Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

і не з швидкісних, але швидша за «БМВ». Вже дві сотні за годину якось витягну, а їм стільки по такій дорозі не дати. Ось на автостраді вони б себе показали.

Пілот не хвалився, через хвилину вони вже летіли над шосе, по якому вдалині швидко рухалась блакитна цятка. Світла «Варшава» залишилась далеко позаду. З вертольота це було чітко видно.

— Спустіться нижче, — наказав майор, — може, зуміємо розгледіти номер.

Автомашина знову розвинула швидкість. Шосе було добре вичищено від снігу, та й солі шляховики не пошкодували. Радист дістав бінокля і намагався розгледіти білі цифри на чорному тлі.

— Номер познанський, — сказав він, — а ось цифри так закаляні грязюкою, що не розбереш.

— Це вони спеціально заляпали номер, — здогадався Качановський, — старий трюк.

— Пусте, — заспокоїв його пілот, — у Чемпіні їх все одно спіймають.

Автомобіль, що стрімко мчався, раптом скинув швидкість і різко повернув наліво. Його трохи занесло, але водієві вдалося вирівняти машину. Тепер вона їхала вузькою лісовою дорогою. Сніг тут не був розчищений, а лише злегка утрамбований. Разом з тим «БМВ» йшов майже з попередньою швидкістю. Вертоліт летів прямо над ним, радист підтримував зв’язок зі Шремом і Чемпінем.

— Тут зараз буде залізничний переїзд, який охороняється, — сказав Добжинський. Цей чоловік знав воєводство, як свої п’ять пальців. — На жаль, ми не можемо з ними зв’язатися рацією і перекрити переїзд.

— Вони вже проскочили переїзд. — Качановський не відривав очей від машини.

Вертоліт летів над шосе на невеликій висоті. Паралельно шосе тягнулась залізнична колія. Блакитна машина вискочила з лісу біля самісінького полустанка, переїхала через рейки і, не виїжджаючи на шосе, рушила уздовж залізничної колії грунтовою дорогою у бік Костіна.

— Спритники! — У голосі майора мимоволі прохопилося захоплення. — До Костіна усього п’ять кілометрів, а рухаючись уздовж насипу, вони уникнуть перекриття на шосе.

Радист уже передавав костінській міліції повідомлення про те, що машина із злочинцями рухається вздовж залізниці.

Машина їхала не дуже швидко: заважали снігові замети, та й сама дорога вся була у вибоїнах. І все ж до Костіна залишалося всього декілька хвилин їзди — сумнівно, що міліція наспіє.

Ось і перші вулиці містечка. Машина звернула на одну з них, не поспішаючи прослідувала до центру і зупинилась перед одним з найсолідніших приміщень.

— Що за чорт! — здивувався Добжинський. — Це ж відділення міліції.

Із машини вийшло двоє чоловіків і швидкою ходою попрямували у приміщення міліції.

— Здаватись пішли, — вирішив радист. — Зрозуміли, що не втекти.

— Негайно спускаємось, — закомандував майор.

— Тут поряд школа з великим футбольним полем, — відізвався пілот. — Спробую там приземлитися.

Якраз стало в пригоді ідіотське розпорядження якогось бюрократа із міністерства освіти про асфальтування шкільних спортивних майданчиків — щоб на них не можна було займатись ніякими видами спорту. Вертоліт з оглушливим гулом повільно спустився і обережно торкнувся полозами асфальту.

У школі перервали заняття. Незважаючи на холод, порозчинялись усі вікна: у них з’юрмилися голови цікавих. За сіткою, що відгороджувала майданчик від вулиці, зараз же зібрався натовп роззяв, який зростав на очах. Це б пак! Ні з того, ні з сього посеред Костіна сів вертоліт!

Як тільки полози залізної бабки торкнулись асфальту, майор Добжинський вискочив із машини і, забувши про солідність, побіг до приміщення міліції. Качановський і радист намагались не відставати. Біля вертольота залишився тільки пілот.

Як ураган увірвався майор Добжинський у відділок міліції.

— Де вони? — кинувся до чергового.

— У начальника, — показав той на двері.

Майор без стуку штовхнув їх і увійшов.

За столом сидів начальник костінського відділення міліції капітан Новицький. Перед ним стояли двоє молодих чоловіків, поруч — двоє міліціонерів. При появі познанського начальства капітан скочив з місця:

— Товаришу майор, дозвольте доповісти. Прибули ці двоє і заявили, що знайшли і доставили у відділення міліції машину «БМВ» блакитного кольору.

Добжинський привітався з капітаном, відрекомендував йому варшавського колегу і, зайнявши місце поруч з начальником відділення, приступив до допиту.

— Ім’я, прізвище? — спитав він першого з молодих людей.

— Вацлав Малковський.

— Місце проживання?

— Село Нова Волька під Корніком.

— Що?!

— Село Нова Волька під Корніком, — повторяв молодий чоловік.

— Паспорт є?

Хлопець дістав з кишені і поклав на стіл пошарпаний паспорт. Майор уважно вивчив документ. Здавалось, він не вірить власним очам.

— А ти? — звернувся він до другого молодого чоловіка.

— Богуслав Пайдек.

— Де мешкаєш?

— Також у селі Нова Волька під Корніком. — І, не чекаючи особливого запрошення, поклав на стіл свій паспорт.

— Звідки у вас ця машина, блакитний «БМВ»?

— Знайшли, — відповіли обоє хлопців в одно.

— Тільки не брехати.

— Ми насправді її знайшли.

— Хай говорить хтось один. Ну хоча б ти, — тицьнув майор на того, що був вищий на зріст. — Розказуй усе до ладу.

— Наше село, — почав Богуслав Пайдек, — знаходиться за три кілометри від Корніка. І я і ось він, мій друзяка, працюємо на машинно-тракторній станції у Корніку. На роботу ми частіше їздило на мотоциклі. У нас в обох мотоцикли марки «ВСМ», от ми і їздимо раз на моєму, раз на його. Позавчора поїхали на його керосинці. А їхати треба через ліс, дорога погана. Напередодні ще сніг виспав. Мотор деренчав, а на півдорозі і зовсім заглух. Саме на тому місці, де відходить дорога до лісової сторожки, котру німці спалили під час війни. Тепёр цією дорогою інколи возять з лісу дрова…

— Та ти про машину кажи, — перебив майор.

— А я й кажу, як усе було. Вацек почав порпатися у двигуні, а я на цю дорогу звернув, приспічило мені. І побачив удалині якийсь білий горбочок. Що таке, думаю. Підійшов ближче — і очам своїм не вірю: невже машина? Та ще яка! Відгріб сніг, натиснув на ручку — дверцята не зачинені. Усередині нікого, а в замку запалювання ключ стирчить.

— І ви думаєте, я повірю цій казочці?

— Та побий мене боже, якщо неправду кажу. Підкликав Взцека, той також диву дається. Очистили ми машину від снігу, щітка в машині була. Дивимось — машина зовсім нова. Ми ще уважно розгледіли — ніде ніяких пошкоджень. Сів я за кермо. Ключика повернув. Двигун запрацював одразу. Що робити? Вацек каже: давай візьмемо машину собі, тримати будемо в сараї. А якщо знайдеться господар, віддамо. Нам ще грошенят відвалять, як за знахідку.

— І довго ти брехатимеш?

— Ну, може, про гроші за знахідку ми не говорили… Сів я за кермо, вивів машину на шосе. Вацек насилу налагодив свій мотоцикл, за мною прилаштувався. Приїхали у Вольку, прямо до нашої клуні. Відчинив я обидві половинки дверей, машину усередину загнав. Помістилась. Зачинив двері. Думаю, ніхто не