Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

збільшувати, збільшувати своє свічення, доводячи його аж до білого накалювання і змушуючи землян відвертати від нього очі. І тоді, коли світло розпочало, здається, пробиватися крізь сплющені повіки, воно раптово згасло, залишаючи по собі темряву, наповнену звиклим сріблястим мерехтінням.

Першим очі розплющив Кременчук і здивовано штовхнув плечем кольчугу Норильцєва, що трусив головою поряд із ним. Той у свою чергу роздер повіки одного ока і… І зненацька Ігорю здалося, що він втрапив просто на знімальний майданчик фільму про… Але цього не може бути!.. Певною мірою трьохметрових чорних кутастих в сюжеті цього фільму він зовсім не пам‘ятав.

А людська постать, закута в якісь білі лати і з білим шоломом на голові, постать, що взялася невідь звідки, вже простувала поміж непорушних рядів кутастих до землян, які принижено застигли перед нею на колінах. На зріст, до речі, постать виглядала не набагато вищою навіть за Такаманохару, а великі чорні провалля окулярів на кшталт гірськолижних, прикріплені до білого черепу-шолому, ховали її обличчя та надавали їй загального зловісного вигляду. За спиною постаті погойдувався теж білий, з фіолетовим підбором, плащ.

За хвилину „білий хокеїст”, як визначив для себе нового персонажа свого божевілля Кременчук (чимось, до речі, дуже знайомого персонажа), завмер на відстані метрів п‘яти від землян, просто біля крайнього трьохметрового бевзя. Бевзя, який наказав їм встати на коліна і який, на відміну від інших, мав дещо пожмаканий вигляд.

— Ну, що, Ведже Антілессе, доповідайте! — глухо почулося з-під білого шолому.

Бевзь дещо невпевнено переступив з ноги на ногу, від чого на мить здалося, що зараз він обов‘язково завалиться набік, а потім проревів тріскучими перекатами:

- Єсть, екселенц!

Ці перекати полинули по величезній залі й вдарились у викривлену прозорість півсфери, за якою ватяно завмер глухонімий космос. І за якою потроху збільшувалась ртутна кулька недалекої зірки. Чи планети?

— За вашим наказом, адмірале, я, командор Розбійного Ескадрону Ведж Антілесс, на ввіреному мені апараті серії „Супер-Додонна/Бліссекс”, обладнаного секретним проколювачем простору, здійснив перший експериментальний перехід поміж всесвітами. Під час проколювання простору відбулася перевитрата енергії і…

— Все це я знаю, — хитнувся білий череп-шолом. — Про все це докладно комісії електратора доповідатимеш. Давай по суті.

- Єсть, адмірале! Опісля виходу у новий всесвіт в системі жовтого карлика, моя „суперашка”… Мій апарат був випадково виявлений біля синьої планети цієї системи її аборигенами. З метою беззаперечного збереження секретності експерименту мною було вирішено знищити туземний апарат, що виявив „суперашку”… Тобто, „Супер-Додонну/Бліссекс” бортовий номер один дріб один. Під час атаки відбувся мимовільний прокол, що вивів ввірений мені апарат до іншої зоряної системи. А потім — до іншого простору. Там, як вказано мною у рапорті, наданому на ім‘я…

— Знаю. Цими феноменами Комісія Порятунку Всесвіту вже займається. Ти краще скажи, яким чином тобі, вже на борту „Виконавця-ІІ”, — Кременчук зненацька відчув, як поряд здригнулося плече Норильцєва, — на борту флагманського корабля, тобто, в найбезпечніших умовах… Чого це тобі, командоре, довелося терміново переформовуватись так, начебто перебував ти в умовах аварійних?

Дивно, але Богдан відчув, що триметровий громила явно знітився.

— Мій адмірале, сер Пієтте, — пророкотав він приглушено, — мною не була врахована нещодавно набута відмінність деяких представників екіпажу ворожого апарату від білково-органічної форми життя і тому…

— Врахована вона ним не була! — зблиснув чорними очима-окулярами білошоломий адмірал. — Але ж… Підготовка до завершального бою має…

— …враховувати усі можливі й неможливі несподіванки, — заревів кутастий бевзь. — Так нас вчить Його Нескінченність, електратор Дарт Вейдер, перший і останній, та славиться ім‘я його!

— Хай Дарт! Хай Дарт! Хай Дарт! — три рази єдиноголосо проревли шереги „чорних комбінезонів”, а члени екіпажу „Софії”, скориставшись тим, що змії-блискавки над їхніми головами дещо втратили свою інтенсивність, спробували здійняти голови. Лише Сонька, як втупилась у долівку, так і не ворухнулась. Наче скам‘яніла. Ще при згадці про якесь проколювання простору.

Втім, при імені „Дарт Вейдер” Кременчук теж скам‘янів: можна було погано орієнтуватись в літературній фантастиці, але ж в кіношній!.. Скільки разів він того Дарта Вейдера бачив, коли „Зоряні війни” дивився. Разом зі Сніжанкою. Коли вона ще живою була.

Богдан рипнув зубами, відганяючи непотрібні зараз спогади, і спробував знову зосередитися на імені уособлення всесвітнього зла зі славетної казково-фантастичної епопеї. От тільки казок нам ще й не вистачало! Але… Але що там отой бевзь — Ведж Антілесс, здається? — про проколювання всесвітів торочив?!

Капітан спробував було повернути голову до Норильцєва, котрий теж напрягся при згадці про Дарта Вейдера, але його зупинив голос білошоломого, спрямований явно до них:

— Білкові нікчеми, хто з вас командує цим кораблем?

Блискавки над головами бранців припинили свої зміїсті рухи. І, скориставшись цим, Такаманохара першою скочила на рівні:

— Цим бортом командую я. Дозвольте представитись, адмірале! До ваших послуг я, капітан…

Ач, героїня знайшлася! І Кременчук вчасно перебив дівчину, випростуючись поряд з нею, вивищуючись на голову над нею і вагомим жестом засовуючи її собі за спину:

— Не слухайте мого старпома, адмірале. Не дивлячись на звання — дівчисько, що з нього взяти! Отже, дозвольте назватись. Капітан гременецької водної міліції Кременчук. Богдан Іванович. За не передбачуваних обставин довелося…

— Я запитую: хто командує цим кораблем?

— Я!!! — гаркнув Кременчук.

— Я! — спробувала було висунутись з-за його спини Такаманохара. — Дозвольте роз‘яснити, що…

— Командоре, — білий шолом адмірала Пієтта повернувся до Веджа Антілесса, — в кого з цих істот порушений білковий колообіг?

— В цього, — велетенський палець, на кінці якого Богдан з жахом розрізнив отвір кулеметного дула, вперся в Кременчука. — І в того, — кулемет вказав на Нксу, що зіщулився біля попереку Норильцєва, який теж вже випростався й обережно притискав хлопця до себе.

Непроникні чорні окуляри повернулися до піррянина. Потім — до Богдана. А ще потім адмірал рвучко розвернувся на місці — лише плащ з фіолетовим підбором віялом крутнувся — та й пішов геть від бранців поміж шерег вояків Розбійного Ескадрону.

— Цих двох — плямистого й кошлатого — доставити на Зорю Смерті. Рапорт