Читати книгу - "Гра в бісер"

того, як мене призначили Магістром Гри. Одного дня я сидів собі й гортав книжечку свого славетного попередника Людвіга Вассермалера, в якій він, переглядаючи місяць за місяцем рік праці Магістра, дає вказівки й поради своїм наступникам. І ось я натрапив на те місце, де він нагадував, що до наступної святкової Гри треба готуватися заздалегідь, а якщо не відчуваєш натхнення й тобі бракує ідеї — настроювати себе на неї, зосереджувати на ній усі свої думки. Коли я, на той час наймолодший з Магістрів, сповнений завзяття, прочитав це застереження, то, в юнацькій своїй зарозумілості, трохи посміявся з тривоги старого чоловіка, що прозирала в його словах, а проте й відчув у них якусь небезпеку, щось грізне й гнітюче, і вже тоді вирішив: якщо колись настане такий день, що думка про наступну святкову Гру замість радості викликатиме в мене тривогу, а замість гордості — страх, я не буду тяжко вимучувати ідею нової Гри, а складу з себе повноваження й поверну Колегії ознаки свого звання. То вперше в мене з’явилася така думка, але, звичайно, тоді, коли я щойно опанував свої обов’язки і всі труднощі лишилися позаду, коли вітрила мої несли мене вперед, я в глибині душі не дуже вірив, що колись постарію, стомлюся від життя та праці й що мене пригнічуватиме обов’язок вишукувати ідеї для нових ігор. У всякому разі, цей намір з’явився в мене саме тоді. Ви ж на той час досить добре знали мене, Превелебний, може, навіть краще, ніж я сам себе знав, ви були моїм порадником і сповідником у перші, найтяжчі дні мого перебування на посаді й тільки недавно залишили Вальдцель.

Александр допитливо глянув на нього.

— Я навряд чи мав коли приємніше доручення, сказав він, — і був тоді такий задоволений вами й самим собою, як хіба врядигоди в житті. Якщо правда, що за кожну приємність, яку тобі послала доля, треба платити, то тепер я мушу спокутувати свій тодішній захват. Я тоді просто пишався вами. А сьогодні вже не можу пишатися. В тому, що Орден спіткає через вас велике розчарування, а Касталія переживе великий струс, є частка й моєї вини. Може, тоді, як я був вашим проводарем і порадником, мені треба було побути в Селищі Гри на кілька тижнів довше й ще суворіше повестися з вами, ще пильніше вас перевірити. Кнехт весело зустрів його погляд.

— Вам не треба робити собі таких закидів, Превелебний, а то мені доведеться нагадати вам декотрі настанови, які ви змушені були давати щойно обраному Магістрові, коли йому здавалась надто тяжкою його служба, його обов’язки й відповідальність. В одну таку хвилину — я саме пригадав це — ви сказали мені: якби я, Magister Ludi, виявився негідником чи нездарою, якби я робив усе те, чого Магістр не повинен робити, якби я, перебуваючи на своїй високій посаді, навіть навмисне намагався завдати нашій любій Касталії якнайбільшої шкоди, все це завадило б їй не більше і схвилювало її б не глибше, ніж камінчик, кинутий у море. Па мить знялися б брижі, розійшлися б колом, і все. Такий міцний, такий непорушний наш касталійський лад, такий стійкий її дух. Пам’ятаєте? Ні, ви, безперечно, не винні в тому, що я намагаюся бути якнайгіршим касталійцем і завдати Орденові якнайбільшої шкоди. І ви знаєте також, що я не дуже порушу, та й не міг би порушити ваш спокій. Але я хочу розповісти, що було далі. Те, що я в перші дні свого перебування на посаді Магістра зміг додуматись до такої ухвали, що я не забув цієї ухвали й тепер ладен здійснити її, пов’язане з особливим духовним станом, в якому я час від часу перебуваю і який називаю «пробудженням». Але ви вже знаєте, що це таке, я колись розповідав вам про нього, як ви були моїм вихователем і гуру, і навіть скаржився, що, відколи зайняв свою високу посаду, в мене вже не буває такого стану, що він стає для мене все недосяжнішим.

— Я пригадую, — підтвердив настоятель, — мене тоді трохи вразила ваша здатність до таких переживань, бо серед нас вона — рідкісне явище, а за межами Касталії трапляється в найрізноманітніших формах: часом у геніїв, особливо в державних діячів і полководців, але також і в слабких, напівпатологічних, загалом скоріше необдарованих людей, наприклад, у ясновидців, телепатів, медіумів. З жодним із цих людських типів, ні з полководцями, ні з ясновидцями чи копачами, що шукають скарбів з допомогою чарівної палички, ви, на мій погляд, не мали нічого спільного. Навпаки, я й тоді, і завжди, аж до вчорашнього дня, вважав вас добрим членом Ордену, розважним, розумним і слухняним. Мені здавалося, що вам аж ніяк не личить підпадати під владу якихось таємничих голосів, чи то божих, чи демонічних, чи голосу своєї власної Душі. Тому я й вважав той стан «пробудження», як ви мені його змалювали, просто випадковим усвідомленням свого власного зросту. Якраз Цим легко пояснити, чому ви тоді надовго перестали відчувати такий Душевний стан: ви саме отримали високу посаду і взяли на себе завдання, що було для вас як надто великий одяг — ви ще мусили в нього врости. Але скажіть: вірили ви колинебудь, що ці «пробудження» — ніби якесь одкровення вищих сил, вістка або поклик із сфер об’єктивної, вічної чи божественної істини? — Ось тут ми й підійшли, — сказав Кнехт, — до тяжкого завдання, яке стоїть переді мною цієї хвилини: передати словами те, що весь час тікає від слова, зробити раціональним явно позараціональне. Ні, я ніколи не вважав ці свої пробудження маніфестаціями бога, чи демона, чи абсолютної істини. Ваги й переконливості моїм переживанням додає не те, що в них є істина, не їхнє високе походження, їхня божественність абощо, а їхня реальність. Вони жахливо реальні, як, скажімо, великий фізичний біль чи раптове стихійне лихо — буря або землетрус — здаються нам зовсім інакше насиченими реальністю, сучасністю, неминучістю, ніж звичайний день і звичайний стан. Порив вітру перед бурею, що швидко заганяє нас додому та ще й пробує вирвати з рук у нас двері, чи нестерпний зубний біль, який, здається, зосереджує всю напругу, всі страждання й конфлікти світу в нашій щелепі, — це речі, реальність чи значення яких ми можемо пізніше поставити під сумнів, якщо маємо нахил до таких жартів, але тієї хвилини, коли ми їх переживаємо, вони не допускають ніяких сумнівів і до краю реальні. Десь таку посилену реальність має для