Читати книгу - "Учень убивці"

стояла Кеттрікен, несміливо зазираючи з-за запони. Навколо голови стирчали скуйовджені косички, а очі були червоні від сліз.

— Все позаду, хоч тобі нема за що дякувати, — суворо промовив її брат. — Приготуй йому солоний бульйон з учорашнього м’яса й принеси тістечок для нас обох. І чаю. Йди, дурепо!

Кеттрікен побігла, наче дитина. Раріск вказав на ліжко.

— Йди сюди. Довірся мені й сядь, поки від твого дриґотіння не перевернувся стіл. Я хочу бути з тобою відвертим. У нас немає часу на недовіру, Фітце Чівелрі. Нам треба багато про що поговорити.

Я присів — не тому, що довіряв Раріску, а тому, що боявся впасти. Раріск невимушено сів з другого боку.

— Моя сестра дуже запальна, — мовив він серйозно. — Боюся, що бідолашний Веріті сприйматиме її як дитину, а не як жінку. В цьому є багато моєї провини: я розпестив її. Хоч вона мене через те й любить, це не виправдовує того, що вона намагалася отруїти гостя, особливо перед весіллям з його дядьком.

— Гадаю, я зробив би так само, — сказав я. Раріск відкинув голову й розсміявся.

— Це в тобі говорить твій батько. Впевнений, він би сказав так само. Але я мушу тобі все пояснити. Кілька днів тому вона прийшла до мене і сказала, що ти приїжджаєш, аби вбити мене. Я сказав, що то не її справа і я сам про це подбаю. Але, як я й говорив, вона дуже запальна. Вчора в неї з’явилася нагода, якою вона скористалася без задньої думки про те, як смерть гостя вплине на весілля, до якого так ретельно готуються. Вона хотіла лише позбутися тебе, бо коли присяга пов’яже її з Шістьома герцогствами, це буде неприпустимо. Я мав би це запідозрити, коли вона так хутенько повела тебе в садок.

— То ті трави, що вона давала мені?..

Він кивнув, а я відчув себе дурнем.

— Але коли ти їх покуштував, ти так щиро з нею говорив, що вона засумнівалася в тому, що ти отруйник. Тому вона поставила тобі питання, але ти ухилився від відповіді, вдавши, що не зрозумів його. І вона ще раз засумнівалася. Та їй слід було одразу розповісти про це і про свої сумніви в доцільності її вчинку, а не під ранок. Тому прийми мої вибачення…

— Пізно. Я вже пробачив вам, — я почув свій власний голос.

Раріск подивився на мене.

— Твій батько теж так казав.

Він подивився в бік виходу саме перед тим, як увійшла Кеттрікен. Він поправив запону й забрав у неї тацю.

— Сядь, — суворо сказав він. — Дивись, як можна по-іншому вирішити проблему з убивцею. — Він узяв важкий кухоль з таці й зробив великий ковток, а потім знову глянув на Кеттрікен. — Якщо тут є отрута, то ти також вбила свого брата. — Він розламав яблучний пиріг на три частини. — Візьми, — сказав він, забравши собі другий шматок, а третій передав Кеттрікен. — Отже, як бачиш, це можна їсти.

— Не бачу логіки в тому, аби труїти мене зранку, розповівши, що ви намагалися зробити це вчора, — визнав я. Але був дуже обережний, перевіряючи, чи немає якогось дивного присмаку. Це був смачний листковий пиріг зі стиглими яблуками та спеціями. Навіть якби я не був такий голодний, то було б смачно.

— А й справді, — невпевнено промовив Раріск, жуючи пиріг. — Якби ти був убивцею, — тут він подав знак Кеттрікен, щоб вона мовчала, — то опинився б у такому ж становищі. Деякі вбивства вигідні тільки тоді, коли ніхто не знає, що це вбивства, як-от моя смерть. Якби ти хотів убити мене зараз або впродовж наступних шести місяців, Кеттрікен та Джонкві клялися б перед зірками, що мене було вбито. Не дуже хороший привід для союзу. Згоден?

Я спромігся кивнути. Після теплого бульйону в кружці я перестав тремтіти, а солодкий пиріг мав божественний смак.

— Отже, ти згоден, що тобі невигідно труїти мене. Навпаки, якби я помер, то ви б багато втратили. Мій батько не так прагне цього союзу, як я. Він знає, що зараз це мудре рішення, а я ж вважаю — вкрай необхідне. Так і передай королю Шрюду. Наше населення зростає, але дається взнаки брак орної землі. Лише полювання зможе прогодувати його. Настає час, коли наша країна має стати відкритою для купців, особливо якщо вона лежить посеред скель та гір. Можливо, ти чув, що за звичаями Джампі правитель служить своєму народові? Я мудро служу йому. Я віддаю свою молодшу сестру, яку так люблю, заміж в надії одержати зв’язки для торгівлі зерном і товарами з низин, такі жадані для нашого народу. В обмін на це я готовий давати вам міцне рівне дерево, яке треба Веріті, щоби будувати кораблі. В наших горах росте такий білий дуб, якого ви ніде не бачили. Але мій батько проти. Він дотримується давніх звичаїв, що забороняють рубати живі дерева. І, як Регал, він вважає, що ваш берег і вихід до океану — це велика завада. Але я приймаю думку твого батька: це широкий шлях, який веде в усі кінці, а узбережжя дає нам доступ до нього. Я не бачу нічого погано в тому, щоби пускати в діло дерева, повалені щорічними повенями й бурями.

Я на хвильку затамував віддих. Це було важливою поступкою, і я мовчки кивнув.

— Ти перекажеш королю Шрюду мої слова і те, що краще я буду вашим живим другом?

Я не бачив причини відмовлятися.

— Хіба ти не запитаєш, чи він дійсно не хотів тебе труїти? — поцікавилася Кеттрікен.

— Якщо він відповість «так», то ти більше не довірятимеш йому. Якщо він відповість «ні», то ти, можливо, не повіриш і будеш думати, що він не лише вбивця, а й брехун. Як на мене, забагато отруйників для одного приміщення.

Кеттрікен зашарілася й схилила голову.

— Ходімо, — сказав Раріск, подавши мені руку на знак примирення. — Нашому гостеві не завадить відпочити перед сьогоднішнім святкуванням. А нам варто повернутись до себе, доки не зчинився переполох через те, що ми тут гасаємо в нічних сорочках.

Вони пішли, а я лежав горілиць і думав. Що це були за люди? Чи можна довіряти їхній щирості, чи це хитрий обман і лише Еда знає, чим усе закінчиться? Як зараз бракує Чейда!