Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— А потім я відмовився слухати тебе, — сказав тато, а я кивнула. — Мені здавалося, що між вами справді є щось справжнє. Гордій переконав мене у тому, що кохає тебе.

— Коли? — спитала я, глянувши на батька.

— Розмова в моєму кабінеті. Гордій казав, що ти для нього особлива дівчина, що він ніколи не зустрічав таких раніше і що він хоче прожити з тобою все своє життя, створити сім’ю.

— Він брехав.

— Мені так не здалося.

Тато уважно подивився на мене своїми блакитними очима. Його погляд опустився до моїх рук, що надто міцно стискали чашку з кавою. Мабуть, він помітив мою схвильованість.

— Що з Ігорем? Мене не надто цікавить його життя, але він хотів прибрати твій бізнес собі до рук.

— Він ніколи не був здібним до бізнесу. Я терпів його через тебе, Поліно. Мабуть, Ігор зрозумів, що я йому не по зубах, тому звільнився та виїхав зі своєю нареченою в іншу країну. Чесно кажучи, я був здивований, коли взнав, хто його наречена. Мав здогадатися, що ти не брехала тоді, як приходила поговорити зі мною після весілля. Мені шкода, що у вас з Гордієм все склалося саме так.

 — З Гордієм тепер уже все покінчено, — сказала я та піднялася зі стільця. — Ми остаточно вирішили розлучитися. На цьому кінець.

Батько кивнув, а я поспішила до виходу. Та все ж совість змусила мене зупинитися. Я оглянулася на тата.

— Вибач, — сказала я, — за те, що весь цей час брехала тобі. Мені не варто було погоджуватися на ту пропозицію з цим шлюбом. Не варто було вдавати перед тобою. Мабуть, я тепер відплачуюся за свою брехню своїми стражданнями. Це була величезна помилка.

— Те, що ти вийшла за нього заміж? — спитав тато.

— Те, що я закохалася в нього, — відповіла тихо та поспішила на вихід.

***

— Де він? — знервовано спитала я та глянула на свій годинник на зап’ястку.

Я стояла в коридорі суду та схвильовано намотувала круги. Гордія досі не було, хоча він мав з’явитися ще п’ятнадцять хвилин тому. Коли я подала заяву на розлучення, то суд призначив розгляд на п’ятницю. Він знав про це, бо я вирішила переконатися точно і написала йому повідомлення особисто. Окрім цього, мав прийти лист зі суду. То чому тоді його нема?

— Ти можеш перестати маячити перед очима? — сказала Аріна, глянувши на мене. — Мене зараз знудить.

Я закотила очі та поправила на собі піджак зеленого кольору. Для такої події я обрала діловий образ. Це ще не було остаточне розлучення, а всього лише розгляд заяви. Якщо обидві сторони домовляться між собою, то розлучення пройде в максимально швидкі терміни. Але Гордія нема! Він просто-таки не прийшов. Мабуть, через перегони. У неділю ж останній етап чемпіонату. Звісно, він хвилюється за це більше. Такий зайнятий, що навіть не зміг годину часу приділити нашому розлученню!

— Не можу! — роздратовано сказала я та витягнула свій телефон. — Зараз напишу йому. Безсовісний.

Я відкрила наше з ним листування, надрукувала довжелезне повідомлення з претензіями щодо його відсутності та надіслала йому. У мене все ще була надія, що він таки прийде сьогодні.

— Напевно, Гордій не хоче розлучення, — мовила Аріна. — Інакше б точно уже був тут.

— Не сміши мене, — буркнула я, склавши руки в боки. — Він усього лише пошкодував трохи часу. Мабуть, ганяє десь на автодромі, бо перегони ж на першому місці!

Я невдоволено бурчала собі під ніс, а сестра втомлено сиділа на лавці. Розуміла, що їй тут нудно, але мені справді хотілося якнайшвидше покінчити з Гордієм. За цей тиждень, що я вдома, він жодного разу не поцікавився моїм життям. Здається, між нами тепер справді велика жирна крапка.

— Даремно ти макіяж наносила, Поліно! — сказала сестра та дивно усміхнулася. — Ще й так причепурилася, одягнулася красиво. Хотіла вразити Гордія, щоб він відмовився розлучатися з тобою?

— Аріно, замовчи! — пригрозила я. — Ти так кажеш, наче я не хочу цього розлучення.

— Бо ти не хочеш.

— Хочу!

Вона закотила очі, а я роздратовано фиркнула. Так, у глибині душі мені справді не хотілося розлучатися з Гордієм. І частинка мене раділа, що він не прийшов, але все ж я була надто ображена на нього. Цей хлопець зробив мені дуже сильно боляче. Таке важко пробачити. Принаймні, я не готова це зробити.

— Він не прийде, — почула за спиною чоловічий голос.

Я здригнулася та швидко оглянулася назад. Переді мною стояв дідусь Гордія. Що він тут робить? Я здивовано подивилася на нього, бо точно не очікувала його побачити тут. Умить з’явилося відчуття сорому та провини. Я весь цей час брехала йому, удавала. Ми з Гордієм грали в дуже нечесну гру, за що обом довелося поплатитися.

— Що ви тут робите? — спитала я насупившись. — Це він вас прислав?

— Ні. Я сам захотів зустрітися з тобою, Поліно.

— Ем... Мені варто попросити у вас пробачення, — почала я. — Це було неправильно з мого боку.

— Що саме?

— Брехати вам, удавати перед вами, що ми справжнє подружжя. Це здавалося мені цікавою грою, але... Вона закінчилася надто жорстоко для мене ж самої. Як і для Гордія, мабуть.

— О, так! — погодився чоловік. — Він дуже страждає. Я сказав йому, що це я підставив тебе.

— Що? — здивувалася я. Для чого йому захищати мене перед Гордієм? Це було дивно. — Навіщо ви сказали це?

— Бо це правда, — просто відповів він.

Я розтулила рота, а моя щелепа ледь не відпала. Це жарт такий? Тобто... Я правильно щойно зрозуміла? Це не Діана, не матір Гордія, не Ігор та Юля, а дідусь підлаштував усе?

— Ви ж це несерйозно зараз? — тихо спитала я.

— Абсолютно серйозно, — відповів він. — Чому ти дивуєшся?

Гордій-старший повільно опустився на лавку. Аріна ж добряче відсунулася від нього. Вона була не менше здивована, аніж я.

— Ви з самого початку обманювали мене, — почав чоловік, — удавали закоханими, намагалися переконати мене у своїх почуттях. Ви вважали мене дурнем?