Читати книгу - "Пірат"

Бейдр повернувся до приватного детектива.

— І що ви довідалися?

Пан Дюпре дістав декілька аркушиків із внутрішньої кишені піджака і розгорнув їх. Один примірник він поклав на стіл перед Бейдром, один дав Дікові, а ще один тримав у власній руці.

— На цьому аркуші паперу надруковані прізвища всіх людей, з якими ваша дочка контактувала на цьому тижні, а також час і місця їхніх зустрічей.

Бейдр пробіг очима папірець. Всі інші прізвища переважило одне: Алі Ясфір. На цьому тижні Лейла зустрічалася з ним п'ять разів, вчора — двічі. Повторялися декілька інших прізвищ, та вони були йому незнайомі.

Він підвів очі на приватного детектива.

— Боюсь, що ваша дочка тримається небезпечної компанії, мсьє,— мовив детектив. — Майже всі прізвища в цьому переліку — відомі арабські терористи або партизани і як такі перебувають під пильним наглядом швейцарської поліції. Вони молоді, і, видається, що чоловік по імені Ясфір надає їм найбільшу фінансову підтримку.

Отож, швейцарська поліція зітхнула з полегшенням, коли Фуад Азіз та Рамадан Сідкі, два чоловіки, які вважаються мастаками у використанні бомб та зброї, сіли з вашою дочкою у літак і вилетіли з країни. Хочу запевнити, що нової в'їзної візи їм не дадуть ніколи.

Якийсь час Бейдр вивчав папір.

— Що-небудь іще?

— Тільки це, пане,— відповів Дюпре. — Я взяв на себе сміливість зателефонувати до школи в Монтре, де навчалася ваша дочка. Я сподівався отримати деяку інформацію про дівчат, з якими вона бачилася. Та вони не могли відповісти мені нічого певного, окрім того, що вони не бачили вашої дочки від травня цього року, коли вона полишила школу в супроводі містера по імені Ясфір, який назвався вашим співробітником. У школі сказали, що вони мали намір приєднатися до вас на кінофестивалі в Каннах. Назад вона так і не повернулася.

Бейдр поглянув на Діка, потім на приватного детектива.

— Щиро вам дякую, містере Дюпре. Ви нам дуже допомогли.

Детектив зітхнув.

— Сучасні діти,— він чисто по-французьки розвів руками. — У мене самого дочка такого віку. Ніхто не знає, що у них на думці. — Він уклонився. — Коли знадобиться якась поміч від мене, не сумнівайтеся, викликайте,— він уклонився Дікові і вийшов з кабінету.

Дік обернувся до Бейдра.

— Мені не подобається те, про що я думаю, а вам?

— Мені теж,— Бейдр глибоко зітхнув. — Але тепер ми принаймні знаємо, що літак у безпеці, хоч і не знаємо де він.

— Це великий літак. Такого велетня надовго не заховаєш.

— Можливо,— голос Бейдра прозвучав ухильно.

— Що ми зараз зробимо?

— Будемо чекати.

— Чекати? — в голосі Діка прозвучало здивування.

— Так,— Бейдр підвів на нього погляд. — Ми гадали, який буде наступний крок Алі Ясфіра. Тепер ми знаємо. Скоро він зв'яжеться з нами, щоб сказати нам, чого йому треба.

Вони стояли на узліссі невеличкого лісу і дивилися на срібний «Боїнг-707», що залишився позаду. Дев'ять чоловіків повзали по літакові, натягуючи маскувальну сітку, щоб його не було видно згори. Щоб запримітити його з іншого літака, треба було пролетіти над ним на висоті меншій аніж двадцять футів.

Джордана обернулася до Гайяда, що стояв поруч з нею, не відриваючи погляду від літака.

— Ви посадили його чудово, капітане. Дякую вам.

— Якусь мить було трохи моторошно. Я думав, що ми вріжемось в оті дерева, в кінці злітної доріжки. — Він повернув голову, щоб ще раз глянути на літак. — Як ви гадаєте, чому вони збудували таку велику злітну смугу в горах? З виду можна сказати, що нею не користувалися принаймні років зо три.

— Я б не хотіла цього знати, капітане,— відповіла вона.

До них підійшов чоловік по імені Фуад.

— Гей, ви. Пішли звідси,— в його англійській мові чулася американська вимова. Він показав своїм пістолетом на ліс.

Джордана підійшла до дітей, які стояли між їхньою нянькою та її служницею Магдою. Хлопці спостерігали за маскуванням літака з великою цікавістю. Вона взяла їх за руки і стала чекати.

Попереду них стояли два вояки в грубих, погано підігнаних мундирах. На них не було ніяких знаків, які б вказували на приналежність до якої-небудь армії, якщо така існувала. По сигналу Фуада вони очолили колону. З'явилися ще декілька вояків, що йшли з боків; інші прилаштувалися ззаду. Зброя всіх була наведена на них.

Джордана з дітьми йшла мовчки. Ні Лейли, ні Рамадана ніде не було видно. З літака вони вийшли першими і через кілька хвилин після приземлення зникли.

Ліс ставав дедалі густішим і гілки дерев та кущів чіплялися і роздирали їхній одяг. Джордана намагалася прикривати дітей, та десь за десять хвилин їхні обличчя та руки були геть подряпані. Вона обізвалася до няньки:

— Анно, якщо ти, Магда, Маргарита та я будемо йти спереду, а діти зразу позад нас, їх не так буде дряпати.

Нянька кивнула, наблизилися до них і інші дівчата, утворивши підкову, з дітьми посередині.

Через кілька хвилин вони вийшли з лісу на вузький ґрунтовий шлях. Там стояли два джипи, в кожному — по водію.

— По машинах! — наказав Фуад. — Жінки з дітьми сідають у першу машину, чоловіки — в другу.

Через мить машини рушили вверх по дорозі. То була вузька, нерівна, подзьобана вибоїнами дорога, що то заводила в ліс, то виводила з нього, але