Читати книгу - "Містер Мерседес"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
машині. Хімічного аналізу самої вибухівки ми поки ще не маємо, але коли
отримаємо, з’ясується, що там був якраз деташит. Можеш бути певним. Ну й, щасливчик же ти сучий син, Білле.
— Це так, — каже Ходжес. — Я такий.
Він може собі уявити картинку перед «Королем Порядності»: копи й агенти
«Ей-Ті-Еф» повсюди (імовірно, вже сперечаються щодо юридичного
підпорядкування цієї справи), і весь час під’їжджають нові й нові.
Лоубраяр перекрито, мабуть, заблоковано й МЛК-авеню. Збираються натовпи
ґав-зівак. Невдовзі з’являться шеф поліції та інші добірні великі цабе.
Не омине нагоди виголосити промову мер. Плюс усі ті репортери, знімальні
групи й фургони прямої телетрансляції. Піт сходить на лайно від
збудження, а Ходжесу заводити довгу та складну оповідку про Бійню при
Міському Центрі та комп’ютерний чат-сайт, що називається «Під Блакитною
Парасолькою Деббі», про мертву мамуню, яка, либонь, допилася сама до
смерті, і про збіглого майстра з ремонту комп’ютерів?
Ні, вирішує він. Не буду.
Тож він бажає Піту удачі й натискає кнопку КІНЕЦЬ.
17
Коли він повертається назад до кухні, Холлі там нема, хоча він її чує.
Здається, ніби Холлі Мимря перетворилася на Холлі Проповідницю
Воскресіння. Безпомилково, її голос звучить з отією специфічною
модуляцією «добрий Господь Всемогутній», принаймні в цю мить.
— Я з містером Ходжесом і його другом Джеромом, — каже вона. — Мамо, вони
мої друзі. Ми чудово пообідали разом. Зараз ми роздивляємося певні
краєвиди, а ввечері матимемо гарну вечерю разом. Ми розмовляємо про
Джейні. Я можу це робити, якщо мені хочеться.
Навіть у своєму замішанні через їх поточну ситуацію і безупинну печаль по
Джейні, Ходжеса надихає те, як Холлі відстоює себе перед тіткою
Шарлоттою. Він не може бути упевненим, що це діється вперше, але заради
Бога живого, можливо, це так.
— Хто кому подзвонив? — питає він у Джерома, киваючи в бік її голосу.
— Зателефонувала Холлі, але ідея була моєю. У неї був вимкнутий телефон, щоб мати не могла їй додзвонитися. Вона не хотіла цього робити, поки я не
сказав, що її мати може подзвонити копам.
— Ну то й що, що я це зробила? — каже тепер Холлі. — Машина належала
Олівії, і це не схоже на те, ніби я її вкрала. Я повернуся на ніч, мамо.
А поки що залиш мене в спокої!
Вона заходить назад до кімнати така розчервоніла, виклична, очі юні, і
дійсно гарна.
— Ти супер, Холлі! — каже Джером, піднімаючи руку для високої п’ятірки.
Вона ігнорує його жест. Її очі — все ще роз’ярені — вчепилися в Ходжеса.
— Якщо ви дзвонили в поліцію і я потраплю в неприємності, мені на те
байдуже. Але якщо ви цього ще не робили, ви не мусите. Вони його не
зможуть знайти. Ми зможемо. Я знаю, що ми зможемо.
Ходжес розуміє, що, якщо арешт Містера Мерседеса є важливішим для когось
на землі більше, ніж для нього, цією людиною є Холлі Джібні. Можливо, вперше в своєму житті вона робить щось значуще. І робить це разом з
людьми, яким вона подобається і які її поважають.
— Я притримаю цю справу трішки довше. Здебільша тому, що копи саме
сьогодні зайняті дечим іншим. Кумедна річ — чи радше, тут присутня іронія
— це те, що вони вважають, ніби те пов’язано зі мною.
— Про що ви говорите? — питає Джером.
Ходжес кидає погляд собі на годинник і бачить, що вже двадцята хвилина по
другій. Вони пробули тут достатньо довго.
— Поїхали до мене додому. Я вам усе розповім дорогою, а потім ми зможемо
ще раз обсмоктати нашу справу. Якщо ні до чого не дійдемо, тоді я знову
подзвоню моєму старому напарнику. Я не ризикну, щоб десь сталося нове шоу
жахів.
Хоча ризик тут вже присутній, і він бачить з їхніх облич, що й Джером, і
Холлі розуміють це не гірше за нього.
— Щоб подзвонити матері, я пішла в той маленький кабінетик при вітальні,
— каже Холлі. — Там є ноутбук місіс Хартсфілд. Якщо ми їдемо до вас
додому, я хочу забрати його з собою.
— Навіщо?
— Може, мені вдасться дізнатись, яким чином зайти в його комп’ютери. Вона
могла десь занотувати клавішні команди або пароль, який активується
голосом.
— Холлі, це здається малоймовірним. Такі психічно хворі парубки, як цей
Брейді, приділяють величезну увагу тому, щоб приховати від усіх, ким вони
насправді є.
— Це я знаю, — каже Холлі. — Звісно, що я це знаю. Тому що сама психічно
хвора, і я намагаюся це приховувати.
— Нумо, Холлі, ходімо. — Джером намагається взяти її за руку. Холлі йому
не дається. Натомість вона дістає з кишені сигарети.
— Я хвора, і я знаю, що я хвора. Моя мати також це знає, і вона за мною
назирає. Вона стежить за мною. Тому що вона бажає мене захищати. Місіс
Хартсфілд мусила б робити так само. Він був її сином, врешті-решт.
— Якщо та жінка Лінклаттер у «Дискаунт Електронікс» має рацію, — каже
Ходжес, — місіс Хартсфілд більшість часу залишалася в сраку п’яною.
Холлі відповідає:
— Вона могла бути високофункціональною п’яничкою. Чи у вас є якась краща
ідея?
Ходжес здається.
— Окей, беріть ноутбук. Та й що за чорт.
— Не зараз, — каже вона. — Через п’ять хвилин. Я хочу викурити сигарету.
Я вийду на ґанок.
Вона виходить надвір. Сідає. Закурює.
Ходжес гукає крізь сітчасті двері:
— Коли ви стали такою рішучою, Холлі?
Вона не обертається для відповіді:
— Коли я побачила, як на вулиці горять шматки моєї кузини.
18
За чверть до третьої того дня Брейді виходить зі своєї кімнати в «Мотелі
6» подихати свіжим повітрям і стежить за «Курником»[332] на протилежному
боці автотраси. Він переходить дорогу й замовляє собі останню в житті
їжу: «Насолоду-квоктуху» з додатковою підливою і салатом з капусти. У
ресторанній секції майже порожньо, і він несе свою тацю до столика біля
вікна, щоб посидіти на сонечку. Невдовзі його для нього не стане, тож
чому б йому ним не повтішатися, поки ще може.
Їсть він повільно, згадуючи, скільки разів він привозив з «Курника» їжу
додому та як його мати завжди просила, щоб «Насолода-квоктуха» була з
подвійною підливкою. Він замовив її улюблену страву, навіть не думаючи
про це. Це викликає сльози, і він витирає їх паперовою
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Містер Мерседес», після закриття браузера.