Читати книгу - "Джерело"

172
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 111 112 113 ... 120
Перейти на сторінку:
там, де це здається просто немислимим. — Король нахилився до сина, його голос зазвучав потужніше: — Хуліане, ти скоро сядеш на трон у цій дивовижній країні: сучасній державі, яка розвивається, як багато країн, що пережили темні часи, але побачили світло демократії, толерантності, любові. Але це світло згасне, якщо ми не просвітлимо розум майбутніх поколінь.

Король усміхнувся, і його погляд став несподівано жвавим.

— Хуліане, коли ти станеш королем, я сподіваюся, ти зможеш переконати нашу славну державу перетворити це місце на щось значно потужніше й змістовніше, ніж храм і туристична цікавинка. Цей комплекс повинен бути живим музеєм. Це має бути яскравий символ толерантності, куди приводитимуть школярів і розповідатимуть про жахи тиранії та гноблення, які ніколи не повинні повторитися.

Король говорив із такою силою, наче все життя чекав нагоди це сказати.

— А найважливіше, — мовив він, — у цьому музеї ми маємо гордо засвоїти ще один урок нашої історії: тиранія, гноблення не поєднуються зі співчуттям… фанатичним вигукам світових агресорів завжди мають протистояти об’єднані голоси пристойних людей — і зупиняти їх. Саме ці голоси — хор співчуття, терпимості, співпереживання, — сподіваюся, колись лунатимуть із цієї вершини.

Тепер у душі принца відлунювало батькове передсмертне прохання, він роздивлявся освітлену місяцем лікарняну палату, де спокійно спав король. Хуліан думав, що батько ніколи ще не здавався йому настільки задоволеним.

Поглянувши на єпископа Вальдеспіно, Хуліан показав на стілець біля батькового ліжка.

— Посидьте з королем. Йому буде приємно. Я скажу медсестрам не турбувати вас. Зайду за годину.

Вальдеспіно усміхнувся йому, і вперше від часів першого причастя Хуліана єпископ підійшов до принца і лагідно пригорнув його. Хуліан вражено відчув, яке благеньке тільце — майже скелет — ховалося під єпископським одінням. Старенький здавався кволішим за короля, і Хуліан не міг не подумати, що ці двоє близьких друзів, напевне, зустрінуться на небесах швидше, ніж їм здається.

— Я дуже вами пишаюся, — мовив єпископ, випустивши принца з обіймів. — І знаю, що ви будете співчутливим володарем. Батько виховав вас гарно.

— Дякую, — всміхнувся Хуліан. — Певне, і ви допомогли.

Хуліан залишив батька і єпископа самих і пішов коридором лікарні, зупиняючись, аби помилуватись у велике вікно прекрасно освітленим монастирем на горі.

Ескоріал.

Священне місце поховання іспанських королів.

Хуліан пригадав, як у дитинстві ходив із батьком до Королівської крипти. Як дивився на позолочені домовини й був охоплений химерним передчуттям: «Мене тут ніколи не поховають!»

Це передчуття було надзвичайно чітким, і хоча спогад не побляк із часом, принц завжди казав собі, що то була просто безглузда думка… нутряна реакція лякливої дитини перед лицем смерті. Однак сьогодні, розуміючи неуникність свого сходження на іспанський престол, принц вражено подумав:

«А може, я тоді вже знав свою долю?

Може, я завжди знав свою мету як короля».

У країні, у світі відбувалися глибокі зміни. Давні звичаї відмирали, нові народжувалися. Може, взагалі настає час відмовитися від давньої монархії — раз і назавжди. На мить Хуліан уявив собі, як читає безпрецедентну королівську прокламацію.

«Я — останній король Іспанії».

Ця думка доглибно вразила його.

Але тут, на щастя, його вивела з задуми вібрація мобільного телефона, позиченого у гвардійця. Серце принца закалатало: номер починався на 93.

Код Барселони.

— Це Хуліан, — швидко відповів він.

Голос на другому кінці був лагідний і втомлений.

— Хуліане, це я…

У вирі почуттів принц опустився в крісло й заплющив очі.

— Кохана! — прошепотів він. — Як же мені вибачитися перед тобою?

Розділ 100

У дворі кам’яної каплиці, у передранковій імлі Амбра Відаль схвильовано притискала до вуха телефон. «Хуліан хоче вибачитися!» Її огортав жах: жінка подумала, чи не зізнається він зараз у тому, що спричинився до страшних подій цієї ночі.

Неподалік, але поза чутністю походжали два гвардійці.

— Амбро, — тихо почав принц. — Моя шлюбна пропозиція… вибач, будь ласка…

Амбра була розгублена. Уже про що, а про ту пропозицію на телебаченні вона тієї ночі майже не згадувала.

— Я просто хотів, щоб вийшло романтично, — промовив він, — і поставив тебе в незручне становище. А тоді, коли ти сказала, що не можеш мати дітей… я відсахнувся. Але річ не в цьому! Просто я не міг повірити, що ти мені не сказала раніше… Я занадто поспішив, але й закохався в тебе так швидко. Я хотів, щоб ми почали наше спільне життя. Може, тому, що мій батько помирає…

— Хуліане, стривай! — перебила вона. — Не треба вибачатись. І сьогодні було стільки важливіших подій, ніж…

— Ні, це — найважливіше! Для мене. Мені просто потрібно, щоб ти знала: я дуже шкодую, що влаштував це отак.

Жінка чула голос серйозного чоловіка з ніжним серцем — того самого, в якого закохалася кілька місяців тому.

— Дякую, Хуліане, — прошепотіла вона. — Це для мене багато важить.

Запала незручна мовчанка, й Амбра врешті зібралася з духом і спитала про те, що їй було необхідно знати.

— Хуліане, — прошепотіла вона, — я маю знати, чи причетний ти хоч якось до вбивства Едмонда Кірша.

Принц замовк. Коли ж він нарешті заговорив, то в голосі його звучав біль:

— Амбро, мені було дуже важко пережити те, що ти стільки часу проводила з Кіршем, готуючись до тієї події. І я категорично не погоджувався з твоїм рішенням вести захід для такої суперечливої фігури. По правді, я жалкував, що ти взагалі з ним зустрілася. — Він ненадовго замовк. — Але ні, клянуся, я ніякого стосунку не маю до його вбивства. Мене вжахнуло воно… і те, що в нашій країні сталося таке привселюдно. У кількох метрах від жінки, яку я кохаю… це стало для мене величезним потрясінням.

Амбра почула в його словах щирість — і їй немов гора з плечей упала.

— Хуліане, вибач, що я спитала, але при цих усіх новинах про палац, Вальдеспіно, викрадення… я просто не знала, що й думати.

Хуліан розповів їй усе, що знав про клубок інтриг навколо вбивства Кірша. Розповів і про недужого батька, про їхню драматичну зустріч, про стрімке погіршення здоров’я короля.

— Повертайся, — прошепотів він. — Мені дуже треба з тобою побачитися.

Ціла буря суперечливих почуттів закипіла в її серці, коли Амбра відчула ніжність у його голосі.

— І ще одне, — вже легшим тоном промовив принц. — У мене є шалена думка — і я хочу знати, що ти на це скажеш… — Принц перевів подих. — Мені думається, нам треба скасувати наші заручини… і почати все спочатку.

Від цих слів в Амбри просто запаморочилася голова. Вона розуміла: політичні наслідки для палацу в такому

1 ... 111 112 113 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джерело», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джерело"