Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

— Припустімо, що кілька роїв зможуть знешкодити генератор шуму, але він там не один, і знищувати потрібно не тільки його. Ліквідація однієї глушилки нам нічим не допоможе: треба або валити все одразу, або не варто й починати. Бо, проаналізувавши цей випадок, Рада знайде спосіб протидіяти повторним спробам. І, враховуючи все сказане, чи встигнете ви до кінця тижня підготувати необхідну кількість роботів-бджіл для вдалого штурму: перепрограмувати, змастити? — запитав Борислав, примруживши очі. — Їх має бути кілька тисяч. Скільки на це потрібно часу?

Тео замислено потер підборіддя, потім пройшовся кімнатою. Коли ходив, краще думалося. Бджоли-роботи... Вони дорогі і продаються по десять штук. Навіть якщо вони знайдуть стільки роботів, то підготувати їх усіх навряд чи вийде, і Борислав правий: випробовування приверне увагу Ради та штучного інтелекту, і вони вигадають спосіб протидії... Цікаво, у Південній брамі діє той самий ШІ, що і на півночі, чи інший? Північний — особливо неприємний.

— А якщо... — Тео зупинився й поглянув на Мілана, потім на голографічне зображення Борислава. — А якщо за допомогою бджіл-роботів захопити базу забезпечення на півдні Африки? Покласти їм зв’язок, захопити вантажне судно, і на ньому до Антарктиди відправити десант під виглядом доставки забезпечення? Вони ж впустять свій корабель?

— Мають впустити, — погодився Борислав.

— Для Африки бджіл-роботів не потрібно змащувати, тільки перепрошити, це зекономить нам купу часу. Захист баз дуже відрізняється від захисту антенних полів?

— Майже такий самий, — відповів Борислав, не відводячи від нього погляду.

— Тоді... слід обрати базу. Ви ж знаєте де яка?

— Знаю.

— Як вам такий план?

— Він кращий, але у нас дуже мало часу на його реалізацію, До того ж ви не встигнете до виселення Річкового порту знайти й купити стільки бджіл.

— Ми — ні, а поважна владна структура — легко, — загадково посміхнувся Тео.

— Ти про що? — Мілан здивовано обернувся на нього.

— Якщо бджіл-роботів закупить поліція Північної брами чи муніципалітет, то це замовлення виконають швидко, але для цього нам потрібна Лялечка, без неї нічого не вийде, тільки вона знає внутрішню кухню тих гадюшників. Чи як ти хотів купувати роботів?

— Ну... можна було використати різні схеми, — знизав Мілан плечима.

— Так, малята, ви вирішуйте, як купуватимете собі нові іграшки, а мені час іти, — підвівшись, сказав Борислав.

— Коли купимо — ми тебе наберемо, — встиг вигукнути Мілан, перш ніж батько вимкнув голограф.

— Твій батько... дуже стриманий, — коректно висловився Тео, аби не вивалити все, що думає.

— Він раніше був не таким. Це через маму.

— Щось сталося?

— Років десять тому батько дозволив мені походити з ним на штурми. І я був серед них, коли його група пройшла весь захист і потрапила на антенні поля. Це був мій другий штурм, я так зрадів, що у нас вийшло, що втратив пильність і забув, що потрібно зупинятися час від часу. Дроїди мене там мало не спопелили. На базу притягнули мій тулуб з головою, кінцівки обвуглилися, повідпадали й теліпалися в комбінезоні. Мама тоді мало не повидряпувала всім штурмовикам очі, але найбільше отримав батько... Відновлювався я довго, бо в мене другий тип вірусу, — Мілан зітхнув. — Після того випадку батько більше ніколи не брав мене з собою, тільки мама іноді на дрібні розбірки. Батьки між собою багато сварилися і от нещодавно розлучилися. Як я чув від тітки, батько хоче взяти за дружину жінку без вірусу, щоб мати дітей з першим типом, як у нього, бо ми з Ярославою... не такі.

— Я не думаю, що справа в вас. Як не крути — ви його діти. Він же вислухав тебе, не вимкнувся відразу. Швидше за все, він так поводиться, бо не хоче проблем з твоєю мамою, — сказав Тео і насупився. Вся ця розмова нагадала йому про Марту.

— Зараз я викличу сюди Зоряна, а потім до Лялечки і на станцію. Хлопці, мабуть, вже зачекалися на нас.

— Добре.

— Щось ви сюди зачастили, — сказала Лялечка, відчинивши двері Розиної квартири.

— Ми переговорили з моїм батьком, і у Тео настало ще одне осяяння, тож це все через нього, — Мілан тикнув на нього пальцем.

Вислухавши їхню рвану емоційну розповідь, Лялечка не впала в ступор, навпаки, задоволено «посміхнулася»:

— Я навіть знаю, хто напише запит на закупку роботів-бджіл. Це буде весела розвага, щоправда, не для всіх.

— Коли ти зможеш все це провернути? — запитав Тео.

— Сьогодні. Скоро сюди прийде Уна, і я зможу зайнятися цим питанням.

— Можеш одразу піти до церкви. Я попередив Оріона, що ти прийдеш. Він надасть тобі дані, куди висилати вантаж, — сказав Мілан. — Ближче до обіду туди приїде Зорян. Він зніме з тебе чіп.

Лялечка помовчала, обмірковуючи почуте, і запитала:

— Якщо з мене знімуть чіп... то я зможу поїхати з вами на південь?

— Чому ні? — посміхнувся Мілан. — Навпаки, я б просив тебе про це, адже якщо потрібно буде щось підкоригувати, то краще, щоб ти була поруч.

— Тож ви обоє там будете? — уточнила вона.