Читати книгу - "Сто років самотності (збірка)"

співати пісні на ґалереї, перекидатися на кріслах та диванах, а сам ходив від одного гурту до іншого, навчаючи дітей доброго тону. На той час він уже скинув вузькі штани та шовкову сорочку й носив звичайний костюм, куплений у крамничці араба, але все ще зберігав вигляд млосної гідності й папські манери. Діти призвичаїлись у домі так само швидко, як колись товаришки Меме. До пізнього вечора було чути, як вони базікають, співають, вибивають чечітку — будинок тепер скидався на школу-інтернат із неслухняними учнями. Спочатку Ауреліано не помічав цього, але невдовзі діти добралися й до Мелькіадесової кімнати. Якось уранці двоє хлопчаків розчинили двері й перелякалися, уздрівши брудного, кошлатого чоловіка, який сидів за столом над пергаментами. Бешкетники не посміли зайти, але відтоді зацікавилися тим незнайомцем. Вони перешіптувалися біля дверей, зазирали крізь шпари, вкидали через кватирку різну живність, а одного разу забили ззовні двері та вікно цвяхами, і Ауреліано був змушений провозитися півдня, щоб вийти з кімнати. Заохочувані безкарністю своїх витівок, діти посміливішали. Вибравши час, коли Ауреліано був на кухні, чотири хлопчаки влізли до кімнати з наміром знищити пергаменти. Та щойно вони вхопили пожовклі згортки, як ангельська сила підняла їх у повітря й тримала так, аж доки вернувся Ауреліано й видер у них з рук пергаменти. Відтоді його більше не турбували.

Чотири старші хлопці, які все ще носили короткі штани, хоч уже й перейшли в пору юності, піклувалися про зовнішній вигляд Хосе Аркадіо. Вранці вони приходили раніше від усіх, голили його, робили масаж нагрітими рушниками, підрізали й полірували йому нігті на руках і ногах, кропили квітковою водою. Іноді вони залазили в басейн і намилювали Хосе Аркадіо з голови до п'ят, поки він плавав, лежачи на спині, й думав про Амаранту. Потім вони витирали його рушниками, припудрювали й одягали. Один із цих хлопців, з русявим хвилястим волоссям і очима немовби з рожевого скла, як у кролика, звичайно залишався ночувати. Він був так прив'язаний до Хосе Аркадіо, що не відходив від нього в години астматичного безсоння й разом з ним мовчки блукав по темних кімнатах. Якось уночі в Урсулиній спальні вони спостерегли дивний золотистий блиск, що пробивався крізь тріщини в цементній підлозі, неначе якесь підземне сонце перетворило підлогу спальні в освітлений вітраж. Щоб зрозуміти, в чім річ, їм не довелося навіть засвічувати ліхтар. Вони просто трохи підняли тріснуті плити в тому кутку, де стояло Урсулине ліжко, й звідки полилося найяскравіше сяйво: під плитами виявився тайник, що «його так тяжко й уперто розшукував Ауреліано Другий, Там лежало три мішки, зав'язані мідним дротом, а в них сім тисяч двісті чотирнадцять дублонів жевріли в темряві, ніби розжарене вугілля.

Знахідка скарбу була наче сліпучий спалах вогню серед нічного мороку. Але замість того, щоб здійснити мрію, виплекану за роки злиднів, і повернутися до Рима з цим несподіваним багатством, Хосе Аркадіо перетворив будинок на декадентський рай. Він поновив оксамитові штори й балдахін у спальні, загадав викласти підлогу в купальні плитами, а стіни — кахлями. Буфет у їдальні наповнився зацукрованими фруктами, копченостями та маринадами, замкнута комірчина знову відчинилася, щоб прийняти на свої полиці вина та лікери; ці напої прибували в ящиках з написаним на них ім'ям Хосе Аркадіо, і той особисто забирав ящики на залізничній станції. Якось уночі він з чотирма своїми улюбленцями влаштував бенкет, що тривав аж до світанку. Вранці о шостій годині вони повиходили голяка зі спальні, випустили воду з басейна й наповнили його шампанським. Потім дружно кинулись у басейн і пустували там, схожі на зграю птахів у золотистому небі, вкритому пухирцями, що поширювали аромат; а обіч їхніх шумливих розваг плавав, лежачи на спині, Хосе Аркадіо. Він поринув у свої думки, мріючи з розплющеними очима про Амаранту, а хлопці скоро потомилися й гуртом подалися назад до спальні, там вони позривали оксамитові штори, повитиралися ними, як рушниками, почали дуріти й розбили дзеркало з гірського кришталю; потім усі водночас полізли на ліжко, зчинивши гармидер, скинули балдахін. Коли повернувся Хосе Аркадіо, вони спали, згорнувшись клубком, немов серед уламків корабельної аварії. Розлютившись не так через видовище розгрому, що постало перед його очима, як від жалості й огиди до самого себе, спустошеного руйнівною оргією, Хосе Аркадіо озброївся різками, що зберігалися на дні скрині разом із волосяницею й усіляким залізяччям, призначеним для вбивання плоті та покаяння, і вигнав хлопчаків з будинку, завиваючи як божевільний і шмагаючи своїх колишніх улюбленців так безжально, як не зміг би перелупцювати навіть зграю койотів. Хосе Аркадіо зостався один, змучений, задихаючись у нападі ядухи, який тривав кілька днів, а коли він нарешті минувся, бідолаха мав вигляд умирущого. На третю добу своїх мук, неспроможний більше терпіти ядуху, він прийшов увечері до кімнати Ауреліано й попросив, щоб той збігав до найближчої аптеки й купив йому порошки для інгаляції. Це була друга поява Ауреліано на вулиці. Він пробіг лише два квартали й побачив запорошені вітрини вузенької аптеки, заставлені фаянсовими посудинами з латинськими написами, і дівчина, наділена таємничою красою нільської змії, продала йому ліки, що їх назву Хосе Аркадіо написав на клаптику паперу. І цього разу вигляд безлюдних вулиць у слабкому жовтому сяйві ліхтарів не викликав у Ауреліано ані найменшого зацікавлення. Хосе Аркадіо вже був подумав, що Ауреліано втік, аж ураз той з'явився, ледве зводячи дух і тягнучи ноги, які після довгого ув'язнення зробилися наче ватяні. Ауреліано з такою видимою байдужістю ставився до навколишнього світу, що через кілька днів Хосе Аркадіо порушив обітницю, дану матері, й дозволив йому виходити на вулицю, коли заманеться.

— А мені нема чого робити на вулиці, — відказав Ауреліано.

Він і далі сидів, замкнувшись у кімнаті, поринулий у свої пергаменти; помалу-малу він їх розшифровував, хоча суті написаного йому все ще не вдавалося розтлумачити. Хосе Аркадіо приносив затворникові в кімнату шматочки шинки, зацукровані квіти, що залишали в роті присмак весни, а двічі приходив навіть з бокалом доброго вина. Хосе Аркадіо не цікавили пергаменти, які здавалися йому езотеричною забавкою, але його увагу привернули рідкісна ученість і непоясненне знання світу, виявлені цим занехаяним родичем. Його дуже здивувало, що Ауреліано тямить у англійській мові і в перервах між вивченням пергаментів прочитав усі шість томів англійської енциклопедії, від першої й до останньої сторінки, як захоплюючий роман. На думку Хосе Аркадіо, все те, що Ауреліано говорив про Рим, було почерпнуте саме з енциклопедії, але невдовзі з'ясувалося, що той знає