Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

прочитала їх уголос: північ, південь, захід, схід. Повітря у печері ще більше загусло, запахло озоном, стало холодно. Чомусь виникло відчуття небезпеки. Тоді я прочитала руни за годинниковою стрілкою: почала з півночі, а закінчила заходом. Холод не зник, але повітря полегшало. Не знаю, як, але я раптом усвідомила, що можу впливати на оточуюче середовище. Це дуже дивне відчуття... Ну, от як можна рухати повітря віялом, а в мене це виходить без нього, подумки...

— Бути того не може! — вигукнув дуже здивований Горанг III. — Жінки неспроможні опанувати управління цим силовим полем. Не було жодного вдалого випадку!

— Можуть, — заперечив Ідар. — Я ж сам відчув, що після того, як прозвучали назви рун, у печері змінилися властивості повітря.

— Ідар підказав мені, — далі вела королева, — що треба створити зону безпеки довкола Престолу, нашого тимчасового прихистку, а інші приміщення палацу накрити загущеним полем...

— Мова не про те, — знову втрутився привид суверена. — Управляти полем — це спадкова здатність лише старшого члена правлячої династії, і виключно чоловічої статі. Віддавна — династії Вепрів, тепер — вже Азборанів.

— Тепер я, здається, розумію власні відчуття, які почали виникати ще у парку і дедалі посилюються, — вигукнув Нод. — Я відчуваю, що за допомогою цього поля можна викинути усіх заколотників не те що з палацу, а й з Аріоду, — самовпевнено заявив він.

— Не можна, Ваша ясновельможносте, — королева вперше звернулася до Нода як до герцога. — По-перше, поле не відрізнить заколотників від тих, хто лишився вірним присязі, а по-друге, я мала відчуття, що управляю полем лише у стінах палацу.

— А мені здається, що я цілком можу керувати ним по всьому місту, — наполягав Нод. — Пропоную відразу спробувати!

— Зачекайте, я збагнув, у чому річ, — втрутився Пилип, який до того усім своїм виглядом намагався показати, що геть не здивований валом містичних обставин, у яких опинився. — Дедуктивний метод спонукає припустити, що ясновельможний герцог Нод як спадковий носій властивості управління полем має більшу кількість ступенів свободи у цій справі, а Ваша величність, — добропорядний вишукано вклонився королеві, — набули цієї можливості завдяки заклинанню, записаному рунами, тож для Вас вона є обмеженою та, гадаю, тимчасовою.

— Пилипе, хіба ти мав справу із такими явищами? — здивувався Самус.

— Жодного разу! Я лише логічно припускаю, що природна властивість є сильнішою за набуту із допомогою запасного пристрою.

— Цілком логічно припускаєте, — погодилася королева. — Щойно герцог наблизився до престолу, я відчула, що втрачаю контроль над полем.

— Ну, слава Зорі, — полегшено зітхнув Горанг. — Нарешті відновлюється правильний порядок речей!

— Тоді не гаймо часу! — зраділа королева. — Ноде, давайте, Ви створите прохід до моїх покоїв — якщо вже Ідар не приніс писало, папір та печатку, скористаємося ними у моєму кабінеті.

— Не варто квапитися із заповітом, Ваше величносте, — Нод востаннє спробував ухилитися від перспективи посісти трон. — Усі небезпеки для Вас скоро будуть позаду. Царюйте на здоров'я!

— І чому це Ваша ясновельможність вирішили, що теперечки, після останніх подій, я писатиму заповіт? — хитро посміхнулася королева. — Замість цього я хочу зректися корони, бо ми усі щойно переконалися, хто є справжнім господарем престолу Ланоду.

— Правильно, — не змовляючись, підтримали її Самус та Горанг.

— Я так само вважаю, — менш енергійно приєднався до них Ідар.

— Одну хвилиночку! — втрутився добропорядний. — Наскільки я розумію, йдеться про визнання пана герцога Нода Азборана законними сувереном Ланоду та про акт зречення Вашою величністю престолу на його користь?

— Саме про це! — нетерпляче вигукнув Самус. — Хіба незрозуміло?

— Так от, — повагом мовив Бобошко. — Нагадую, що заколотники оголосили про створення ДКНС. Підданці можуть запідозрити, що метою заколоту саме й було зречення на користь ясновельможного пана Нода! Це кепський початок правління!

— Що ти пропонуєш? — нетерпляче запитав Самус.

— Усі дії щодо зречення Вашої величності мають бути щонайпублічнішими — лише тоді вони отримають необхідну широку легітимність, — терпляче пояснив Пилип. — Це треба для визнання нового короля як народом Ланоду, так і іноземними державами. Позаяк герцог керує полем, від заколотників ми убезпеченні.

— А таки-так, — погодилася королева. — Тож прошу шановне панство, включно із потойбічними суб'єктами, — вона зробила елегантний жест рукою у бік туманності фантому, — супроводжувати нас до внутрішніх покоїв. Маємо на сьогодні чимало справ, які зручніше робити у звичній обстановці, а не сидячи на сходах престолу.

— Як буде завгодно Вашій Ланодській величності, — Горанг, відповідаючи майбутній найпочеснішій пенсіонерці країни, наразі вжив повне титулярне звертання до суверенів.

— Хіба нам не слід зачинити вхід до печери? — нагадав Ідар.

— Я й забула на радощах, — Ауранія озирнулася у пошуках пляшки.

— Дозвольте, я зазирну туди, — Нод, дочекавшись дозвільного поруху вій королеви, зник за балдахіном.

— Допоможи герцогові, Ідаре! — наказала Ауранія коханому, і той поквапився за Нодом.

Удвох вони спустилися у печеру. Руни на підлозі світилися дійсно дуже дивним, сірим сяйвом, яке Нодові, утім, вже доводилося бачити під час падіння у море метеориту. Ідар відразу прихопив пляшку з коньяком, яка, виявилося, так і стояла біля порогу, через який нещодавно перечепилася королева. Варто було Нодові торкнутися рун, як вони одна за одною згасли. У повітрі розлився високий кришталевий звук, та відразу стих. Хлопець відчував, що цілком перебрав на себе управління силою престолу. Повернувши на місце плиту в підлозі, молоді люди приєдналися до компанії, яка чекала на них перед балдахіном. Ауранія як можна непомітніше забрала у кухарчука пляшку.

— Рушаймо! — наказала вона.

Нод, всупереч етикету, першим рушив від престолу до головного виходу із зали, бо йому так зручніше було створити еліпсоїдну «зону нормальної фізики» збільшеного розміру, щоб усі вільно вмістилися у ній. Королева під руку з Ідаром йшла за ним, тоді Самус з Пилипом, а слідом привид. Важкі на вигляд головні двері тронної зали легко відчинилися обома стулками від поштовху поля. Тоді Нод спробував одні за одними відчинити усі двері парадної анфілади, і це йому вдалося — з легким шурхотом двері відчинялися, поступово відкривши усю пишноту розкішних залів аж до колонади над монументальними головними сходами.

Коли вони опинилися у вестибюлі, Ауранія аж скрикнула від побаченого: придворні, військові, прислуга лежали або сиділи,