Читати книгу - "Обрані, Надія Залива"

Епілог

Епілог

Шість років потому.

У Школі було галасливо, сьогодні закінчилися останні іспити і студенти раділи майбутнім канікулам. Я стояла в тіні дерев, спостерігаючи за веселощами.

– Сумуєш? – поцікавився Річард.

Він стояв біля сусіднього дерева так, ніби провів тут останні півгодини.

– Спостерігаю, – я кивнула в бік студентів, що веселилися.

Обраний на мить подивився у вказаному напрямку, посміхнувся і знову повернувся до мене.

– Як все пройшло? Що вирішили на Верховній Раді?

– Король підтримав нас. Він вважає, що кожен має займатися своєю справою.

– І як маги відреагували? – я не вірила у мирне вирішення цієї проблеми. Не після того, що ми пережили шість років тому.

– Вони примиряться з цим. Щоправда, потрібно трохи часу.

– Шкода, що наш задум не вдався.

– Це не наша вина. Маги за п’ять років не змогли засвоїти магію стихій, як ми не намагалися. Лише одиниці їх поповнили наші ряди.

– Роберт би освоїв, – несподівано для самої себе сказала я.

– Так. Він і ще пара магів, з тих, хто зараз нудиться на прикордонні, відбуваючи своє покарання.

– Наш задум провалився і нам, як і раніше, доведеться самим справлятися зі стихією.

– Так. Але ми спробували. А це головне.

Річард правий. Після відновлення Школи обраних, ми всі роки намагалися навчити магів стихіям, але на жаль не всім це виявилося під силу. Все ж таки хороший бойовий маг не може опанувати магію стихій. Не здатні вони відчувати тонкі потоки стихій, їхні коливання та напрямки. Лише одиниці, зі слабших змогли відчути потоки і приєднатися до рядів обраних.

– Річарде, і що, Верховна Рада ось так просто все скасувала?

– Не просто. Король зобов’язав нас пильніше відбирати магів при наборі в Школу, так що доведеться нам переглянути Статут Школи, особливо ту його частину, що описує прийом до Школи новачків. Ну а маги, як і раніше, займатимуться своїми справами. Треба ж комусь підтримувати магічний рубіж* на кордоні з Північними землями та й нежиті менше не стало. Тож їм як завжди знайдеться робота в нашому королівстві.

– Невже знову щось задумуєте? – поцікавилася Емма.

Вона тільки-но закінчили розбір завалів в архівах і з Еріком приєдналися до нас.

– Ні, просто робочі моменти.

– Як нудно, – протягнула Емма.

– Кіро, а й справді, попереду літні канікули, невже ми залишимося в Орсені на всі канікули?

– Чому ти так вирішив? – усміхнулася і подивилася на обраного. – Нас чекає подорож!

– Кіро, – примружився Річард, – ти зараз говориш про подорож до Сінару?

– Саме так. Прийшов час і тобі розібратися з минулим.

– Що ж, ти як завжди права. Потрібно навідатися до рідних у Сінар.

– Річарде, Кірстен! – до нас підбігла Ельза. – Як шкода, що я завтра їду. Мені так не вистачатиме влітку Школи, друзів і вас, – випалила дівчина на одному подиху.

– Ельзо, це ж лише два місяці. А батько тебе вже, мабуть, зачекався, – повчально відповів Річард.

– Ой, зовсім забула. Батько запрошував вас у гості. Ви приїдете?

Ми з Річардом переглянулися.

– Думаю на зворотному шляху йми заскочимо у Сторн. Що скажеш? – звернувся Річард до мене.

– Хороша ідея.

Ельза втекла прощатись із друзями, а ми ще стояли в тіні дерев, спостерігаючи за студентами.

– Річарде, невже Рада Обраних вас ось так просто відпустить? – запитала Емма.

– Я тепер один із Ради, так що все залагоджено, – запевнив її Річард.

– Я все ще в це не вірю. Дітріх справді гідна заміна Магістру, якщо він узяв тебе до Ради. Добре придумано, – зауважив Ерік.

– Це ти про що? – не зрозуміла я.

– Річард зайняв місце в Раді, а отже ви удвох залишитеся з обраними і нікуди від нас не подінетеся, – пояснив Ерік.

– Еріку, ми й так нікуди б не поділися. Я обрана і не може бути ніяких інших варіантів. Так, мені знадобилося багато часу на розуміння цього, але тепер я впевнена в своєму виборі.

– Кіро, я радий що ти вирішила всі свої проблеми і тепер можеш насолоджуватися життям на повну. Я тут дещо придумав, потрібна буде твоя допомога, – таємничо повідомив Ерік.

– Щось цікаве? – очі Річарда загорілися в очікуванні пригод.

– Річарде! Тепер тобі доведеться подумати, перш ніж робити дурниці, – зауважила я. – Ти тепер не просто обраний, чи змінний викладач. Ти тепер у Раді обраних!

– О, точно! – вигукнув обраний. – Тепер я взагалі безкарно можу робити дурниці! – промовив він і голосно засміявся.

– Тільки спробуй, – вигукнула я і теж засміялася. – Я за тобою наглядатиму.

– Я за тобою також, – уже серйозно пообіцяв обраний.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍