Читати книгу - "Якщо на землі є пекло"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«ДЕЗИНФЕКЦІЯ!»
«ДУШОВА!»
«ДОТРИМУЙТЕСЬ ТИШІ!»
«ДОТРИМУЙТЕСЬ ПОРЯДКУ І ЧИСТОТИ!»
Та найкраще вималюваний ще один заклик, який вражав своїм відвертим цинізмом:
«ВІДВІДУВАЧІ! БУДЬТЕ ВЗАЄМНО ВВІЧЛИВІ!»
Стелю камери підпирало кілька бетонних колон. Між колонами стриміли дві вертикальні труби, обплетені дротом, внизу дірчасті. Крізь бетонну стелю і дах газової камери ці труби виходили на поверхню і там закінчувалися герметичними клапанами, через які есесівці засипали «циклон» — кристалічну речовину голубуватого кольору, яка, вступаючи в реакцію з повітрям, перетворювалася на сильно діючий отруйний газ.
Аж після війни світ дізнався про те, що «циклон» — це кристалізована синильна кислота, яка вироблялася за наказом Гіммлера фірмою «Дегеш» з допомогою фірми «Теш і Штабенов». Склади цих фірм розташувалися в місті Десау. За чотири роки освенцімські есесівці одержали там двадцять тисяч кілограмових банок «циклона». Частина смертоносного запасу була знайдена в Освенцімі після звільнення Радянською Армією. Для отруєння тисячі чоловік вистачало однієї банки «циклона», причому цей процес тривав не більше п’ятнадцяти хвилин. Кристали «циклона» по трубах падали у газову камеру, розсипаючись крізь дірки в трубах по бетонній долівці, і перетворювалися на газ, який важкими хвилями розповзався навколо, піднімаючись дедалі вище. Приречені оскаженіло гасали по усьому приміщенню, затоптуючи слабших, намагаючись втекти від смертоносних хвиль, рвали у себе на обличчі шкіру, лізли на стіни, божеволіли... І врешті-решт гинули в страшних муках...
Якщо ж ешелонів з людьми надходило багато, есесівці (з метою прискорення процесу газації), засипали у газову камеру не одну, а дві банки «циклона». В такому випадку процес отруєння скорочувався до кількох хвилин.
Незважаючи на надсекретність, в’язні Освенціма, особливо підпільники, знали усе про газові камери й крематорії. Знали все це і щойно привезені жертви з Явожно. У газовій камері їх охопила дика паніка. Сотні напівживих людей повзали по бетонній підлозі, ридали, волали, нестямно кричали, проклинаючи фашистських катюг. Це була жахлива агонія фактично вже знищених людей. Майже ніхто уже не мав сил звестися на ноги, тим більше, що покалічилися при падінні па бетонний спуск. Поламані руки і ноги, хребти, розбиті голови, зяючі рани...
І раптом, заглушивши передсмертний шарварок, пролупав могутній бас «отченашника»:
— Брати во Христі! Врятуймо наші душі! Помолімося всевишньому, отцю нашому милосердному, господу-богу пренайсвітлішому! Він дарує нам останню можливість...
А нагорі закінчувалось розвантажування. Там сталась невеличка заминка. П’яний есесівець-шофер перекинув самоскид не точно над спуском, а трохи далі, і зондеркомандівцям довелося вручну скидати в підземелля півсотні в’язнів. Есесівець Молл, начальник усіх освенцімських крематоріїв, ледве тримався на ногах від шнапсу і п’яно покрикував на підлеглих. Та зопдеркомандівці й так працювали в шаленому темпі — оскаженіло жбурляли у підземелля висипану на землю «сировину».
Перед очима Володі один за одним летіли, як снопи, висхлі людські тіла і з усього маху гепалися на підлогу в загальну купу. Він одвів погляд — раптом побачив з іншого боку під стелею малесеньке оглядове віконце. Через скло цього віконця, як тюремщик крізь вічко в дверях, есесівський черговий по крематорію спостерігав за жертвами. Володя побачив його голову, притулену до шибки. Ось він підніс руку з годинником майже до носа, подивився на годинник і, мабуть, натиснув кнопку сигналізації, бо в приміщенні й надворі пролунало три короткі гудки. Після цього есесівець натягнув протигаз. У Володі шалено закалатало серце, йому забракло повітря. На мить здалося, що вже пустили газ.
І тут зненацька погасло світло, все навколо огорнула чорна пітьма. Не тільки Володя, а й усі, хто ще не знепритомнів, подумали, що світло вимкнули есесівці, що почалася газація. На деякий час обірвався відчайдушний крик, вщух лемент, і всі завмерли. «От і кінець: хвилина мук — і все»,— подумав Володя, з жахом вдивляючись у непроглядну пітьму, не маючи й гадки про те, що все це було прикрою несподіванкою і для есесівців. Адже світло погасло не тільки в крематорії, а й в усьому таборі: погасли і освітлені смуги, і прожектори на сторожових вежах, і ліхтарі на дорогах, і лампочки в усіх приміщеннях.
Лише у дворі крематорію гуркотіли мотори щойно розвантажених машин.
— Повітряна тривога! Погасити фари! Повітряна тривога!
Кричав начальник освенцімських крематоріїв есесівець Молл. Дарма що був п’яний як чіп, проте командувати умів, його всі боялися. А ще більше боялися повітряної тривоги. Магічне слово «флігералярм!» підхопили есесівські горлянки, воно полетіло по ланцюжку від вежі до вежі довкола усього Біркенау. У дворі крематорію серед есесівців замішання. Молл побіг до телефону, щоб зв’язатися з начальством і з’ясувати, що робити з новою партією «сировини», яку щойно скинули в газкамеру. З ним побіг і капо Камінський.
Фари машин погашені. У п’яного шофера заглух мотор, і самоскид стоїть біля бетонного спуску з піднятим кузовом. Залізні двері газкамери ще не закриті. Неподалік нестямно валують вівчарки, роздратовані крематорійним смородом і шарварком. Захекані зондеркомандівці, скориставшись відсутністю начальства, збилися докупи й похапцем закурюють, дехто припав до фляги із шнапсом. Усі інші машини теж стоять біля крематорію з погашеними фарами, але мотори працюють — шофери ждуть вказівок Молла.
У ще не зачиненій газовій камері знову лунає бас « отченашника »:
— Брати во Христі! Останній шанс врятувати грішні душі! Молімося! Останній шанс! Слава всевишньому! Сла-а-ва-а!
Володя ніби й не чує божевільного. Він розумом і серцем вловив теж останній, але зовсім інший шанс: якщо й не врятуватися,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо на землі є пекло», після закриття браузера.
