Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Дідусь примружив очі, дивлячись на мене. Я могла б відчувати сором за свої вчинки, але зараз я відчувала ненависть до нього.

— Коли ви дізналися? — поцікавилася я різким тоном.

— З самісінького початку. Мені здалося підозрілим те, що на весіллі не було нікого з твоїх родичів чи друзів. Ви з Гордієм поводилися так, наче незнайомці. З кожною зустріччю з вами я все більше переконувався у цьому. Неважко було пошукати про тебе інформацію. Виявилося, що в той день ти повинна була вийти заміж за іншого, але втекла з весілля. Я довго думав і дійшов висновку, що у вас таки фіктивний шлюб. Іншого пояснення не могло бути. Я спостерігав за вами. Мені було цікаво, як довго це протягнеться.

— Протягнеться що? Наші стосунки? — холодно спитала я.

— Ваша брехня, — відповів дідусь.

— Ви тому не повернулися до Англії?

— Мені дуже подобалася ваша гра, Поліно. Я чекав, коли ви зламаєтеся. Якби поїхав звідси, то ви б у той же день роз’їхалися по різних домівках.

— І ви чекали більш як три місяці, щоб підставити мене? Чому не дочекалися закінчення терміну?

— Тоді б Гордій виконав нашу з ним домовленість.

— Ох, це ви про свій спадок! — сказала я та засміялася. — Знаєте, я чекала такої підлості від будь-кого, але не від вас. Навіщо було підставляти мене? Ви могли поговорити з нами та впевнено сказати, що все знаєте. Для чого був цей цирк?

— Цирк — це те, що ви брехали всім стільки часу. Я хотів провчити вас.

— Ви задоволені? — Я гордо підняла голову. — У нас з Гордієм починало складатися по-справжньому, але ви все зруйнували.

— Це була перевірка, Поліно. Ви говорили про таке неймовірне кохання, але не витримали навіть легкого непорозуміння.

— Легкого непорозуміння? — майже закричала я. — Ви підставили мене! Ви змусили Гордія повірити тим фотографіям... А Ігор? Це теж ваших рук справа?

— Твій колишній наречений виявився дуже ласим до грошей. Він так легко знайшов той договір та ще й дуже ефектно поцілував тебе на камеру.

— Так! Безперечно, це шоу було дуже яскраве. Особливо воно сподобалося Гордію. Я розумію, що вас зачепило це, але ви не мали права гратися нашими долями, вирішувати за нас!

— Я нічого не вирішував за вас, — спокійно сказав чоловік. — Ви могли поговорити та розібратися в усьому, але ви вирішили, що краще буде звинувачувати одне одного.

— А як би ви вчинили в такій ситуації? — спитала я, ледве стримуючи свою злість. — Ви б повірили своїй дружині, якби її так підставили? Вислухали б?

— Можливо, спробував би.

— Можливо, — повторила я та кивнула головою. — Чоловіки у вашій сім’ї, мабуть, дуже люблять робити боляче жінкам. Тільки знаєте, не я мала б страждати в цій ситуації. Моя помилка лише в тому, що я погодилася на цей шлюб та ще й закохалася у Гордія. Ось це проблема!

— Він страждає не менше. Я б міг помилятися, але бачу точно, що він кохає тебе.

— Як мило! Тільки мене це вже зовсім не цікавить. Я ненавиджу його. І вас! Вас теж ненавиджу. Чому він не прийшов сюди? Я хочу розлучення якнайшвидше.

— Сумніваюся, що Гордій захоче розлучатися з тобою, — сказав чоловік.

— Ще краще! — Я вдарила долонями по своїх ногах. — Ви знущаєтеся з мене? Чи може, він планує ще три місяці тримати мене в заручниках того договору, щоб стати вашим спадкоємцем?

— Він відмовився від спадку, — мовив Гордій-старший. — І від мене. Мій внук дуже розлючений через те, що я нібито зруйнував йому життя. У пориві емоцій він сказав мені, що більше не хоче знати мене. Мабуть, ти таки для нього багато значиш, Поліно.

— Як же мене це дістало! — утомлено сказала я та похитала головою. — Вся ваша сім’я огидна мені.

— Ти маєш право так думати. Та все ж я тепер знаю точно, що не даремно зробив таку провокацію.

— Що ви маєте на увазі?

Я примружила очі, а на його обличчі чомусь з’явилася задоволена усмішка. Виявляється, увесь цей час він грав у свої ігри, про які ми з Гордієм навіть не здогадувалися.

— Тепер я впевнений у ваших почуттях одне до одного, — відповів чоловік, — у тому, що мій внук заслуговує стати моїм спадкоємцем, адже він навіть готовий відмовитися від спадку. Я завжди хотів, щоб він знайшов у житті інші цінності, аніж гроші та автомобілі. Ти змінила Гордія, Поліно. Він став таким, яким я хотів його бачити завжди.

— І так ви віддячили мені? Підставили мене та змусили його розбити мені серце?

— Я всього лише провчив вас. Наслідки цього мене не стосуються. Як я говорив раніше, ви могли інакше вирішити цю проблему, але ви ще поки надто молоді.

— Думаю, що розмову можна завершувати, — сказала я. — Дякую за те, що зруйнували моє життя. Я тепер ненавиджу вас не менше, аніж Гордія.

— Ненависть здебільшого стоїть на рівні з любов’ю. То яка чаша ваг таки переважає, Поліно?

Я замовкла, дивлячись на нього. Мені не вірилося, що цей чоловік зіграв з нами у таку жорстоку гру. Ми недооцінили його. Він увесь цей час був гравцем, а ми з Гордієм — усього лише фігурки на шаховій дошці, які навіть не зрозуміли, як вибули з гри.

— Розгляд заяви перенесли на наступний тиждень, — заговорила біля мене Аріна.

Я вже й забула про її присутність. Я кивнула їй, а тоді подивилася на Гордія-старшого.

— Чули? Передайте цю інформацію своєму внукові, будь ласка, — серйозним тоном мовила я. — Якщо він не прийде наступного разу, то я вимагатиму від нього розлучення вже в суді. На цьому все! Сподіваюся, що ми більше з вами ніколи не побачимося.

Я розвернулася на підборах, щоб якнайшвидше піти геть звідси. Старий ідіот, який зробив нас з Гордієм ще більшими ідіотами.

— Ти не прийдеш на фінал чемпіонату? — спитав він за моєю спиною.

Це змусило мене зупинитися. Якщо він думав, що я пробачу йому чи Гордію, то дуже сильно помилявся. Ця історія рано чи пізно закінчиться в залі суду, коли ми обоє підпишемо акт розлучення.

— Навіщо мені туди приходити? — байдуже спитала я.