Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

то будеш наступною.

Донна подумки схрестила пальці, сподіваючись, що поліція не бачила викинутих папірців. Вона не сумнівалась, що хлопець ладен розпочати стрілянину.

Патрульна машина проминула їхнє авто, і Донна важко відкинулась на спинку сидіння, досі тремтячи.

— А тепер пошукаємо ще один банк, — спокійно озвався молодик.

Вони побували в кількох банках, а також у супермаркетах «Кроґер» і «Велика Ведмедиця»[48], та все було марно. Донна помітила, що перед тим, як увійти до чергового банку, її викрадач був нервовим і грубим, проте варто їм було опинитися всередині — і він ставав безтурботним і грайливим, ніби все це була лиш одна велика пригода.

У супермаркеті «Кроґер», що розташовувався в торговельному центрі «Рейнтрі», хлопець обійняв її за плечі, вдаючи, ніби вони — подружжя.

— Нам страшенно потрібні ці гроші, — вмовляв він клерка. — Ми їдемо з міста.

Врешті-решт Донна спромоглась дістати ще сто доларів, скориставшись автоматом із обміну чеків на готівку.

— Цікаво, — мовив її супутник, — чи з’єднані всі ці комп’ютери в мережу?

Коли Донна сказала, що він, схоже, багато знає про внутрішню організацію банків і роботу банківського устаткування, молодик відповів:

— Доводиться збирати інформацію, яка може знадобитись моїй групі. Ми постійно ділимось одне з одним корисними знаннями. Кожен чимось допомагає спільноті.

Донна знову вирішила, що йдеться про «синоптиків» або якесь інше радикальне угруповання. Вона вирішила відволікти хлопця розмовою про політику.

Коли той підняв журнал «Тайм», який валявся на підлозі авто, й почав його ліниво гортати, Донна запитала, як він ставиться до Договору про Панамський канал[49]. Молодик спантеличився й зашарівся, і Донна одразу збагнула, що він анічогісінько не знає про подію, котра була на перших шпальтах усіх газет і про яку торочили в кожному випуску телевізійних новин. Він тільки вдавав із себе політичного активіста, а сам навіть не знав, що коїться у світі.

— Не здумай звернутись у поліцію, — ні з того ні з сього попередив хлопець. — Ми не спускатимемо з тебе очей. Сам я, певно, буду в Алжирі, але хтось із наших за тобою стежитиме. У нашому братстві всі стоять один за одного горою, тож якщо не послухаєшся — з тобою поквитаються.

Донна хотіла, щоб він балакав, бо це заважало б йому замислити щось лихе. Втім, від розмов на політичні теми дівчина вирішила надалі утримуватись.

— Ви вірите в Бога? — запитала вона, вирішивши, що про релігію люди можуть говорити годинами.

— По-твоєму, Бог існує?! — зненацька оскаженів він, націливши зброю просто їй межи очі. — То як, сильно він тобі зараз допомагає?

— Ні, — злякано хапнула вона ротом повітря. — Знаєте, ваша правда. Бог мені зараз не допомагає.

Молодик угамувався так само раптово, як і розлютився, а потім відвернувся до вікна.

— У мене непрості стосунки з релігією, — мовив він. — Ти не повіриш, але я — єврей.

— Отакої! — бовкнула Донна, не подумавши. — Дивно. Ви не схожий на єврея.

— Мій батько був євреєм.

Хлопець іще трохи поговорив, уже заспокоївшись, але підсумував усе словами:

— Релігія — лайно собаче.

Донна промовчала. Очевидно, цю тему теж краще надалі обминати.

— Знаєш, Донно, — м’яко сказав молодик, — ти мені дуже подобаєшся. Шкода, що ми познайомились за таких обставин.

Дівчина вирішила, що вбивати її він не планує, тож міркувала, як допомогти поліції його схопити.

— Було б чудово, якби ми могли зустрітися знову. Зателефонуйте мені якось. Або листа напишіть. Ну, чи хоча б листівку. Якщо не хочете відкривати своє справжнє ім’я, можете просто підписатися «Б» — «Бойовик».

— А як же твій чоловік?

«Попався, голубе», — подумала Донна. Вона задурила йому голову, і тепер він у неї на гачку.

— Про чоловіка не турбуйтесь, — відповіла вона. — Це вже мій клопіт. Ви, головне, напишіть мені. Чи зателефонуйте. Я з нетерпінням чекатиму звісточки від вас.

Хлопець помітив, що в неї закінчується бензин, і запропонував заїхати на заправку.

— Не варто. Бензину вистачить.

Вона сподівалась, що пальне скоро скінчиться і тоді молодик змушений буде забратися з її машини.

— А далеко ми від того місця, де зустрілись вранці?

— Ні, зовсім поруч.

— Підкинеш мене туди?

Донна кивнула, думаючи, як доречно, що все скінчиться там, де й почалось. Коли вони під’їжджали до корпусу, де навчали стоматологів, хлопець попросив дівчину зупинити машину. Прощаючись, він наполіг на тому, щоб залишити їй п’ять доларів на бензин. Донна погребувала взяти ті гроші, тож молодик засунув їх за сонцезахисний козирок.

— Мені дуже прикро, що ми зустрілись за таких обставин, — знову пробурмотів він, дивлячись на неї з ніжністю. — Ти справді стала мені небайдужою.

Він міцно її обійняв і вийшов із авто.

Рейджен повернувся додому о першій годині пополудні, у суботу, знову не пам’ятаючи, як скоїв пограбування. Гроші він поклав собі під подушку, а пістолет — на столик біля ліжка, де він був напохваті.

— Тсі грошики вже не шчезнуть, — сказав він і вклався спати.

Аллен прокинувся ввечері, знайшов під подушкою двісті доларів і здивувався, звідки вони могли взятися. Побачивши на столику Рейдженів пістолет, він усе збагнув.

— От і добре, — промовив він. — Тепер можна вийти в люди і як слід розважитись.

Аллен прийняв душ, зголив триденну щетину, вдягнувся й подався на вечерю до ресторану.

(3)

Рейджен прокинувся у вівторок увечері, думаючи, що проспав лише кілька годин. Він мерщій засунув руку під подушку. Гроші зникли! Знову! Він так і не встиг ані сплатити рахунки, ані купити що-небудь для себе. Рейджен спробував поговорити з іншими членами «сім’ї», і цього разу в нього вийшло встановити зв’язок із Алленом і Томмі.

— Я знайшов під подушкою гроші. Я ж не знав, що їх не можна брати, — виправдовувався Аллен.

— А на решту я купив матеріали для живопису, — докинув Томмі. — У нас багато чого не вистачало.

— Ви є йолопи! — вибухнув Рейджен. — Я тсі гроші вкрав, шчоби рахунки сплатити! Та шче харчів купити й заплатити за машину!

— А куди подівся Артур? — запитав Аллен. — Він повинен був попередити нас, щоб ми не чіпали тих грошей.

— Біс його зна, де той Артур! Певно, засів за свої талмуди, й те, шчо на стсені діється, не тсікавить його. А мені знову за всіх віддуватися, гроші шукати.

— І що ти тепер робитимеш? — запитав Томмі.

— Шче один грабунок скою. Але на тсьому крапка. Тож не смійте знову гроші розтринькати!

— Боже, як же я ненавиджу буремні часи, — промимрив Аллен.

* * *

Було ще поночі, коли в середу, 26 жовтня, Рейджен надягнув шкіряну куртку і втретє рушив пішки через