Читати книгу - "Містер Мерседес"

не знайти

сьогодні або завтра. Вони можуть продовжувати його шукати й на наступному

тижні. А якщо таки знайдуть, самого Брейді не буде ніде поблизу машини.

— Ніхто, окрім вас, — наполягає вона. — І тільки з нашою допомогою.

— Холлі…

— Як ви можете здаватись? — кричить вона на нього. Стиснувши одну руку в

кулак, вона б’є себе в центр лоба, залишаючи там червону відмітину. — Як

ви можете? Джейні любила вас! Начебто вона була навіть вашою коханою! А

тепер вона мертва! Як та жінка нагорі! Вони обидві мертві!

Вона замахується, щоб вдарити себе знову, та Джером перехоплює її руку.

— Не треба, — каже він. — Будь ласка, не бийте себе. Мені від цього стає

вкрай зле.

Холлі починає плакати. Джером незграбно її обіймає. Він чорний, вона

біла, йому сімнадцять, а їй за сорок, але для Ходжеса Джером схожий на

батька, який втішає свою дочку, котра прийшла додому зі школи й

розказала, що ніхто не запросив її на Весняний бал.

Ходжес дивиться на маленьке, але ретельно доглянуте заднє подвір’я

Хартсфілдів. Він також почувається вкрай зле, і не лише через Джейні, хоча й це вже достатньо погано. Йому вкрай зле на душі через тих людей

біля Міського Центру. Йому вкрай зле через сестру Джейні, якій вони

відмовлялися вірити, яку паплюжили в пресі та яку потім довів до

самогубства парубок, який жив у цьому будинку. Він навіть почувається

вкрай зле через те, що не спромігся звернути увагу на слова місіс

Мельбурн. Він розуміє, що Піт Гантлі в даному випадку зняв би з нього

відповідальність, а це ще гірше. Чому? Тому що Піт не такий вправний у

цім ділі, яким усе ще залишається він, Ходжес. І ніколи Піт не стане

таким, навіть у найвдаліший для нього день. Достатньо добрий парубок і

справжній трудяга, але…

Але.

Але є одне але.

Усе це нічого не змінює. Йому треба подзвонити та про все повідомити, навіть коли це відчувається, як смерть. Якщо решту відсунути вбік, залишається єдине: Керміт Вільям Ходжес опинився в глухому куті. Брейді

Хартсфілд розчинився в повітрі. Якась ниточка може матися в тих

комп’ютерах — щось таке, що підкаже, де він зараз, які в нього можуть

бути плани, або й те, й інше разом, але Ходжес не має до них доступу.

Також не має для нього виправдання у продовженні приховування імені й

опису людини, яка вчинила Бійню при Міському Центрі. Можливо, Холлі й

права, можливо, Брейді Хартсфілд уникне арешту та вчинить якийсь новий

жорстокий злочин, але kermitfrog19 не має вибору. Єдине, що йому

залишилося зробити — це прикрити Джерома й Холлі, якщо зможе. Наразі він

навіть може не спромогтися на це. Доскіпливий дідок з дому навпроти бачив

їх, врешті-решт.

Він виходить на ґанок і розкриває «Нокію» — телефон, яким він сьогодні

користався більше, ніж за весь час відтоді, як був вийшов на пенсію.

Він думає: «Ну хіба це не паскудство?»

І швидкісним набором телефонує Піту.

16

Піт відповідає на другому гудку.

— Напарнику! — кричить він збуджено.

На задньому фоні чути жебоніння голосів, і Ходжес спершу думає, що Піт

зараз десь у барі, напівналиганий і вже на шляху до повного хлюща.

— Піте, мені треба поговорити з тобою про…

— Йо, йо, я висповідаюся тобі про все, що захочеш, тільки не тепер. Хто

тобі подзвонив, Іззі?

— Гантлі! — кричить там хтось. — Шеф буде тут о п’ятій! З пресою! Де той

чортів ОЗГ?

— ОЗГ, офіцер зі зв’язків з громадськістю. «Піт не в барі і не п’яний, —

думає Ходжес. — Він просто нахер такий радісний, що ледь не стрибає вище

місяця».

— Ніхто не дзвонив мені, Піте. Що там відбувається?

— Ти не знаєш? — сміється Піт. — Просто найбільший улов зброї в історії

нашого міста. Можливо, найбільшій в історії США. Сотні М2 та HK91, гранатомети, мало не йобані лазерні гармати, ящики «Лахті L-35» в

ідеальній кондиції, російські «АН дев’яті» ще в мастилі… тут цього добра

достатньо, щоб озброїти дві дюжини східноєвропейських ополчень[329]. А

боєприпасів! Господи-Ісусе! Їх тут напаковано заввишки як два поверхи!

Якби в цьому йобаному ломбарді почалася пожежа, весь Лоутавн злетів би до

небес!

Сирени. Він чує сирени. Ще крики. Хтось комусь іншому гукає, щоб вище

піднімали драбину.

— У якому ломбарді?

— «Король Порядності — Ломбард & Кредити», на південь по МЛК-авеню. Ти

знаєш це місце?

— Йо…

— І вгадай, хто ним володіє? — Але Піт занадто збуджений, щоб дати йому

час на здогадку. — Алонсо Моретті! Второпав?

Ходжес ніц не второпав.

— Моретті — це онук Фабріціо Аббасіа, Білле! Фаббі Носа! Ну що, наводиться фокус тепер?

Спершу йому все одно нічого не ясно, оскільки, коли Піт з Ізабель його

допитували, він просто висмикнув прізвище Аббасіа зі своєї ментальної

картотеки старих справ, як когось, хто міг бути до нього вороже

налаштованим… а таких за роки набереться кілька сотень.

— Піте, власник «Короля» чорний. Там усі такі бізнеси належать чорним.

— А от хера. На вивісці ім’я Бертонна Лоренса, але заклад в оренді, сам

Лоренс і є лише вивіскою, і він зараз виспівує геть про все, як по нотах.

А хочеш найкраще? Частина цього улову належить нам, бо пара патрульних

копів стартонули цю справу десь за тиждень до того, як тих торговців

збиралися скрутити хлопці з «Ей-Ті-Еф». Усі детективи департаменту зараз

тут. Шеф уже в дорозі, а з ним і караван преси більший за Парад «Мейсіз»

на День подяки[330]. Нізащо федералам не прибрати все це собі до рук.

Нізащо! — Цього разу його сміх звучить абсолютно божевільно.

«Усі детективи департаменту, — думає Ходжес. — Таким чином, що

залишається на Містера Мерседеса? А мізер, от що, азохенвей».

— Білле, я мушу йти. Це… друже, це фантастично.

— Авжеж, ти тільки спершу скажи, який це має стосунок до мене.

— Той, що ти казав. Бомба в машині, то була помста. Моретті хотів криваво

відплатити за свого діда. На додаток до гвинтівок, кулеметів, гранат, пістолетів та різної іншої вогнепальної зброї там іще мається щонайменше

чотири дюжини ящиків листів деташиту компанії «Гендрикс Кемікелз»[331].

Ти знаєш, що це таке?

— Гумована вибухівка.

От тепер наводиться фокус.

— Йо. Її підривають азидо-свинцевим детонатором, а ми вже знаємо, що саме

такий тип було використано для підриву