Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

206
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 111 112 113 ... 137
Перейти на сторінку:

— Де Хмельницький?

— Нині у Жовтих Водах, пані. Він розгромив військо Стефана Потоцького, тому скоро виступить на Чигирин. Збирайся, пані, мені доручено проводити тебе до міста, — відповів Тимофій.

— А потім? — запитала Гелена.

— А я знаю, що потім? — різко відповів їй Тимофій. Його зачепила ця пихата манера звернення до нього. Він їй не хлоп і нічого не винен, щоби так із ним говорити. — Нам доручено тебе туди відвезти й забезпечити твою безпеку. Тож не барися і збирайся!

Гелена нічого не відповіла, гордовито стиснула губи, розвернулася й пішла в дім. Однак челядь заметушилася, спішно закладаючи карету для своєї пані.

— Це правда, пане, що Хмельницький розбив ляхів? — пролунало кілька голосів челядників, що підбігли до Тимофія.

— Правда!

Люди загомоніли. Ця звістка була неймовірною — невже збувається те, про що ось уже стільки часу всі шепотілися потайки?! Невже насправді скоро не стане в Україні ні пана, ні ляха, ні жида, ні проклятої унії?

— Пане, ти обіцяв мені, якщо я віднесу своїй пані перстень, то візьмеш мене в козаки! — пролунав поряд голос Грицька. Вочевидь, хлопець не хотів проґавити шанс стати козаком і зараз із надією дивився на Тимофія, переживаючи, виконає той свою обіцянку чи ні.

— Скільки тобі років, Грицьку? — запитав Тимофій, зітхнувши.

— Вісімнадцять, — відповів той.

— Поїдеш із нами до Чигирина, — байдуже сказав йому Тимофій, розуміючи, що однаково хлопця вдома не втримає, — що ж, нехай їде з ними. Мабуть, така його доля!

— Ой, пане! Ой, як дякувати тобі, пане! — Грицько мало не затанцював на місці.

— Запам’ятай раз і назавжди: у нас немає панів. У козаків усі один одному брати й товариші. Іди, — суворо сказав йому Тимофій, прагнучи звільнитися від настирного Грицька, який знову намагався ще щось питати.

Гелена зібралася досить швидко і згодом їхала в кареті дорогою до Чигирина під охороною загону козаків. Будинок вона веліла замкнути, а особливо відданій челяді залишатися в маєтку, іншим дозволила йти куди заманеться.

— Ей, ти! — зовсім нелюб’язно покликала Гелена Тимофія, висунувшись із вікна карети. — Розкажи мені про Богдана. Він здоровий?

— Я тобі не «ей»! — холодно відповів Тимофій.

— Ой, пан образився! — глузливо відповіла йому Гелена. — Ти, пане, не сердься на мене. Я ж не знала, що ти такий гоноровий! — і, хихикнувши, зникла в кареті.

Тимофій промовчав. Він послав уперед одного зі своїх козаків, аби перевірити дорогу попереду. Навколо було тихо й безлюдно. І ця тиша насторожувала. Ще хвилювало Тимофія інше: чому досі не повернулися двоє його людей, яких він відправив до Чигирина? «Може, там їх перехопили солдати Потоцького, які вже зайняли місто? — роздумував він. — Якщо це так, то треба негайно їхати звідси. Але куди? Куди ще везти цю Чаплинську? Адже вже сутеніє. Не ночувати ж посеред дороги!»

— Владе, а якщо в Чигирині вже ляхи стоять, то куди ще можна поїхати? — запитав Тимофій, оскільки його друг був єдиним, хто міг це знати, бо ж неодноразово бував у цій місцевості. Але відповісти Влад не встиг — пролунав кінський тупіт, і з’явився козак, якого відправляли вперед.

— Красунчику, попереду озброєний загін ляхів, осіб тридцять.

Миттєво низовики приготувалися до бою. Гелена висунулася з вікна карети, байдуже оглянула все навколо і зникла всередині. Раптом збоку пролунали постріли, і один із козаків упав із коня пораненим. Із-за повороту вилетіла група озброєних людей. Із боку лісу вилетів ще один загін. Бій зав’язався швидко. Нападників було набагато менше, ніж козаків, але вони вирішили різким наскоком здобути перевагу. Люди, які напали на них, не були реєстровиками. Найімовірніше, це були люди з надвірної хоругви якогось місцевого шляхтича. І дійсно, розкішно вбраний вершник верхи на коні підлетів до карети з криком: «Пані Чаплинська! Ти жива? Я звільню тебе!»

Він налетів на Тимофія, задзвеніли схрещені шаблі, і тут несподівано з карети пролунав постріл, який звалив ошатного шляхтича. У метушні нападники не відразу це помітили, але потім пролунав крик, який був підхоплений іншими: «Пана вбили!» Відразу ж люди, що напали на козаків, а тепер утратили свого ватажка, почали тікати. Вони кинули свого поваленого пана й поранених товаришів на милість запорожців.

Чаплинська спокійно вийшла з карети, тримаючи в руці пістолет. Вона, не звертаючи уваги на інших, підійшла до підстреленого нею шляхтича й задоволено оглянула справу своїх рук.

— Туди тобі й дорога! — зло прошепотіла Гелена, і її красиві очі зло заблищали.

— Що ж ти так жорстоко, пані? І не шкода тобі його? — запитав Тимофій, вражений такою неймовірною поведінкою Чаплинської. Раніше йому не доводилося зустрічати таких жінок, як Гелена, — на вигляд це був покірливий янгол, але вдача — як у демона.

— Ні, не шкода! Це Комаровський, зять Чаплинського, мерзотник! Мабуть, нишпорив у окрузі в надії чимось поживитися в сусідніх маєтках! Адже багато хто зі шляхти сховався в Чигирині, кинувши будинки. Упізнав мою карету й вирішив по-лицарськи врятувати. Туди йому й дорога, нехай тепер у пеклі з чортами просторікує! Нелюд, сволота! Це за його наказом запороли сина Богдана! — із неймовірною ненавистю в голосі вигукнула Гелена, підтискаючи гарні уста.

Раптом до них підбіг один із козаків.

— Красунчику, Лютого поранили! Рана серйозна! — випалив він.

Тимофій не зіскочив — злетів із Ворона — і кинувся до друга. Влад лежав на землі непритомний — ударом шаблі йому сильно розсікли плече. Марко стояв поряд на колінах, затискав рану шматком полотна, щоб угамувати кров, що лилася, наче потічок. «Це я в усьому винен! Навіщо я так безтурботно їхав? Чому раніше нікого вперед не послав, аби перевірити дорогу?» — подумав Тимофій, схиляючись над приятелем, але тут його відштовхнули. Гелена швидко опустилася на коліна

1 ... 111 112 113 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лицарі Дикого Поля. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лицарі Дикого Поля. Том 1"