Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

42.1

- Без "але". Вона справді гарна дівчина…

Льоша потьмянів і відвів погляд. Було помітно, що він хоче щось сказати, але не наважується.

- Ви давно разом із Настею?

- Майже пів року.

- Ого. Це вже серйозно.

- Так, серйозно…

- Тепер я почуваюся ще незручніше. Що погодилася пожити у тебе. Я думала, що ти не з тих хлопців, що віддані серйозним стосункам.

- Це чому ж?

- Ну, не знаю… Ти симпатичний, у чудовій фізичній формі. Дівчата заглядаються на тебе в магазині.

- Тобто я, на твою думку, бабій? - хмикнув Льоша.

- Не хотіла тебе образити. Пробач. Я мала на увазі, що будь-яка була б рада опинитися на місці Насті й на менший термін. Як тут не розгулятися? - знизала я плечима і винувато посміхнулася.

- А ти?

- Що "я"?

- Ти теж хотіла б бути на місці Насті? - раптом серйозно запитав він, знизивши тон.

Я хитро примружилася і трохи посміхнулася. Ох, цей юнацький максималізм. Я завжди відчувала симпатію від Льоші, але ж я була майже заміжня, до того ж він набагато молодший за мене. Я ніколи навіть у думках не розглядала його як свого... партнера. По-іншому і язик не повертається сказати про Льошу.

- Моя відповідь щось змінить?

- Так.

- І ти що ж... Кинеш Настю заради мене? - включилася я в цю дивну гру в "якби".

- Так, — відповів він з усією серйозністю.

Я зрозуміла, що він зараз не жартує. Те, що я сприймала як гру, було не грою для нього.

- А заміж візьмеш? - випалила я, не моргаючи, і чекала його реакції, вивчаючи хлопця поглядом.

- Візьму.

На його обличчі не сіпнувся жоден нерв.

Він був упевнений і спокійний. Здавалося, що нічого у світі не могло його збентежити. Все його хвилювання та ніяковіння, які я завжди помічала під час минулих наших зустрічей у магазині, кудись поділися. Переді мною сидів впевнений у собі рішучий чоловік, який знає, чого хоче.

- Льош, ти серйозно, чи що? - хихикнула я і втупилася на нього очима, що розширилися від здивування.

- Я розумію, що це звучить безглуздо, але хіба ти не помічала? Мою радість щоразу, як тільки бачу тебе на порозі мого магазину, мій погляд, прикутий до тебе.

Він уп'явся в мене своїми розкосими очима, що світилися надією.

- Помічала, — промимрила я, не відчуваючи власних губ. Мене чомусь не лякав його натиск. Мабуть, моя підсвідомість про все здогадувалася вже давно і навіть на додаток, десь там у глибинах душі давно жила симпатія до цього хлопця, а може, і потяг. Просто я була скута стосунками з Владом, мої почуття належали йому, а тепер...

Він схилився до мене і ніжно поцілував у губи. Усього секунду. Потім завмер, чекаючи моєї реакції. Ми стояли на межі — там, де закінчується дружба і починається щось більше. Він чекав, чи готова я зробити крок за цю межу або хоча б пустити його. Чи, може, не варто псувати те, що вже є? Я заплющила очі й подалася трохи вперед. Він знову торкнувся моїх губ. Хвиля спеки прокотилася по плечах та животі. Цей поцілунок був довгим. Льоша переступив межу... А я дозволила її переступити. «Він страшенно добре цілується»… - тільки й промайнуло в мене в голові.

Бурливе почуття тяжіння, яке завжди вилося між нами незримими флюїдами, не давало відірватися один від одного, але все ж таки моя розсудливість взяла гору, коли його рука залізла під мою майку.

- Льош... Льошу... - насилу відірвавши розпухлі від пристрасних поцілунків губи, пролепетала я і злегка відсунулася від нього. – Так неправильно. У тебе є Настя.

- Мені не потрібен ніхто, якщо ти будеш зі мною. Я мріяв про тебе з першого дня, як побачив тебе, Славо... Ти шукала колоди Таро, а я їх не закуповував тоді. Ти розчаровано так оглянула вітрини, і збиралася йти, а я готовий був запропонувати тобі що завгодно, аби ти не пішла.

- І пропонував усе підряд... Навіть якихось африканських каракатиць, — згадала я той день.

Я зайшла до «Чорної кішки» за порадою Влада. Ми тоді лише перебралися до столиці. Я, звичайно, відразу звернула увагу на статного продавця, подумавши тоді, що він тут просто працює. Але хто б міг подумати, що такий красень, як Льоша, міг звернути увагу на мене? Не те щоб я була сірою мишею, але мені чомусь здавалося, що такі хлопці, як Льоша, звертають увагу зовсім на інших дівчат. До того ж він здався мені надто юним. Я й у думках не могла уявити нас разом, до того ж я любила Влада.

– Потім я дізнався, що ти дівчина Влада. Я все чекав, що ви розлучитеся, тримався за нього, як за цінного клієнта, аби бачити тебе хоч зрідка. Адже ви часто приходили разом. Як же я ненавидів його просто через те, що він тримає тебе за руку, цілує…

- Я розумію тепер твою реакцію того дня...

- …Коли ти сказала, що виходиш за нього…, - продовжив він і закивав, нахмуривши чоло. – Я зрозумів, що втратив тебе. Тоді я почав зустрічатися з Настею. Вона давно в мене була закохана і чекала.  Так само як і я тебе. Тільки вона дочекалася, а я ні. Тому зараз я нізащо не втрачу тебе знову. Чуєш? Я зроблю для тебе все! Славо! Все, що ти захочеш! Хочеш, куплю тобі салон? Хочеш, поїдемо звідси! Я все зроблю…

Очі Льоші горіли. Він тримав мене за руки й говорив так натхненно, що я не сміла його перебивати. Правду кажучи, мені хотілося його слухати. Мене теж до нього тягнуло, і його слова, його щирість, яку я відчувала шкірою, підкорили мене. Але я не могла забути про одне «але». Льоша набагато молодший за мене. Так, він по-справжньому закоханий – це видно, але я  не хочу просто стосунків. Мені потрібне щось більше.

- Льош… Я…

- Нічого не кажи зараз. Подумай, — перебив він мене, приклавши палець до моїх губ. - Поки ти будеш на "Війні магів", подумай. Я буду чекати тебе. З Настею все скінчено. Я хочу тільки тебе. Хочу із тобою сім'ю. Ти можеш ні про що більше не турбуватися. Я все влаштую для нас та наших дітей.

Ці його слова вдарили прямо в серце і розбили рештки бар'єру, який я вибудовувала собі між нами. Попри всю свою зовнішню молодість і недосвідченість, Льоша був страшенно зрілим чоловіком. Саме таким чоловіком, яким, на мою думку, був Влад. Але у тій історії я сама додумувала його бажання. Сама чомусь вирішила, що він, як і я, хоче сім'ю та дітей, просто через мою безплідність це було неможливо. Але виявилося, що я бачила те, чого ніколи не було. Він ніколи прямо не казав, що мріє про дітей, ніколи мені не обіцяв цього. А Льоша… Він не такий.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍