Читати книгу - "Природа всіх речей"

стежинка, викладена потовченими дрібними й більшими мушлями.

— Дивна стежка, я знаю, але її прокладали таїтянці, — засміявся преподобний Веллс. — Вони не розуміють, для чого прокладати пряму стежину, навіть на найкоротшу відстань! Ви з часом звикнете до таких чудес! Добре жити трохи далі від пляжу. Бачите, ви на чотири ярди вище за лінію припливу.

Чотири ярди. Не так уже й високо.

Алма й преподобний Веллс піднялися кривулястою стежкою до хатини. Алма побачила, що роль дверей виконує проста заслона, сплетена з пальмового листя, яку проповідник відкрив легким поштовхом. Замка ніде не було видно — його там, певно, ніколи й не було. Він зайшов усередину і запалив ліхтар. Вони стали вдвох посеред маленької кімнати, накритої простим дахом із пальмового листя. Алма мало не зачіпала головою найнижчу балку. По стіні пробігла ящірка. На долівці лежало сіно, яке шелестіло під ногами. В кімнаті стояла коротка шорстка дерев’яна лавка без подушки, зате принаймні зі спинкою і підлокітниками. Був там і стіл з трьома стільцями — один із них зламався й перекинувся. Не стіл, а, скоріше, дитячий столик у вбогій дитячій. Вікна без фіранок і шиб виходили на всі боки. З меблів там стояло ще маленьке ліжко — трохи більше за лавку, а на ньому лежав тонкий матрац. Його, схоже, пошили зі старого вітрила, наповнивши чим-небудь, що було під рукою. Загалом, кімната пасувала б, скоріше, не їй, а комусь заввишки як преподобний Веллс.

— Містер Пайк жив так, як місцеві, — сказав він, — себто в одній кімнаті. Але якщо ви хочете мати перегородку, можемо вам тут її поставити.

Алмі було важко уявити, як у цій тісній кімнатці поміститься перегородка. Як поділити те, що не ділиться?

— Може, пізніше вам захочеться перебратися до Папеете, сестро Віттекер. Більшість так робить. У столиці, мабуть, більше цивілізації. Але й пороків більше, і зла. Але там можна найняти китайця, щоб виправ вам одежу, і ще всяке таке. Там повно португальців і росіян — з тих, що зістрибують з китобійних суден і лишаються на острові назавжди. Я не кажу, що португальці й росіяни — невідь-яка цивілізація, але там, розумієте, все-таки більше різного люду ніж тут, у нас!

Алма кивнула, хоч у душі знала, що нікуди зі затоки Матаваї не поїде. Тут жив на засланні Емброз, тут житиме й вона.

— За хатиною, біля саду є місце, де можна зварити щось поїсти, — продовжував преподобний Веллс. — Але дуже на сад не надійтесь, хоч містер Пайк і старався самовіддано про нього дбати. Всі так стараються, але після набігів свиней і кіз для нас там і гарбуза не лишається! Якщо захочете свіжого молока, можемо роздобути вам козу. Тільки скажете сестрі Ману.

На порозі, мовби почувши своє ім’я, тут же з’явилася сестра Ману. Напевно, вона йшла за ними назирці. Але в кімнаті, де вже стояла Алма з преподобним Веллсом, зовсім не було для неї місця. Алма навіть сумнівалась, що сестра Ману зі своїм широким заквітчаним брилем протиснеться в двері. Та якось вони всі помістилися. Сестра Ману розгорнула клуночок і почала викладати на крихітний столик їжу, використовуючи замість тарілок бананове листя. Алма ледве стрималась, щоб не накинутись на харчі. Сестра Ману простягнула Алмі бамбукове стебло, закрите вгорі корком.

— Питна вода! — сказала сестра Ману.

— Дякую за вашу доброту, — відповіла Алма.

Деякий час вони стояли й дивились одне на одного: Алма втомлено, сестра Ману насторожено, а преподобний Веллс — доброзичливо.

Врешті-решт преподобний Веллс схилив голову й промовив:

— Дякуємо тобі, Господи Ісусе й Боже, Владико наш, за те, що твоя раба сестра Віттекер щасливо до нас дісталася. Просимо тебе бути милостивою до неї. Амінь.

Після цих слів проповідник і сестра Ману нарешті пішли, й Алма накинулась на їжу, хапаючи її обома руками, й так швидко ковтала, що навіть на секунду не затрималась, щоб подумати, що саме вона їсть.

Вона пробудилася серед ночі від присмаку теплого заліза в роті. Вловила в повітрі запах крові й хутра. В кімнаті була якась тварина. Ссавець. Алма визначила це раніше, ніж згадала, де вона. Серце швидко забилося в грудях, доки вона збиралася з думками. Вона не на кораблі. І не в Філадельфії. Вона на Таїті — ага, нарешті зорієнтувалась! На Таїті, в хатині, де жив Емброз і де він пізніше помер. Як тут називають хатину? Фаре. Вона в своїй фаре, а з нею разом у кімнаті якась тварина. Раптом почулось скавуління, тонке й моторошне. Алма сіла в маленькому, тісному ліжку й роззирнулася. Крізь вікно проникало достатньо місячного світла, щоб побачити — посеред кімнати стояв пес. Малий песик, вагою фунтів зо двадцять. Він прищулив вуха й вишкірив на неї зуби. Не зводив із неї очиць. Скавуління перейшло в гарчання. Алма не мала охоти боротися з псом. Хай навіть малим. Вона подумала про це цілком спокійно. Біля ліжка лежало бамбукове стебло, наповнене прісною водою, яке дала їй сестра Ману. Єдина річ, до якої вона могла дотягнутися і використати як зброю. Алма задумалась, чи зможе вона вхопити бамбук, не злякавши пса? Ні, вона не мала жодного бажання вступати з ним у сутичку, але якщо вже доведеться битися, то нехай то буде рівний двобій. Вона повільно опустила руку на підлогу, не зводячи погляду з тварини. Пес гавкнув і підступив ближче. Алма забрала руку. Спробувала ще раз. Пес ще раз загавкав, цього разу вже зліше. Таки не вдасться їй дістати зброю.

Що ж, нехай. Вона не має сили боятися.

— Що тобі не так? — втомленим голосом запитала Алма пса.

Почувши її голос, пес вибухнув цілою зливою нарікань, гавкаючи так надсадно, що, здавалося, після кожного складу його тільце відривалося від землі. Вона байдуже за ним спостерігала. Глуха ніч. На дверях нема замка. Під головою — подушки. Вона втратила всі свої речі й спала в брудній дорожній сукні з позашиваними в подолі монетами — єдиним, що залишилось у неї після того, як усе її майно вкрали. В неї не було чим захищатися, крім короткого бамбукового стебла, та й до того вона не могла досягнути. Довкола її хатини кишіли краби й ящірки. А тепер ще й це: злий таїтянський пес у її кімнаті. Алма була така знесилена, що їй набридло хвилюватись.

— Йди звідси, — сказала вона псові.

Той загавкав ще голосніше. Вона покинула ту затію. Обернувшись до нього спиною, лягла на ліжко, знову намагаючись більш-менш зручно вмоститись на тонкому матраці.