жвавість і добродушність, з якими Міс Саллі миттю перерив усе в коморі і, знайшовши каву, борошно та сало, узявся до діла, одразу здобули йому прихильність табору.

При найближчому знайомстві і Маркіз виявився славним, веселим хлопцем, щоправда, він тримався дещо осібно, осторонь грубих табірних розваг. Але ця замкнутість так пасувала до його прізвиська, що здавалася доречною, і хлопці навіть полюбили його за цю рису. Сондерс призначив його гуртівником. Маркіз був чудовий наїзник і управляйся з ласо і клеймом не гірше за інших ковбоїв.

Незабаром між Маркізом і Міс Саллі зав'язалося щось подібне до дружби. Після вечері, коли посуд було перемито і прибрано, їх зазвичай бачили разом: Міс Саллі палив свою люльку, вирізану з кореневища шипшини, а Маркіз плів собі нового арапника або шкріб сирі ремені на пута для коней.

Управитель не забув своєї обіцянки подумати при нагоді про кухаря. Навідуючись до табору, він довго з ним розмовляв. Чимось Міс Саллі приворожив його. Якось опівдні, повертаючись з об'їзду, він завітав до табору і сказав йому:

— Наступного дня вас змінить новий кухар. Як тільки він з'явиться, приїжджайте до садиби. Будете вести в мене всю звітність та кореспонденцію. Мені потрібна надійна людина, яка могла б усім розпорядитися, коли мене немає на місці. Щодо платні можете не турбуватись, на Даймонд-Кроссі не скривдять людину, яка дотримує господарського інтересу.

— Гаразд, — сказав Міс Саллі так спокійно, наче тільки цього й очікував. — А ви не будете проти, якщо я поселюся у вас із дружиною?

— Як, ви одружені? — здивувався управитель, явно незадоволений тим, що справа повернула на інше. — Уперше чую.

— Та в тім-то й річ, що не одружений, але не проти одружитися, — відповів кухар. — Я все відкладав, доки трапиться справжня посада і в мене буде хоча б дах над головою. Не міг же я поселити дружину в наметі.

— Справді, — погодився управитель. — Табір не місце для одруженої людини. Що ж, у будинку в нас просторо, і якщо ви виявитеся тим, за кого я вас маю, — ласкаво прошу. Напишіть їй, нехай приїжджає.

— Гаразд, — повторив Міс Саллі. — Як тільки завтра мене змінять, я вже не забарюся.

Вечір був прохолодний, і, повечерявши, ковбої розсілися навколо великого багаття. Поступово їхні завзяті жарти змовкли і настала повна тиша, а це у ковбойському таборі небезпечний знак — тут вже неодмінно чекай якоїсь каверзи.

Міс Саллі і Маркіз сиділи на колоді і розмовляли про перевагу довгих чи коротких стремен під час їзди на далеку відстань. Незабаром Маркіз підвівся і попрямував до дерева, де у нього сушилися ремінці для нового ласо. Як тільки він пішов, з Міс Саллі трапилася маленька прикрість: вітер задув йому в око смітинку тютюнової крихти, з якої Смізерс, він же Сухий Струмок, скручував собі покурити. Доки кухар тер потерпіле око, з якого текли сльози, Дейвіс Грамофон, якого звали так за уїдливий, скрипучий голос, підвівся з місця і розпочав говорити:

— Громадяни і хлопці, дозвольте поставити вам одне запитання. Хай кожен тут скаже, яке є на світі найбільше неподобство, таке, що порядній людині і дивитися не годиться?

— Погана карта на руках!

— Нічия телиця, коли під рукою немає клейма!

— Твій ніс!

— Револьверне дуло, коли воно дивиться просто на тебе.

— Мовчати, дурні! — втрутився товстун Теллер, уже немолодий гуртівник. — Фоні краще знає, дайте йому сказати.

— Так от, громадяни і хлопці, — вів далі Грамофон. — Усі ті неподобства, які ви тут пе-ре-лічували, досить сумні, і ви, можна сказати, майже вгадали, але тільки не зовсім. Немає на світі більшого неподобства, ніж оце, — і він указав на Міс Саллі, який усе ще тер собі очі, — коли довірлива, ос-ліп-лена молода особа вбивається, тому що підлий зрадник розбив її серце. Що ми з вами — люди чи, може, хижі звіри, що дозволяємо якомусь а-ри-сто-кра-тикові сміятися з почуттів нашої Міс Саллі? Невже ми так і дивитимемось, як цей красень з блискучим титулом топче почуття своєї красуньки, адже кому, як не нам, вона довірила свою долю. Отже: маємо ми намір чинити, як годиться справжнім чоловікам, або так і будемо їсти підмочений хліб, знаючи, що це вона обливає його гіркими сльозами?

— Яке свинство! — обурено пирхнув Сухий Струмок. — Порядні люди так не поводяться. Я давно помічаю, що цей гад упадає за нашою красунею. А ще Маркіз називається! Скажи, Фоні, маркіз — це титулована особа?

— Це ніби як король, — поспішив із поясненням Осока. — Тільки нижче чином. Трохи менше від валета, більше за десятку.

— Прошу зрозуміти мене правильно, — продовжував Грамофон. — Це зовсім не значить, що я проти аристократів. Є серед них і порядні люди. Я сам з ними водився. Я не один кухоль пивця перехилив із мером Форт-Уерта, зі мною не гребував водити компанію навіть касир з полустанку — а це такі