Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

— Феє Елен, прошу на вихід, вас чекають, — чоловік з кам'яним обличчям, що стояв біля входу, здався Лені наймилішим добряком.

Вона вискочила назовні мало не підстрибом. Низка довгих запорошених пилом коридорів, потім сходи нагору, і Олена опинилася в невеликій затишній кімнаті. У кріслі за столом сидів Осяяний Кастр. Він підскочив назустріч арештантці.

— Феє Елен, приїхав, щойно довідався, — голос захисника був убитий.

Кинувши погляд на супроводжуючого, сказав:

— Залиште мене з підзахисною наодинці. І ще, заждіть, розпорядіться, щоб до кабінету принесли дві чашки кави.

Охоронець пішов, і Кастр, посадивши Олену в крісло, почав:

— Феє Елен, хочу, щоб ви знали. Незважаючи на нові докази, незважаючи на донос, я все одно переконаний у вашій невинності.

— Дякую, — тільки й знайшла, що відповісти Олена.

Вона була дуже вдячна добряку-захиснику, але як же хотіла б бачити на його місці іншу людину.

— Я вже мобілізував усіх своїх помічників, задіяв усі свої зв'язки. Ми щось придумаємо.

Адвокат говорив палко і переконано. Занадто переконано. Так говорять із безнадійно хворим, коли вже в його зцілення ніхто не вірить. Олена зрозуміла, що справи її дуже кепські. Господи, ну де ж Найт?

У кабінет зайшла прислуга з тацею, на якій димилися дві філіжанки кави. Ковтнувши гарячий ароматний напій, Лена заплющила очі. Перший приємний момент за сьогодні. Вона жадібно осушила чашку. Кастр підсунув їй свою. Відмовлятися не стала. Але тепер пила, не поспішаючи, розтягуючи насолоду.

— Феє Елен, вам необхідно підписати кілька паперів, — захисник подав Лені пару аркушів. — Тут викладено офіційне звинувачення. Прочитайте та розпишіться, що ознайомлені.

Читати не хотілося. Але все ж швиденько пробігла текст очима. Нічого несподіваного. Зі слів Северина, Олена вже й так знала, в чому її звинувачують. Єдине, на що звернула увагу — на подвоєну літеру «л» у імені «Еллен». Хіба так пишеться це слово?

Адвокат почав докладно розпитувати Олену про вчорашній інцидент та давати поради, про що варто згадувати на офіційних допитах, а про що краще промовчати. Розмова тривала близько години. Після чого Кастр попередив, що часу, виділеного йому на спілкування з підзахисною, залишилося рівно п'ять хвилин.

— Чи можу я зробити для вас ще щось, Феє Елен? — запитав адвокат.

— Знайдіть, будь ласка, Осяяного Найта. Передайте, що я хотіла зустрітися з ним.

— Добре, — кивнув Кастр, — щоправда, боюсь, таку зустріч навряд чи дозволять. Звинувачення, висунуті проти вас, настільки серйозні, що дозволено спілкування лише з адвокатом.

— І все-таки знайдіть, — попросила Олена. — Якщо зустрічі заборонені, можливо, він захоче передати через вас записку.

— Зроблю, — Кастр легенько торкнувся руки і знову повторив те, з чого почав розмову. — Не хвилюйтеся, ми обов'язково щось придумаємо.

— Осяяний Кастре, чому ви мені допомагаєте? — несподівано запитала Олена. — Чому ви вірите мені, коли інші відвернулися?

Адвокат посміхнувся:

— Я переконаний, що ви не здатні на злочин. Я дуже добре знав вашу маму. Ця добра жінка не могла виховати погану дочку.

Слова звучали так тепло, що Олену осяяв несподіваний здогад:

— Ви були в неї закохані.

— Так, — зі світлим сумом у голосі відповів Кастр, — дуже. Я зробив їй пропозицію, але вона була занадто прив'язана до покійного чоловіка. Надто сильно кохала його, щоб бути здатною забути.